Розглянуто проблеми пошуку засобів розв'язання суперечностей між економічним поступом людства і збереженням довкілля. Значну увагу приділено аналізу екологізації науки і техніки, створенню та розповсюдженню екологічно сприятливих технологій.

Розглянуто генезис світоглядних основ екологічної культури, її рівень та необхідність формування за сучасних умов. На основі соціологічних досліджень, статистичних матеріалів, шляхом аналізу рівня екологічних знань, переконань та екологічної діяльності розкрито механізм формування екологічної культури сучасника.

Досліджено екологічну політику як новий напрямок державної політики, що є сукупністю засобів і заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку та цивілізованості. Розкрито методологічні засади екологічної політики, її витоки, суть, еволюцію. Проаналізовано принципи, пріоритети, основні напрямки, моделі та джерела усталеного розвитку, запропоновано та обгрунтовано "стратегічні екологічні ініціативи". Висвітлено співвідношення екологічного і культурологічного аналізу, за яким екологічну культуру розглянуто найсуттєвішим чинником і показником екологічної політики.

Досліджено висхідні принципи формування екологічної політики як вимоги до розгортання знання в систему та основоположну етичну норму. Показано, що міжнародна екологічна безпека зумовлена узгодженими діями у виробленні та втіленні у життя принципів єдиної екологічної політики.

Проаналізовано екологічні пріоритети глобального, регіонального та національно-державного масштабів, розкрито роль природи у системі пріоритетів людства.

Проаналізовано можливі шляхи екологічно безпечного розвитку, складності пошуку моделі усталеного розвитку цивілізації. Висвітлено найбільш фундаментальні загальнопланетарні політико-правові, соціокультурні та економіко-технологічні стратегічні завдання людства щодо врятування навколишнього природного середовища. Систематизовано досвід різних країн, а також практику міжнародних організацій у підходах до використання нових технологій, більш ефективних засобів ресурсозбереження, регулювання демографічних процесів.

Проанализированы возможные пути экологически безопасного развития, сложности поиска модели упроченного развития цивилизации. Освещены наиболее фундаментальные общепланетарные политико-правовые, социокультурные и экономико-технологические стратегические задания человечества относительно спасения окружающей природной среды. Систематизированы опыт разных стран, а также практика международных стратегий в подходах к использованию новых технологий, более эффективных средств ресурсосбережения, регулирования демографических процессов.

Розкрито структуру та основні принципи функціонування екологічних систем. Досліджено механізм відносин людини і біосфери та розглянуто наслідки, викликані такою взаємодією. З використанням ціннісного та діяльнісного підходів розвинуто концепцію екологічної культури. Висвітлено пріоритети екологічної політики, екологізації людської діяльності. Проаналізовано методологічні засади, розкрито суть і значення екологічної політики. Описано способи реалізації екологічної культури й екологічної політики. Визначено роль екологічної освіти, виховання та формування екологічної свідомості. Відображено специфіку теорії та практики руху "зелених". Охарактеризовано політико-правові засоби регуляції екологічної діяльності.

Висвітлено способи взаємозв'язку екології, культури та політики. Розкрито структуру та основні принципи функціонування екологічних систем. Описано механізм відносин людини і біосфери та наслідки, викликані даною взаємодією. На підставі ціннісного та діяльнісного підходів розвинуто концепцію екологічної культури. Визначено пріоритети екологічної політики, екологізації людської діяльності. Проаналізовано методологічні засади, суть та значення екологічної політики. Розглянуто способи реалізації заходів з питань екологічної культури та політики. Висвітлено практичне значення екологічної освіти, виховання та формування екологічної свідомості, специфіку теорії та практики руху "зелених", розкрито політико-правові засоби регуляції екологічної діяльності.

Освещены способы взаимосвязи экологии, культуры и политики. Раскрыта структура и основные принципы функционирования экологических систем. Описан механизм отношений человека и биосферы, а также последствия, вызванные данным взаимодействием. На основании ценностного и деятельностного подходов развита концепция экологической культуры. Определены приоритеты экологической политики, экологизации человеческой деятельности. Проанализированы методологические основы, суть и значение экологической политики. Рассмотрены способы реализации экологической культуры и политики. Освещено практическое значение экологического образования, воспитания и формирования экологического сознания, специфика теории и практики движения "зеленых", раскрыты политико-правовые средства регуляции экологической деятельности.

На підставі результатів багаторічних науково-педагогічних досліджень кафедри політології Київського національного університету ім. Т.Шевченка висвітлено проблеми політичної теорії та практичної діяльності суспільного розвитку, визначено його чинники, що пов'язані з демократизацією, формуванням громадського суспільства, української державності та світового порядку. Розкрито політичні аспекти глобальних проблем сучасності.

На основе результатов многолетних научно-педагогических исследований кафедры политологии Киевского национального університета им. Т.Шевченко освещены проблемы политической теории и практической деятельности общественного развития, определены его факторы, связанные с демократизацией, формированием гражданского общества, украинской государственности и мирового порядка. Раскрыты политические аспекты глобальных проблем современности.

