Досліджено процеси апоптозу нейтрофільних гранулоцитів (НГ) периферійної крові у 43 пацієнтів, оперованих з приводу гострих захворювань органів черевної порожнини у 1-шу та на 4-ту добу. Встановлено динамічні зміни процесів апоптозу НГ після операції. Несприятливий перебіг раннього післяопераційного періоду у пацієнтів за вихідного високого і середнього ризику виникнення післяопераційного перитоніту супроводжувався пригніченням процесів апоптозу НГ.

Вогнепальні поранення у дітей в мирний час зустрічаються порівняно рідко. За останні 38 років у клініці дитячої хірургії перебувало на лікуванні 82 дитини у віці від 3 до 18 років. Проникаючі поранення спостерігалися в 54 дітей, непроникаючі - в 28. Для діагностики використовували рентгенологічне обстеження, ультразвукове дослідження, комп'ютерну томографію й лапароскопію. Вогнепальні поранення мирного часу у дітей представляють собою особливу групу механічних ушкоджень. Найважче протікають проникаючі поєднані поранення з ушкодженням органів грудної та черевної порожнин. У всіх випадках вогнепальних поранень у дітей показана рання топічна діагностика із застосуванням необхідних заходів аж до діагностичної торакотомії або лапаротомії. Лікування дітей з вогнепальними пораненнями повинне бути активним, радикальним і комплексним.

Мета роботи - визначити динаміку органної дисфункції у залежності від характеру локальних ускладнень гострого панкреатиту (ГП). Проаналізовано результати лікування 422 хворих із ГП, які перебували в хірургічному відділенні Полтавської обласної клінічної лікарні з 2010 по 2015 рр. Середньотяжкий і тяжкий панкреатит із розвитком локальних парапанкреатичних ускладнень діагностовано у 107 (25,4 %) хворих. При середньотяжкому перебігу ГП транзиторну первинну органну дисфункцію спостерігали у 65,9 % хворих. Друга хвиля поліорганної недостатності (ПОН) виникла у 18,1 % хворих внаслідок прогресування гнійно-септичних ускладнень (ГСУ) на 10 - 14-ту добу захворювання. При тяжкому ГП ПОН у 7,9 % пацієнтів мала безперервний, у 14,3 % - інтермітуючий характер, обумовлений розвитком ГСУ. Висновки: ризик другої хвилі ПОН та несприятливого перебігу захворювання зростає з поширеністю локальних парапанкреатичних ускладнень на три і більше анатомічних ділянок переважно у пацієнтів з тяжким ГП.

Накопление жидкости в перипанкреатической области и отдаленных участках брюшной полости широко распространено на ранней стадии острого тяжелого панкреатита. Жидкость в основном представляет собой геморрагический асцит, богатая активированными липолитическими и протеолитическими ферментами, вазоактивными веществами и воспалительными цитокинами и не обязательно инфицирована. Эвакуация из брюшной полости жидкости, богатой потенциально токсичными медиаторами, поддерживается в ряде публикаций как рациональное мероприятие для облегчения бремени болезни у больных в критическом состоянии. Цель работы - проанализировать публикации последних лет о хирургической тактике при ферментативном асцит-перитоните и ее влиянии на течение острого тяжелого панкреатита. Выводы: рандомизированные клинические исследования и публикации демонстрируют противоречивые данные об эффективности хирургических вмешательств при остром панкреатите, осложненном асцит-перитонитом. Международные рекомендации имеют низкий уровень доказательности в отношении эффективности дренирования, лаважа и видеолапароскопической санации, связанный с включением в отдельные исследования пациентов с нетяжелым панкреатитом. Оптимизация хирургической тактики у пациентов с асцит-перитонитом при тяжелом панкреатите может быть связана с определением тяжести состояния пациента с асцит-перитонитом, выраженности парапанкреатита, уровня токсичности асцит-перитонита, показаний и оптимального времени дренирования/лаважа. Для решения этих вопросов существует потребность в дальнейших проспективных исследованиях.

Накопление жидкости в перипанкреатической области и отдаленных участках брюшной полости широко распространено на ранней стадии острого тяжелого панкреатита. Жидкость в основном представляет собой геморрагический асцит, богатая активированными липолитическими и протеолитическими ферментами, вазоактивными веществами и воспалительными цитокинами и не обязательно инфицирована. Эвакуация из брюшной полости жидкости, богатой потенциально токсичными медиаторами, поддерживается в ряде публикаций как рациональное мероприятие для облегчения бремени болезни у больных в критическом состоянии. Цель работы - проанализировать публикации последних лет о хирургической тактике при ферментативном асцит-перитоните и ее влиянии на течение острого тяжелого панкреатита. Выводы: рандомизированные клинические исследования и публикации демонстрируют противоречивые данные об эффективности хирургических вмешательств при остром панкреатите, осложненном асцит-перитонитом. Международные рекомендации имеют низкий уровень доказательности в отношении эффективности дренирования, лаважа и видеолапароскопической санации, связанный с включением в отдельные исследования пациентов с нетяжелым панкреатитом. Оптимизация хирургической тактики у пациентов с асцит-перитонитом при тяжелом панкреатите может быть связана с определением тяжести состояния пациента с асцит-перитонитом, выраженности парапанкреатита, уровня токсичности асцит-перитонита, показаний и оптимального времени дренирования/лаважа. Для решения этих вопросов существует потребность в дальнейших проспективных исследованиях.

Висвітлено проблеми інфекційно-септичних ускладнень у хворих з деструктивними формами гострого панкреатиту та покращення результатів їх лікування, шляхом розробки алгоритму диференційованої хірургічної тактики. Виявлено залежність тривалості та тяжкості органної чи поліорганної дисфункції від поширеності локальних парапанкреатичних гнійно-септичних ускладнень у хворих з тяжким гострим панкреатитом на підставі аналізу даних клініко-лабораторних, інструментальних досліджень, а також наявності синдрому lowT3. Розроблено алгоритм диференційованої хірургічної тактики у пацієнтів з гнійно-септичними ускладненнями гострого тяжкого панкреатиту, який враховує тяжкість хворого, наявність органної/поліорганної дисфункції, з урахуванням розвитку синдрому lowT3, поширеність, локалізацію та характер (рідинний компонент/секвестри) локальних парапанкреатичних ускладнень. Підвищено ефективність лікування за рахунок зниження частоти повторних операцій на 5,1%, зменшення післяопераційних ускладнень на 4,4% та рівня летальності на 13,0% за рахунок застосування розробленого алгоритму диференційованої хірургічної тактики, з використанням розробленого пристрою для бужування порожнини абсцесу через міні-доступи.