Висвітлено проблеми вищої освіти в Україні на підставі характерних для сьогодення світових тенденцій у транформації вищої освіти. Охарактеризовано основних учасників навчального процесу - студентів, викладачів. Проаналізовано особливості процесу демократизації навчання у педагогічних вищих навчальних закладах.

Освещены проблемы высшего образования в Украине с учетом характерных для настоящего времени мировых тенденций в трансформации высшего образования. Охарактеризованы основные участники учебного процесса - студенты, преподаватели. Проанализированы особенности процесса демократизации обучения в педагогических высших учебных заведениях.

Розглянуто проблеми самостійної роботи студентів: значення для підготовки спеціалістів, недоліки її сучасного стану, напрями реформування у світлі вимог Болонського процесу, умови, необхідні, щоб самостійна робота студентів була ефективною, тощо. Наведено матеріали низки спеціальних досліджень цих проблем (опитувань), проведених у київських вищих навчальних закладах.

Висвітлено основні напрями та результати реформування вітчизняної вищої освіти з кінця 1980-х до початку 2000-х рр. Розкрито особливості трансформації вищої школи в Україні в період розпаду СРСР (1989 - 1991 рр.). Проаналізовано досвід роботи державних органів управління освітою і ВНЗ, зміни в соціальному становищі студентів і науково-викладацьких кадрів, а також початок реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти України.

Освещены основные направления и результаты реформирования отечественного высшего образования с конца 1980-х до начала 2000-х гг. Раскрыты особенности трансформации высшей школы в Украине в период распада СССР (1989 - 1991 гг.). Проанализирован опыт работы государственных органов управления образованием и ВУЗ, изменения в социальном положении студентов и научно-преподавательских кадров, а также начало реализации положений Болонской декларации в системе высшего образования Украины.

Проаналізовано процеси реформування національної системи вищої освіти: формування ступеневої освіти, мережі ВНЗ, структури підготовки фахівців, працевлаштування випускників тощо на початку 1990-х років в Україні. Відзначено, що новації призводили не тільки до позитивних, але й негативних ефектів, створювали нові проблеми.

Висвітлено історичний шлях, який пройшла вища школа України від періоду перебудови в СРСР до початку нашого століття. На основі широкого кола джерел, зокрема архівних документів, які введено у науковій обіг вперше проведено критичний аналіз реформування вищої освіти. Висвітлено досвід роботи центральних органів управління вищою освітою, ВНЗ різних форм власності, еволюцію соціального становища студентів і науково-викладацьких кадрів. Наведено зміни у становищі учасників навчально-виховного процесу та науковій діяльності у ВНЗ.

Досліджено історію розвитку вищої школи в Україні (1985 - 2005 рр.). На основі широкого кола джерел, зокрема архівних документів, що вводяться у науковій обіг вперше, а також преси, даних соціологічних досліджень і фахової наукової літератури проведено критичний аналіз реформування вищої освіти. Висвітлено засади формування державної політики, досвід роботи центральних органів управління вищою освітою, реальні процеси у ВНЗ різних форм власності та підпорядкування. Розглянуто еволюцію професійного становлення, мотивацій навчання та ціннісні орієнтації студентів, зміни у становищі та професійній діяльності викладачів. Проаналізовано розвиток наукових досліджень і підготовки науково-педагогічних кадрів у державних і приватних ВНЗ різних форм власності, а також процеси, пов'язані з початком реалізації вимог Болонської системи, входженням України до європейського освітнього простору.

