Зауважено, що спільну транспортну політику (СТП) слід розуміти як комплекс дій на рівні Євросоюзу та його держав-членів з метою досягнення збалансованого, узгодженого регулювання відносин на європейському транспортному ринку. Показано, що специфіка реалізації СТП полягає в тісній взаємодії міжнародного права з правом Євросоюзу, яка передбачає, зокрема, участь держав-членів Євросоюзу в міжнародно-правових транспортних угодах. Зазначено, що наднаціональний характер СТП, історично зумовлений європейськими інтеграційними процесами, передбачає пріоритет правових актів Євросоюзу з питань СТП у порівнянні з актами внутрішнього права країн-членів, окремі норми права об'єднання мають пряму дію у внутрішніх правопорядках цих країн. Показано, що визначені історичні етапи формування та розвитку СТП пов'язані з рівнем участі інститутів Євросоюзу та його держав-членів у процесі її розробки та здійснення. Відзначено, що організаційно-правовий механізм регулювання СТП представлений системою органів Євросоюзу та європейськими нормативними актами, що регулюють здійснення інтеграції у сфері транспорту. Показано, що участь України в процесах європейської інтеграції, зокрема в транспортній сфері, вимагає співпраці з Євросоюзом та його державами-членами в напрямі участі в міжнародних транспортних коридорах, транс'європейських транспортних мережах, а також гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами.

Йдеться про символіку у світовій міфології та в художньому зображенні митців. Розглянуто кольорову символіку у прозі Докії Гуменної. Визначено, що творчий доробок Докії Гуменної передає світобачення та сприйняття дійсності авторки через ряд символів кольорів. Акцентовано увагу на функції та значення кольорів у творах Докії Гуменної. Виокремлено символіку кольору як одну зі складових системи художнього осягнення світу у творчості письменниці. Докія Гуменна помічала багатогранні деталі наявного світу, і вміла дати оцінку предметам, подіям, діянням людей, описавши їх влучними, точними словами, в тому числі й кольоративами, які несли в собі конотативний заряд, а подекуди набували й символічних ознак.

Досліджено питання історії розвитку української та світової харчової культури, втіленої в різних видах творчості: художній, науковій, фольклорній. Розглянуто традиції українського харчування та джерела зародження харчової культури українців. Висвітлено національну своєрідність козацької кухні, культуру пиття в українських традиціях тощо.

Досліджено естетичні функції художніх символів у творчості Д. Гуменної. У ній проаналізовано загальний стан вивчення творчого доробку письменниці, розглянуто літературознавчі праці українських і діаспорних учених, присвячені творчості Д. Гуменної. Простудійовано теорії символу зарубіжних та українських науковців. Визначено особливості символіко-міфологічної системи письменниці, розглянуто художню реалізацію архетипно-символічних мотивів та образів у її прозі. Розмежовано символіку творчого доробку Д. Гуменної за сферами буття, які вона моделює: образ-символ Жінки-універсуму, космогонічні символи, топнімічна символіка, образи геометричних фігур у їх символічному вияві, кольоративні символи. Проаналізовано екзистенційні виміри художнього світу Д. Гуменної, втілені у символічних опозиціях "хаос-космос", "добро-зло", відзначено символічну наснаженість антропонімів, обґрунтовано символіку назв творів. Визначено роль символізації оніропростору в художньому світі письменниці.

Зроблено аналіз євангельської онімії у творчості Василя Стуса на підставі його поетичних творів, які вражають оригінальною образністю, надзвичайним багатством мовно-виражальних засобів, насиченістю онімів, які несуть у собі метафорично-символічне значення. Мета статті - виокремлення євангельських онімів у поезії Василя Стуса, ствердженні важливої ролі тих онімів у виявленні характерних понятійних концептів його світовиміру. Аналіз сконцентровано на антропонімії, що репрезентує образи Христа у контексті розмислів над його страдницькою постаттю, та Іуди у його протиставленні праведникові. Звернено увагу також на символічні аспекти онімії Стусового поетичного простору. Закцентовано, зокрема, увагу на страдницькій символіці, неодноразово переданій через топонім Голгофа / Голгота. Практично в усіх Стусових контекстах Голгота / Голгофа постає не як назва місця страти Ісуса, а в переносному значенні - як символ страждань та смерті в ім'я високої мети. Аналіз також скеровано на систематизацію, встановлення динаміки вживань та виокремлення євангельської онімії у творчому доробку поета. Відповідно до цього об'єктом пропонованої статті став ідіостиль Василя Стуса, предметом - структура онімного простору творів поета, підставою для якого послужили євангельські образи. Для отримання достовірних даних у роботі застосовано методи опису, індукції та дедукції, кількісних підрахунків, а також компонентний і контекстуально-інтерпретаційний методи. Результатом роботи стало всебічне обгрунтування важливості онімного компонента в ідіостилі поета та виокремлення пріоритетних власних назв, ужитих у його творах, що стосуються біблійної тематики. Висновки: основні розряди власних назв у творчості Василя Стуса зосереджено в антропонімному й топонімному сегменті авторського ономапростору, підставою для якого послужили євангельські мотиви. Найчастотнішими онімами біблійного кола у поетичних текстах Василя Стуса є власні назви, джерелом яких стало Євангеліє.

Увагу приділено питанням історії розвитку української та світової харчової культури, втіленої в різних видах творчості: художній, науковій та фольклорній. Досліджено густативно-сапористичні й гастрономічні образи в художній літературі, мемуаристиці та фольклорі. Розглянуто їжу як маркер ідентичності в романі «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» Наталки Сняданко. Репрезентовано їжу як елемент мікропоетики в поемі І. П. Котляревського «Енеїда». Висвітлено феномен культури харчування українських козаків у поемі В. Северинюка «Україна козацька». Розглянуто хмільні напої в художніх творах поетів-романтиків XIX століття. Досліджено воду як джерело життя в літературі, етнографії та фольклорі Докії Гуменної. Увагу приділено мовному контенту сучасних кулінарних видань (на прикладі кулінарної книги Ектора Хіменеса-Браво). Увагу приділено фразеологізмам та паремії з гастрономічним компонентом у заголовках української преси.