Визначено основні чинники та їх вплив на формування релігійної свідомості в українському суспільстві.

Досліджено соціально-філософський зміст релігійної свідомості у сучасному українському суспільстві. Виявлено основні тенденції даної свідомості. З'ясовано специфічні особливості впливу основних історико-культурних і сучасних соціокультурних чинників на процеси трансформації релігійної свідомості в Україні. У порівняльному аспекті проведено філософський аналіз основних теоретичних підходів до визначення соціальної ролі релігійної свідомості. На підставі дослідження віровчень та культової практики неорелігійних рухів доведено наявність проявів "кризових культів". Розкрито суть ідейних принципів, які зближують традиційну релігійну та світську ідеологію, а саме: цілісність, всезагальність, синкретичність і морально-етичні домінанти свідомості, колективізм і солідаризм як антиподи конкуренції та відчуження. Доведено, що зазначені аспекти відображають особливості функціонування релігійної свідомості у сучасному українському суспільстві, притаманні колективістському типу суспільства. Визначено особливості зазначеного процесу за умов українського суспільства як конструюючо-відновлювальні, морально-ціннісні та світоглядні, а також компенсаторні відносно наслідків маргінального положення особистості на стику різнокультурних ціннісних впливів. Уточнено понятійно-категоріальний апарат та висвітлено методологічні принципи дослідження. Розглянуто особливості сучасного стану релігійної свідомості українського суспільства.

Розглянуто питання історичної наступності ідейних засад традиційних релігійних і світських ідеологій в Україні та їх вплив на релігійну свідомість.

Розглянуто сучасний стан релігійної свідомості, проаналізовано вплив на неї сучасних соціальних процесів.

Розглянуто поняття релігійної свідомості, прослідковано його зв'язки з такими поняттями, як "духовність", "релігійність", "віра" і "знання", визначено соціально-функціональну роль релігійної свідомості.

Розглянуто основні умови, які визначають перебіг процесів у духовній сфері сучасного українського суспільства та формуванні духовного простору країни. Зазначено, що сучасний стан і подальший напрямок розвитку духовного простору в українському суспільстві визначатиметься впливом трьох основних умов: соціально-економічною модернізацією і впливом науково-технічного прогресу на суспільну свідомість; посиленням значення міжцивілізаційної взаємодії; поглибленням на цій основі процесів регіоналізації духовного простору українського суспільства. Це посилює роль і відповідальність існуючих демократичних інститутів державності у підтриманні миру і злагоди у суспільстві, налагодженні дієвого міжцивілізаційного спілкування та взаємозбагачення різних культур.

Розглянуто питання визначення духовного простору як складової соціального простору, соціально-філософські аспекти умов та механізмів його формування і розвитку, вплив на сучасні загальноукраїнські суспільні процеси. Ддуховний простір як складова частина соціального простору визначено як специфічний простір духовної діяльності людства, який містить у собі результати культурно-історичних надбань, втілених у певних ціннісних нормах, правилах, мистецтві, релігії, науці та інших формах суспільної свідомості. До його складу входять такі підвиди простору, як релігійний простір, простір мистецтва та ін. Соціально-філософський аспект дослідження духовного простору полягає у вивченні особливостей та закономірностей формування духовної сфери певного соціуму за конкретних природних, соціальних та культурно-історичних умов. Сучасний стан і подальший напрямок розвитку духовного простору в українському суспільстві визначатиметься поглибленням процесів регіоналізації духовного простору українського суспільства. Це посилює роль і відповідальність існуючих демократичних інститутів державності у підтриманні миру і злагоди у суспільстві, налагодженні дієвого міжцивілізаційного спілкування та взаємозбагачення різних культур.

Розглянуто інтеграційні тенденції у духовній сфері за умов сучасного урбанізованого середовища, показано їх потенціал та можливі шляхи включення до сучасного національно-культурного контексту. Суперечність між характером і глибиною змін у соціально-економічній і політичній сферах українського суспільства та процесами у духовній сфері досягли значних контрастів, дисбалансу, не сприяючи гармонізації загальносуспільних та індивідуальних інтересів, фіксуючи потенційну конфліктність нинішньої моделі розвитку. Суспільна система, долаючи нерівноважний стан багато в чому шляхом самоорганізації, виробляє низку відповідних адаптаційних інструментів і механізмів, які відіграють інтегруючу роль і протидіють протилежним тенденціям. Однією з таких інтегруючих тенденцій є релігійний чинник загалом, і зокрема, феномен неорелігій, а також низка складових суспільної та побутової культури, зокрема, святкової. Майбутнє традиційних культурних інститутів за цих умов значною мірою буде залежати від їх адаптаційних можливостей і, зокрема, здатності реінтерпретації традиційних цінностей та конструктивного і органічного включення їх у сучасний національно-культурний контекст з урахуванням загальносвітових тенденцій.