Розглянуто специфіку аналізу документів як методу документознавчих досліджень. Відомо, що вченням про метод виступає філософська методологія, проте жодна з існуючих методологій не може пропонувати абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них стає продуктивною в межах конкретної галузі знань, мети та завдань дослідження. Спираючись на загальнонаукові, міждисциплінарні методи, кожна наука, навчальна дисципліна розробляє, застосовує власні методи, або вносить корективи в ті, що використовують інші науки. Документознавство, як молода наука, потребує подальшого відпрацювання відповідної методології документознавчих досліджень. Мета роботи - звернення уваги документознавців на розроблені соціогуманітарними науками, перш за все соціологією, основні вимоги та правила застосування методів аналізу документів, а саме: класичних, або традиційних і формалізованого методу - контент-аналізу. Це дозволить якщо не уникнути, то врахувати можливі помилки в документознавчих дослідженнях при збиранні й інтерпретації отриманого емпіричного матеріалу. Визначається, що у процесі становлення та розвитку циклу документознавчих дисциплін усе більш повнішим і різноманітнішим має ставати арсенал їх методів дослідження. Цьому сприятиме тісний зв'язок документознавства зі спорідненими науками та навчальними дисциплінами. Саме це визначатиме подальший розвиток і вдосконалення його наукового інструментарію. Необхідність визначення "документознавчих методів" виникає в тому разі, коли практична документознавча діяльність розглядається як різновид науково-пізнавальної діяльності. Найбільш наближеними до документознавчих методів, які мають широко застосовуватись під час досліджень, з нашої точки зору, поряд з методами історичного джерелознавства, виступають якісні та кількісні методи аналізу документів, які застосовують соціологи та журналісти, зокрема, контент-аналіз. Знання про переваги та вади розглянутих методів сприятимуть підвищенню якості документознавчих досліджень.

Ефективне функціонування соціальних комунікацій в новітніх умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутня неперевірена або неправдива інформація, неможливе без розвитку такої традиційної його форми як документальні видання. Мета роботи - узагальнення досвіду України щодо формування політики документної комунікації через видання збірників архівних документів в останне десятиліття для надання суспільству максимально об'єктивної інформації в найрізноманітних сферах його життєдіяльності. Методологія дослідження 'рунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип. Наукова новизна розвідок пов'язана з тим, що питання аналізу місця й ролі документальних видань як складової системи соціальних комунікацій досі не стало предметом спеціального дослідження. Показується, що обсяг документальних матеріалів, виданих в останнє десятиліття, досить великий і створив тематичні блоки з широкою хронологією. Відзначений вагомий внесок документальних збірників, підготовлених в регіонах, присвячених зокрема темам, що отримали свій розвиток лише в часи незалежності. Можна констатувати, що історики й архівісти загалом справляються з завданням показу об'єктивної картини історичних подій, що є головним в ефективній соціальній комунікації. Разом з тим, стан соціальних комунікацій має значні резерви в своему розвитку для підготовки документальних видань, які б відповідали назрілим інформаційним запитам населення та розвіювали кліше і міфи стосовно важливих історичних подій, і де є особливо наявним зовнішній щодо України інформаційний вплив.

На основі аналізу результатів новітніх досліджень розкриваються питання пов'язані з проблемами та загрозами розвитку цифрових технологій в масових комунікаціях. Пропонується міждисциплінарний підхід до аналізу феномену масової комунікації та розв'язуються такі завдання: вточнюється поняття "масові комунікації", виходячи з концепції Дениса Мак-Квейла; розглядаються нові виклики та загрози впливу масових комунікацій на громадян і суспільство; показується необхідність узгодження нових реалій в розвитку масових комунікацій та начальних програм з курсів відповідних дисциплін у вищій школі. Методологія дослідження грунтується на стратегіях аналізу і синтезу з використанням порівняльного, історичного та критичного методів. Показується, що в Україні поняття "масова комунікація" вживається науковцями переважно в однині. Проте, сучасні процеси, пов'язані з цифровізацією та інтерактивністю комунікації, зумовили множинне тлумачення масових комунікацій. Аналіз актуальних наукових розвідок, особливо публікацій в масмедіа, засвідчує наростання загроз, негативних впливів масових комунікацій на громадян, масову свідомість і суспільство в цілому (втручання у виборчі процеси, стимуляція масових виступів, використання особистих даних, маніпулювання тощо). Масова комунікація має глобальну природу, стрімко розвивається і торкається всіх сфер суспільства, спричиняючи глибинні зміни в суспільних відношеннях, самої людини. Це потребує постійного всебічного аналізу, моніторингу, що має обумовлювати перманентну корекцію навчальних програм для підготовки майбутніх фахівців, зокрема, з інформаційної діяльності. Освітні програми, з нашого погляду, вимагають оперативної зміни акцентів, виділення загрозливих тенденцій і формування вміння у студентів критично оцінювати трансформації масових комунікацій та сприяти суспільному розвитку в напрямку досягнення суспільної злагоди і гармонії.