Проаналізовано розвиток національної освіти в контексті формування української модерної нації у 1921 - 1934 рр. Розкрито проблему неписьменності українського народу як складову націотворення. Висвітлено ставлення української інтелігенції до питань освіченості народу та створення національних підручників, яке виявлялося у втіленні національної ідеї в суспільну свідомість через освіту. Розглянуто неоднозначний вплив радянської масової освіти на процес українського націотворення. З'ясовано роль радянської влади у визначенні змісту підручників і забезпеченні освітніх закладів навчальною літературою.

Проаналізовано праці відомого українського політика, соціолога Микити Шаповала. Увагу зосереджено на проблемі українського націотворення початку XX ст. і взаємозв'язок з державотворенням. Представлено аналіз таких характеристик українського суспільства, як національний склад населення українських земель, професійна зайнятість різних етносів, освіченість, урбанізація. М. Шаповал наголошував, що позитивні зміни у творенні української нації та держави залежать від вище перерахованих чинників. Ці процеси мають бути організованими елітою і суспільством.

Розглянуто зміни в освітній сфері на території українських губерній Російської імперії першої третини XIX ст. Україна під владою Російської імперії на початку XIX ст. поділялася на три відмінні історико-географічні території з різним політичним досвідом і культурними впливами: по-перше, Лівобережжя і Слобожанщина, по-друге, Правобережжя, по-третє, Південна Україна. Спільний освітній простір в 30-х роках XIX ст. тільки формувався як в межах всієї імперії, так і окремих регіонах, приєднаних до її складу в різний час. Можна виокремити декілька рівнів цього простору: по-перше - загальноєвропейський; по-друге - імперський, по-третє - регіональний, який в масштабах імперії певною мірою міг бути і національним, по-четверте - особистісний.