Досліджено структуру сітківки та зорового нерва на метіоніновій і гіповітамінозно-метіоніновій моделях гіпергомоцистеїнемії у щурів. Встановлено, що гіпергомоцистеїнемія обумовлює дегенерацію фотосенсорних нейронів, зменшення кількості гангліонарних нейронів, гіперхромію амакринових нейронів з їх відростками, активацію гліальних елементів сітківки та зорового нерва та порушення мієлінізації його нервових волокон. Вперше в експерименті досліджено тромбогенні ефекти гіпергомоцистеїнемії в судинах зорового нерва та сітківки. Встановлено, що пристосувально-компенсаторним явищем у сітківці за гіпергомоцистеїнемії є гіпертрофія уцілілих гангліонарних нейронів. Доведено, що гіпогомоцистеїнемічна активність та здатність нормалізувати порушення, індуковані гіпергомоцистеїнемією в сітківці та зоровому нерві, вищі у вітамінно-мікроелементного комплексу, ніж у бетаїну.

Проанализирована эффективность внедрения и использования европейских подходов к подготовке врачей в Украине. Выявлены основные преграды к внедрению магистерских программ европейского уровня в высших медицинских учреждениях Украины.

Проаналізовано формування процесу державного обліку пам’яток культурної спадщини в період з 1991 до 2017 рр. У представленому комплексному дослідженні на основі аналізу нормативно-правових актів у сфері охорони культурної спадщини, матеріалів діловодства і докладного вивчення історіографії проблеми подано аналіз основних напрямів обліку об'єктів культурної спадщини в Україні. Запропоновано рекомендації щодо ведення обліку об'єктів культурної спадщини та формування облікової документації на пам'ятки. Поглиблено розуміння обліку пам'яток культурної спадщини як передумови їх збереження та ефективного використання: сформульовано функції, які суспільство може виконувати у сфері охорони культурної спадщини, визначено специфіку підходів до формування процесу обліку пам'яток, окреслено можливі напрями роботи фахівців-пам'яткоохоронців.

Мета дослідження - висвітлити історію й особливості формування сфери охорони культурної спадщини України. Методологія полягає у застосуванні методів історизму, системності, загальнонаукових методів логіки, компаративного аналізу, спеціально-історичних методів (історіографічного аналізу, ретроспективного аналізу, хронології, історико-системного, історико-генетичного, порівняльно-історичного). З'ясовано історичні витоки й чинники формування пам'яткоохоронної галузі України, питання культурної політики і збереження національної спадщини. Висновки: питання формування дієвої та ефективної системи охорони культурної спадщини, яка становить основу й запоруку обліку, охорони, збереження її об'єктів і пам'яток, нагальне. Необхідно спрямувати спільні зусилля органів державної влади, місцевого самоврядування, науковців, громадськості на його вирішення. Держава зобов'язана розглядати національну культурну спадщину в контексті культурної політики як стратегічний ресурс країни. Вирішення наявних проблем слід розпочинати з розробки виразної стратегії та розв'язання пріоритетних завдань. Адже на сьогодні надзвичайно актуальне питання щодо необхідності створення результативної й ефективної системи органів державної влади у сфері охорони культурної спадщини з чітко визначеними повноваженнями, як це передбачено законом України "Про охорону культурної спадщини" (2000 р.). Україна є країною з високим рівнем духовності громадян, який визначається їх ставленням до культурних надбань минувшини. Залишені у спадок від попередніх поколінь історичні релікти - підвалина розвитку культури нашої держави й людства загалом. За всієї самобутності українська культурна спадщина становить собою невід'ємну складову світового культурного надбання, яка викликає широкий інтерес у міжнародної спільноти.

Досліджено проблеми реставрації та використання об'єктів історико-культурного надбання. Увагу приділено особливості мікроклімату Софійського собору Національного заповідника "Софія Київська". Розглянуто питання впровадження конвенцій ЮНЕСКО із захисту культурної спадщини в національне законодавство пострадянських країн. Висвітлено взаємодії держави та церкви в збереженні історико-культурної спадщини. Досліджено садово-паркові комплекси м. Кам'янця-Подільського на прикладі садів де Вітте. Висвітлено вплив історико-культурної спадщини на розвиток туристичної діяльності та економіку регіонів України. Розглянуто перспективи створення нового туристичного об'єкту історико-культурного комплексу "Багатопрофільний козацький зимівник" на території Національного заповідника "Хортиця". Увагу приділено розвитку Святогірського державного історико-архітектурного заповідника як туристичного магніту Донецької області.

Мета дослідження - висвітлити та порівняти особливості пам'яткоохоронного законодавства Польщі та України. Методологія полягає у застосуванні методів історизму, системності, загальнонаукових методів логіки, компаративного аналізу, спеціально-історичних методів (історіографічного аналізу, ретроспективного аналізу, хронології, історико-системний, історико-генетичний, порівняльно-історичний). З'ясовано історичні витоки та чинники формування пам'яткоохоронного законодавства Польщі та України, питання культурної політики та збереження національної спадщини. Висновки: проаналізовано польський пам'яткоохоронний досвід, який слід узяти до уваги в Україні для оптимізація організаційноуправлінської структури, але за умови врахування власних національних та ментальних особливостей: перетворення Державної служби охорони культурної спадщини України та Державної інспекції культурної спадщини України у функціональний підрозділ Міністерства культури та інформаційної політики України, який матиме вертикальноінтегровану структуру зі структурними підрозділами на рівні обласних і районних адміністрацій; подальша інтеграція на адміністративному рівні державного управління у сфері охорони культурної спадщини; розробка системи і методології підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для наукової, проектної й виробничої діяльності в пам'яткоохоронній галузі; створення Міжнародного центру з підвищення кваліфікації та обміну досвіду у сфері охорони культурної спадщини; реалізація навчальних та інформаційних програм для зазначеної галузі. З'ясовано, що у сфері охорони культурної спадщини України накопичилося достатньо питань, які необхідно вирішувати. Це потребує політичної волі керівництва держави, побудови чіткої вертикалі органів управління пам'яткоохоронною галуззю, компетентності державних службовців у вказаній сфері та пам'яткоохоронців, а також збалансування законодавчої бази (врегулювання всіх нормативноправових актів).