Мета дослідження - проаналізувати та узагальнити клінічні особливості синдрому порушення верхнього мотонейрону у осіб після інсульту, основні специфічні тести в практиці фізичного терапевта при даній патології. Матеріали та методи: аналіз та синтез наукової літератури, власних клінічних спостережень. Результати. Клінічні особливості синдрому UMN можна розділити на дві великі групи - негативні (втрата селективності, слабкість, реологічні зміни в спастичному м'язі, втрата еластичності м'язу, контрактура, фіброз, атрофія) та позитивні явища (спастичність, підвищеній м'язовий тонус, пожвавлення сухожильних рефлексів, клонуси). Основна шкала, яка показує рівень спастичності на рівні структури - шкала Ашфорта. Виміряти порушення на рівні функції та участі нам допоможуть інші шкали. Але спочатку потрібно вияснити, що впливає на нормальне функціонування кінцівки і наскільки сильно це порушення впливає на ступінь участі пацієнта. Такими критеріями можуть бути: швидкість ходи, можливість самообслуговування, біль, частота спазмів, мобільність, контрактури, активна діяльність рукою. Висновки: відновлення пацієнтів після інсульту з підвищеним м'язовим тонусом і больовими синдромами займає важливе місце в комплексному лікуванні даної категорії хворих і вимагає дотримання певних принципів і правил. Одна з найважливіших умов підвищення ефективності реабілітації - зменшення болю та спастичності після інсульту.