Розглянуто аспекти соціального значення явищ духовної сфери, прослідковано зв'язок процесів у духовному просторі та їх вплив на формування змісту поняття способу життя.

Розглянуто питання витоків і причин конфліктного прояву взаємодій у сучасному суспільстві, показується місце соціально-філософського підходу до аналізу кризових явищ у суспільстві та його духовній сфері.

Розглянуто процеси і взаємодії у структурі соціального, історичного та духовного просторів українського суспільства за умов деструктивних явищ, визначаються їх особливості.

Розглянуто питання співвідношення гуманістичної спрямованості та глибини гуманності сучасної культури за умов інформаційного суспільства.

Розглянуто процеси взаємодії різних культурно-історичних традицій українського суспільства з точки зору діалектики заперечення заперечення. Показано причини виникнення конфліктного характеру цих культурно-історичних традицій на сучасному етапі. З'ясовано домінування однієї з ліній цієї традиції, яка культурно і політично орієнтується на країни Європи.

Розглянуто основні методологічні підходи аналізу структурно-динамічних процесів, що відбуваються у духовному просторі сучасності. Показано специфіку сучасного стану суспільної свідомості. Обгрунтовано гносеологічне значення діалектичного закону заперечення заперечення в його конструктивній формі зняття протилежностей.

Розглянуто оптимістичний вимір ідеї польоту людини, розкриваються філософські засади екзистенційного оптимізму як складової ідеї польоту, показуються умови його подальшого розвитку. Відзначено, що такі важливі складові, як позитивне світосприйняття та позитивне пізнання, які фунтуватимуться на розумінні діалектичного характеру протиріч та засобах їх зняття, слугуватимуть реальним підфунтям подолання багатьох песимістичних сценаріїв майбутнього людини в контексті ідеї польоту.

Розглянуто соціально-філософські аспекти феномену робінзонади як соціального явища, показується специфіка співвідношення індивідуального та суспільного в бутті особистості. Відзначається нерозривний зв'язок між індивідуальною та соціальною сутністю людини як носія сукупності суспільних відносин, розкривається вирішальне значення соціального досвіду колективного людства в умовах ізольованого життя індивіда.

Розглянуто екзистенційні аспекти буття і мислення особистості, в умовах граничної самотності, представленої у літературній традиції робінзонади. Аналізуються особливості сприйняття дійсності ізольованого суб'єкта. Досвід робінзонади є варіантом саморефлексії людини стосовно свого положення, у наслідок чого можна говорити про екзистенційну модель буття людини, яка визначає особливості та спрямованість її предметно-практичної діяльності. Основою дослідження є положення екзистенціалізму, уявлення про пізнавальні можливості людини в граничних ситуаціях, а також ідеї філософської антропології та соціальної філософії, які відображають сучасні погляди на комунікативні процеси особистості, діалектику соціального і індивідуального на рівні окремого індивіда.

Розглянуто соціально-філософські аспекти сучасних проявів феномену самотності, аналізуються нові умови її включення до соціально-комунікативних процесів, сучасна специфіка феномену самотності, зокрема "самотності у мережі" перш за все як частини соціально-комунікативних процесів. Феномен самотності виступає однією з ознак, що притаманні сучасному комунікативному середовищу. Все більше виникає явищ самотності індивідів у соціумі, в електронних соціальних мережах із драматичними, психологічними переживаннями, що зумовлює необхідність вивчення особливостей інформаційного простору, його поширення і вплив на умови індивідуальної та соціальної комунікації.

Розглянуто соціально-філософські аспекти взаємовідносин індивіда та природного середовища в ідейному контексті художнього твору Д. Дефо "Пригоди Робінзона Крузо", показуються особливості індивідуальної праці як процесу між людиною і природою, праця для індивіда виступає в якості соціалізуючого моменту. Соціально-філософські аспекти взаємодії людини з природою пов'язані як із проблемами комунікації з навколишнім середовищем, так і людини самою із собою, "внутрішньою комунікацією".

Розглянуто соціально-філософські аспекти комунікативних процесів у духовній сфері усамітненої особистості. На прикладі роману Д. Дефо показується специфіка взаємовідносин індивіда з Надприродним та соціальним буттям. Відзначається зв'язок між соціальною комунікацією людини та всією сукупністю конкретно-історичних суспільних відносин в умовах ізольованого існування.