Вперше розглянуто проблему свободи художньої творчості через діалектичні категорії можливості та дійсності, досліджено вплив особистісних і соціальних умов на розвиток свободи творчості. Визначено, що перехід свободи художньої творчості з можливості у дійсність залежить від особистісних і соціальних умов. Виділено такі особистісні умови, як темперамент і характер художника, натхнення, різностороння обдарованість. Визначено подвійний вплив цих умов: природна детермінація скорочує кількість можливих варіантів здійснення творчих ідей автора, в той же час особистісне творче "Я" автора обумовлює оригінальність твору мистецтва, внаслідок цієї подвійності творчий процес отримує вид взаємодії протилежностей: детермінації людською природою і внутрішньої духовної свободи. Досліджено соціальні умови, які впливають на процеси творчості, серед яких особливо велика роль належить політичному і духовному (ідейному) середовищу. Здійснено аналіз розвитку мистецтва в радянський період, показано вплив вищезгаданих умов на можливість і дійсність свободи творчості в СРСР. Запропоновано найбільш прийнятний варіант відносин у системі "держава (влада) - суспільство - митець". Аналізу проблеми свободи художньої творчості передує дослідження розвитоку концепції свободи людини.

Побудовано концепцію антропного часу та історичного процесу в контексті методологічної реконструкції антропологічної парадигми часу. Здійснено методологічну репрезентацію часу як граничної підстави атрибутизації діяльності самим її суб'єктом - людиною. Показаний шлях трансформації часу з "сущого-від-світу" в "суще-від-людини". Через виявлення конкретних парадигм буття та часу, що сформувалися в епістемах античності, середньовіччя та Відродження, а також XVII - початок XXI ст., реконструйована онтологічна лінія артикуляції часу. В межах методологічної реконструкції антропологічної парадигми часу, що протиставлена онтологічній зразковій моделі, запропоноване тлумачення антропного часу як складної системи, що самоорганізується, в якій за принципом матрьошки зчленовуються темпоральні одиниці від конкретно-особистісних до загальнолюдської (у вертикальному та горизонтальному відношенні). Розгортання історичного процесу є тісно взаємопов'язаним із плином антропного часу. Його становлення є результатом взаємодії внутрішнього двигуна антропного часу - свободи волі та зовнішніх детермінант історії - аттракторів смерті та життя.

Цель работы - осмысление добра и зла в качестве векторов свободы воли в структуре антропного времени. Методологическими основаниями исследования служат: общая теория систем (А. И. Уёмов, А. Ю. Цофнас, Л. Н. Терентьева) - в обосновании возможности представления антропного времени как системы вообще; синергетика - при рассмотрении антропного времени как сложной самоорганизующейся системы; концепция "целого в целом" (И. В. Ершова-Бабенко) - при выявлении оптимального принципа соотнесения единиц времени с учетом их этической разновекторности. Научная новизна полученных результатов состоит в том, что в контексте реконструкции концепции антропного времени: выявлены этические векторы развертывания свободы воли как движущего начала человеческой темпоральности (векторы "свободы во благо" и "свободы во зло"); обоснована оптимальность использования принципа комплементарности в решении проблемы гармонизации сосуществования единиц антропного времени ("матрешек времени"). В русле традиции антропологизации проблемы добра и зла эти интенции человеческой активности осмыслены в качестве векторов свободы воли в структуре антропного времени. антропное время представлено как система вообще (на основании общей теории систем) и как сложная самоорганизующаяся система в частности (на основании синергетической методологии). Через конституирование системы антропного времени экзистенциально-деятельностным концептом преодолена позиция одновекторности времени - раскрыта этическая бинарность векторов антропного времени, подготовленная двойственностью развертывания свободы воли как его движущего начала. Через постановку проблемы несоответствия интенций различных темпоральных систем показана оптимальность принципа комплементарности в решении вопроса о пути гармонизации отношений единиц антропного времени. Проведенное исследование открывает перспективы рассмотрения внешних детерминант антропного времени, а также изыскания вариантов их соотнесенности с внутренним двигателем (свободой воли) в структуре человеческой темпоральности.

Рассмотрены вопросы психосинергетики и ее роль в методологическом поле постнеклассики. Охарактеризованы концептуальные модели психосинергетики. Уделено внимание экологии психики и методологическим проблемам разработки концептуальной модели нелинейного мышления. Рассмотрены концептуальные модели психосинергетики и их применение в областях медицины, психологии, нанотехнологий. Освещена проблема взаимоотношений нанотехнологий и человекомерности.

Подано результати осмислення моральності як процесу культурно-історичного самовизначення людини у виборі між добром і злом. Увагу акцентовано на темпорально-історичних аспектах морального пошуку, які розкривають процесуальність моральності, на проблемах антропного часу, свободи, що реалізується в історії, на культурогенних підставах морального самовизначення людини.