Розглянуто питання спільних і відмінних ознак політичної та громадянської культур.

Досліджено екологію як нову парадигму політики, найважливіший засіб оптимізації природоперетворювальної діяльності людини та гармонізації її взаємодії з природою. З'ясовано, що екологічна політика - не фрагмент владних відносин, а сукупність засобів і заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку та цивілізованості. Визначено зміст і структуру екополітики: систему цілей, задач, основних напрямків, засобів, принципів і пріоритетів екологічно безпечного розвитку. Запропоновано й обгрунтовано як стратегічні екологічні ініціативи механізм реалізації політики у питаннях збереження навколишнього середовища. Встановлено, що дієвість екологічної політики залежить безпосередньо і від сформованості соціокультурних передумов.

Досліджено фундаментальні принципи, найбільш загальні суттєві характеристики, ціннісні орієнтації, ідеали й традиції української геополітичної думки. Проаналізовано інтелектуальні джерела розвитку геополітичного вчення на Україні. Зазначено, що вітчизняна геополітична думка розвивалася у контексті та одночасно зі світовою, виявлено її особливості та відмінності, зумовлені філософсько-світоглядними традиціями та конкретними історико-політичними обставинами, зокрема, відсутністю української держави та тривалим досвідом національного поневолення. Виокремлено складові філософсько-світоглядних традицій національної геополітичної думки, якими є земля, простір, менталітет, релігія, культура, природні права людини, пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем цивілізації, прагнення довести рівність усіх держав, незалежно від їх геополітичного потенціалу. Запропоновано класифікацію основних напрямків розвитку світового та вітчизняного геополітичного вчення, встановлено їх найбільш суттєвий вплив у науковій та суспільно-політичній сферах. З'ясовано, що характерні риси української геополітичної думки відзначаються гуманністю і толерантністю.

Проаналізовано демографічну складову екологічної політики.

Проаналізовано комунікативно-технологічний характер екологічного дискурсу у сучасному глобалізаційному світі.

Проаналізовано аспекти використання Росією масово- і соціально-комунікаційних технологій для реалізації своїх зовнішньополітичних цілей. Увагу зосереджено на використанні сучасних можливостей таких технологій в Росії з кінця 2010-х рр., що знайшло відображення в офіційних документах, які визначають цілі зовнішньої політики РФ. Показано, як саме Росія застосовує технології масових і соціальних комунікацій для реалізації своїх цілей щодо України.

