Висвітлено теоретичні положення органічної хімії та класи органічних сполук. Розкрито теоретичні основи природи хімічного зв'язку, вплив будови на реакційну здатність органічних сполук, описано явища ізотермії. Розглянуто промислові та лабораторні методи одержання основних класів органічних сполук, проаналізовано їх фізичні та хімічні властивості, визначено галузі застосування. Наведено відомості про основні номенклатурні правила органічних сполук, наукову діяльність вчених-хіміків, їх вклад у розвиток органічної хімії, історію відкриття деяких органічних речовин.

Освещены теоретические положения органической химии и классы органических соединений. Раскрыты теоретические основы природы химической связи, влияние структуры на реакционную способность органических соединений, описаны явления изотермии. Рассмотрены промышленные и лабораторные методы получения основных классов органических соединений, проанализированы их физические и химические свойства, определены отрасли применения. Приведены сведения об основных номенклатурных правилах органических соединений, научной деятельности ученых-химиков, их вкладе в развитие органической химии, истории открытия некоторых органических веществ.

Розкрито суть і структурні компоненти творчої особистості. Обгрунтовано зміст та розроблено модель формування творчих здібностей ліцеїстів, що включає: мету, блок організації навчального процесу (зміст навчання, принципи, методи й засоби), компоненти формування творчої особистості (фізіологічний, мотиваційний, емоційний, інтелектуальний), дидактичні умови, етапи (мотиваційний, усвідомлення, тренувальний, репетиторський, контролюючий), фактори, складові творчих здібностей, критерії, рівні сформованості творчих здібностей, результат. Визначено дидактичні умови формування творчих здібностей ліцеїстів, а саме: використання діяльнісного та проблемного підходів, впровадження модульно-рейтингової та інформаційної технологій навчання, використання нетрадиційних форм занять і методів їх проведення, впровадження принципу диференціації та індивідуалізації навчання й контролю, підвищення педагогічної майстерності викладачів, які забезпечують дієвість моделі.

Розглянуто питання реформування медичної освіти в медичному коледжі, що потребує формування ключових компетентностей – загальнонавчальних, предметних, професійних, адаптаційних. З’ясовано, що їх формування забезпечується застосуванням стратегій навчання відповідно до поставленої мети, здатністю до аналізу власної діяльності, критичного оцінення поглядів та вчинків інших, організацією та презентацією власної діяльності. Обґрунтовано використання діяльнісного підходу до вивчення ключових компетентностей особистості та подано модель їх формування.

Рассмотрены вопросы реформирования медицинского образования в медицинском коледже, которое требует формирования ключевых компетентностей - общеобразовательных, предметных, профессиональных, адаптационных. Выяснено, что их формирование обеспечивается применением стратегий обучения в соответствии с поставленной целью, способностью к анализу собственной деятельности, критической оценки взглядов и поступков других, организацией и презентацией собственной деятельности. Обосновано использование деятельностного подхода к изучению ключевых компетентностей личности и приведена модель их формирования.

The article deals with the issue of medical education reform in college, which requires the formation of key competencies,: all educational, objective, professional and adaptable. Their formation is provided through the use of learning strategies according to the purpose, the ability to analyze their own activities, critical evaluation of views and actions of the others; organization and presentation of their activities. The influence of activity key competencies of individuals is considered and provides a model of their formation is presented.

Обгрунтовано діяльнісний підхід до формування ключових компетентностей особистості. Подано модель формування ключових компетентностей. Зазначено, що вища професійна освіта нині вимагає вдосконалення технології навчання та виховання, що базується на використанні інноваційних технологій, що передбачають розробки спеціального програмного, інформаційного та методичного забезпечення. Визначено переваги та значення системи підготовки молодших спеціалістів перед традиційними засобами навчання студентів. Виділено етапи проблеми навчальної діяльності на основі досліджень науковців.

Обосновано деятельностной подход к формированию ключевых компетенций личности. Подано модель формирования ключевых компетентностей. Указано, что высшее профессиональное образование сегодня требует совершенствования технологии обучения и воспитания, базирующейся на использовании инновационных технологий, предусматривающих разработки специального программного, информационного и методического обеспечения. Определены преимущества и значение системы подготовки младших специалистов перед традиционными среддеятельностнoй подход, компетентность, ключевые компетентности, инновационные образовательные технологии

Аctivity approach to the development of core competencies of the individual. Filed model of key competences. Indicated that higher professional education today requires an improvement of technology training and education, based on the use of innovative technologies that provide the development of special software, information and methodological support. The advantages and importance of training junior specialists to traditional means of teaching students. Stages of problem-based learning activities of research scientists.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.61-59

Рубрики:

Хвороби калитки, її органів (яєчок і придатків) і сім'яних пухирців

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - поліпшити результати лікування пацієнтів з анальною тріщиною шляхом використання комплексного лікування. У період з 2008 до 2016 р. на базі Клінічної лікарні № 15 м. Київ обстежено та проліковано 425 хворих, з них 248 увійшли в основну групу, решта - у контрольну. В основній групі, окрім фісуректомії, застосовували комплексне лікування з використанням системних венотоніків (детралекс). В основній групі тривалість лікування в середньому становила (23,8 +- 0,6) доби. Працездатність відновилася в середньому на (17,3 +- 0,8) доби. Підвищення якості життя відзначено на (14,0 +- 0,2) доби. Частота рецидивів становила лише 2,8 %. У контрольній групі повного загоєння досягнуто в середньому на (28,0 +- 1,2) доби. Тривалість лікування була більшою, ніж в основній групі, - (28,0 +- 1,2) доби. Працездатність відновилася в середньому на (21,3 +- 1,4) доби. Підвищення якості життя відзначено на (20,0 +- 1,1) доби. Висновки: терапія хворих з анальною тріщиною з використанням комплексного підходу надала змогу знизити ймовірність розвитку рецидивів на 15,2 %, прискорити відновлення працездатності на (4,0 +- 0,6) доби. Використання системних венотоніків (детралекс) у комплексній терапії прискорило загоєння анальних тріщин на (4,2 +- 0,3) доби. Одержані результати надають підставу для рекомендації використовувати комплексну терапію як стандартний метод під час лікування анальної тріщини.

Мета роботи - оцінити результати застосування індивідуального підходу в хірургічному лікуванні пацієнтів з хронічним гемороєм. У дослідження увійшло 385 пацієнтів, яких було розподілено на 3 групи. В основній групі (n = 153) застосовували індивідуальний підхід: за наявності гемороїдальних вузлів I або II і III або IV ступеня в одного і того ж пацієнта видаляли гемороїдальні вузли III або IV ступеня та обов'язково виконували деартерилізацію з можливою мукопексією гемороїдальних вузлів I або II ступеня. Усі втручання супроводжувалися системним підходом. У і контрольній групі (n = 110) виконували гемороїцектомію за Мілліганом - Морганом за наявності хоча б одного гемороїдального вузла IV або III ступеня. У II контрольній групі (n = 122) виконували гемороїдектомію лише гемороїдального вузла III або IV ступеня. За використання індивідуального підходу вдалося досягнути стійких результатів. При цьому термін загоєння рани та больовий синдром зменшилися у порівнянні з такими у разі гемороїдектомії за Мілліганом - Морганом. Висновки: застосування індивідуального підходу в лікуванні геморою надало змогу скоротити термін загоєння післяопераційних ран на 30 %, зменшити інтенсивність больового синдрому на 3 бали, зберегти при цьому радикальність втручання.