Аналітичне дослідження є системним та комплексним аналізом зовнішньої політики України за 2020 рік. Проаналізовано п’ятдесят один напрям — від співпраці з ключовими партнерами та міжнародними організаціями до публічної дипломатії та боротьби з COVID-19. Застосовано п’ять критеріїв оцінювання — індикаторів, які базуються на розробленій методології дослідження. Широким колом експертів досліджено і проаналізовано діяльність Президента, МЗС України та інших відповідальних міністерств та відомств, відповідних комітетів Верховної Ради України, задіяних у формуванні та реалізації зовнішньої політики нашої держави. Дана публікація є шостим щорічним дослідженням. Вступ...............................................................ааІйз,.........З Методологія дослідження.............................................ц.ф.......4 Зовнішня політика у 2020 році................................................14 Співпраця з країнами «Великої сімки».......................................ЗО Велика Британія........................................................ 32 Італія............................................................... 37 Канада..........................................................................42 Німеччина......................................................................48 СІЛА.............................................................................53 Франція.........................................................................58 Японія.........................................................................62 Європейська інтеграція.......................................................66 Європейський Союз.............................................................68 Політичний діалог.........................................................69 Економічна співпраця......................................................72 Східне партнерство .............................................................77 Європейське енергетичне співтовариство.....................................81 Євроатлантична інтеграція...................................................86 Двосторонні відносини.........................................................94 Білорусь.......................................................................96 Грузія..........................................................................100 Ізраїль.........................................................................106 Іран ..........................................................................111 КНР............................................................................115 Литва..........................................................................120 Молдова......................................................................124 Польща........................................................................128 Румунія........................................................................135 Словаччина...................................................................139 Туреччина .....................................................................143 Угорщина......................................................................148 Чехія Росія..........................................................................157 Політичні відносини........................................................158 Економічні відносини......................................................162 Енергетичні відносини......................................................165 Регіональна співпраця.......................................................170 АТР...........................................................................172 Близький Схід................................................................178 Західні Балкани................................................................184 Країни Балтії.................................................................190 Вишеградська четвірка ........................................................195 Латинська Америка...........................................................199 Північна Європа................................................................207 Південна Азія.................................................................212 Субсахарська Африка...........................................................218 Центральна Азія..............................................................225 Чорноморський регіон.........................................................231 Міжнародні організації......................................................238 ОБСЄ ...........................................................................240 ООН ..........................................................................246 Рада Європи..................................................................254 Ініціативи багатостороннього характеру.....................................260 Захист прав людини..........................................................262 Зміна клімату................... 267 Нерозповсюдження ядерної зброї.............................................271 Питання міжнародної безпеки................................................277 Формування міжнародної підтримки протидії російській агресії............283 Економічна дипломатія.......................................................290 Публічна дипломатія........................................................295 Закордонне українство........................................................301 Пандемія COVID-19...........................................................306 Зведена таблиця оцінок реалізації напрямів зовнішньої політики у 2020 році.............................................312 Рекомендації.................................................................314 Список скорочень............................................................332 Автори............./.........................................................334 Про Раду зовнішньої політики «Українська призма».........................340 Про Фонд ім. Фрідріха Еберта Рада зовнішньої політики «Українська призма» та Регіональне представництво Фонду імені Фрідріха Еберта в Україні вже шостий рік поспіль з великою приємністю презентують вам доробок команди експертів, які проаналізували та оцінили успішність зовнішньої політики України за різними географічними та функціональними напрямами. Хоча в нашому аналізі кожен рік має свої особливості, 2020 рік можна назвати справді унікальним з точки зору обмежених можливостей та специфічних умов для досягнення Україною зовнішньополітичних цілей. У глобальному масштабі пандемія коронавірусу СОУШ-19 та відповідно запроваджені карантинні обмеження в усіх куточках світу істотно позначилися на формах співпраці України з іноземними партнерами у різних площинах. Це вплинуло не лише на погіршення показників торговельно-економічної діяльності, але й на вибір нових пріоритетів міжнародної співпраці та каналів побудови політичного діалогу. Міністерство закордонних справ України у 2020 році перетворилося на центр антикризового менеджменту, надаючи екстрену допомогу українським громадянам, які стали заручниками локдаунів, та вишукуючи можливості залучення гуманітарної допомоги для подолання наслідків пандемії. За більшістю досліджуваних напрямів боротьба з коронавірусом стала додатковим елементом двостороннього та багатостороннього діалогу нашої держави. У внутрішньополітичному вимірі 2020 рік також мав особливості, які впливали на динаміку постановки та досягнення зовнішньополітичних цілей. З одного боку, це був перший повноцінний рік, коли Президент України В. Зеленський формулював зовнішньополітичний курс, а його команда була відповідальна за реалізацію цього курсу. З іншого боку, на початку року відбулася зміна урядової команди О. Гончарука на уряд Д. Шмигаля, що також вплинуло на темпи програмування та імплементації задач у сфері зовнішньої політики. Попри це, загальна оцінка реалізації зовнішньої політики у 2020 році вийшла дещо кращою за попередній рік, хоча за окремими напрямами і спостерігалося значне падіння політичного інтересу та результативності реалізації поставлених завдань. Особливістю цьогорічного видання став новий розділ, присвячений міжнародній активності України щодо подолання наслідків, спричинених пандемією коронавірусу СОУШ-19. Хотілося б сподіватись, що закінчення пандемії дозволить Україні поліпшити загальну успішність у досягненні стратегічних пріоритетів на міжнародній арені, а нам — відмовитись у майбутньому від оцінки цієї специфічної сфери докладання дипломатичних зусиль.

Розглянуто зростаюче значення стратегічних інформаційних комунікацій в організації національного інформаційного простору. Розкрито їхній зміст, особливості розвитку в процесі еволюції суспільства. Досліджено джерельну базу забезпечення їх функціонування, у якій особливу увагу приділено системі наукових бібліотек. Розглянуто перспективи розвитку цієї соціальної інформаційної системи.

Досліджено культуроутворювальні чинники єдності українського простору як важливого фактора забезпечення сталості та поступальності суспільного розвитку. Значну увагу приділено науковому осмисленню варіативності соціокультурного контексту життя територіальних соціумів і зусиль культурних та наукових інституцій (у першу чергу - бібліотек) для неконфліктної та конструктивної репрезентації такої варіативності. Підготовлено в межах виконання наукового проекту "Соціокультурний простір України у формуванні національної стратегії: територіальні ідентичності, ідентифікаційні символи, ментальні практики". Висвітлено мовно-культурні практики українців і оцінено національну ідентичність в історичній ретроспективі. Розглянуто процес формування українського етнокультурного самоусвідомлення. Окреслено проблеми утвердження національної ідентичності в незалежній Україні: реалії сьогодення і завдання консолідації суспільства.

Монографію присвячено одній зі сторінок славетної історії Київського університету та філософського факультету другої половини XX ст. Це був час, коли у вищих навчальних закладах засновували кафедри філософських дисциплін, до навчальних планів вводили, як обов’язковий, курс філософії, новий імпульс отримали соціогуманітарні дослідження. Зауважено, що Київська світоглядно-гносеологічна школа — це умовна назва творчих здобутків учених філософського факультету університету й учених Інституту філософії НАН України, які були випускниками Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У монографії розглянуто основні напрями досліджень Київської світоглядно-гносеологічної школи. Висвітлено започаткування досліджень з історії філософської думки в Україні, релігієзнавчі дослідження у другій половині XX ст. Звернено увагу на дослідження особливостей морально-естетичної діяльності людини.