Висвітлено дані щодо протекторної дії похідного alpha-токоферолу з укороченим бічним ланцюгом - ацетат-2,5,7,8-тетраметил-2-(4'-метилпентен-3'-іл)-6-оксихроману за умов уражень печінки ксенобіотиками-прооксидантами. Визначено, що в механізмах реалізації антиоксидантних властивостей alpha-токоферолу та його коротколанцюгового похідного відсутні принципові розбіжності, що свідчить на користь теорії про ключову біологічну роль гідроксогрупи хроманольного ядра токоферолів. Експериментально доведено високу антиоксидантну ефективність, здатність запобігати виснаженню антиоксидантної системи та координувати роботу мембранозв'язаних ферментів, сприяти підтримці структурно-функціонального гомеостазу органа, що обумовив доцільність розробки на основі субстанції ацетат-2,5,7,8-тетраметил-2-(4'-метилпентен-3'-іл)-6-оксихроману засобу профілактики та комплексної терапії токсичних уражень печінки, які супроводжуються активацією процесів ПОЛ.

Отмечено, что понимание механизмов реализации побочных эффектов чрезвычайно важно для оптимизации схем продолжительной терапии туберкулеза. Цель работы - исследование влияния совместного введения этамбутола, рифампицина, изониазида и пиразинамида на некоторые показатели про- и антиоксидантной активности, уровень фрагментации ДНК в семенниках и эпидидимисах самцов крыс, на качество их сперматозоидов, фертильность, а также до- и постимплантационную гибель потомства. В экспериментах использованы самцы и самки линии Вистар с начальной массой тела 150 - 170 г. 1 группа самцов получала внутрижелудочно совместно противотуберкулезные лекарственные средства (этамбутол - 155 мг/кг, рифампицин - 74,4 мг/кг, изониазид - 62 мг/кг, пиразинамид - 217 мг/кг) в 1 % крахмальном геле; 2 - контроль (внутрижелудочное введение 1 % крахмального геля) на протяжении 60 дней (период сперматогенеза с учетом периода дозревания сперматозоидов в эпидидимисе). Через 46 дней повторных введений крыс обеих групп спаривали с интактными самками в соотношении 1:2 на протяжении 14 дней. Усиление перекисного окысления липидов, нарушение тиолового статуса и повреждение ДНК в семенниках и эпидидимисах при совместном введении терапевтических доз этамбутола, изониазида, рифампицина и пиразинамида крысам-самцам обусловливают снижение качества их сперматозоидов, повышение инфертильности, уровня до- и постимплантационной гибели их потомства.

В опытах на белых крысах-самцах показано, что совместное введение противотуберкулезных средств в терапевтических дозах приводит к значительным морфологическим нарушениям в сперматогенном эпителии, уменьшению продукции сперматозоидов (на 42 %) и их жизнеспособности (на 74 %), что обуславливало фатальное снижение фертильности самцов и оплодотворенных ими самок, а также значительное повышение уровня до- и послеимплантационной смертности эмбрионов. Существует необходимость определения механизмов влияния этамбутола, рифампицина, изониазида и пиразинамида на мужскую репродуктивную функцию при отдельном введении, что позволит обосновать подходы к профилактике их отрицательного влияния на мужские гонады.

Отмечено, что понимание механизмов реализации побочных эффектов противотуберкулезных средств чрезвычайно важно для оптимизации фармакотерапии туберкулеза. В опытах на белых крысах-самцах проведено сравнительное исследование влияния раздельного и совместного введения этамбутола, рифампицина, изониазида и пиразинамида на уровень экспрессии изоформ СYP2E1, CYP3A2, CYP2C23 в печени и степень патологических изменений в данном органе. Не зафиксировано аддитивного или синергического действия противотуберкулезных средств на экспрессию СYP2E1 и CYP3A2. Выявленное возрастание гепатотоксичности исследуемых препаратов при совместном введении может быть обусловлено значительным ингибированием экспрессии CYP2C23.

В опытах на белых крысах-самцах показано, что введение этамбутола в терапевтической дозе приводило к морфологическим изменениям в сперматогенном эпителии, уменьшению продукции сперматозоидов (на 67 %) и их жизнеспособности (на 62 %). Нарушения сперматогенеза обусловливали снижение фертильности подопытных самцов на 58 % по сравнению с контролем. У самок, оплодотворенных подопытными самцами, в 2,6 раза снижался показатель плодовитости, а также повышался уровень доимплантационной и общей смертности эмбрионов. Полученные результаты побуждают к дальнейшим исследованиям, направленным на определение биохимических и/или эндокринных механизмов влияния этамбутола на мужскую репродуктивную функцию, что в дальнейшем позволит обосновать подходы к профилактике его отрицательного влияния на мужские гонады, возможно сопутствующего противотуберкулезной терапии.

У дослідах на щурах-самцях лінії Вістар вивчено гепатопротекторні властивості експериментальної полівітамінної композиції за умови введення парацетамолу на тлі токсичного гепатиту, індукованого тетрахлорметаном. За цих умов у постмітохондріальній фракції печінки зростали п-нітрофенолгідроксилазна активність та інтенсивність НАДФН-залежного перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), що свідчить про індукцію цитохрому P-450 2E1. У сироватці крові підвищувалася активність амінотрансфераз і лужної фосфатази. Застосування експериментальної полівітамінної композиції справляло коригувальний вплив на активність процесів P-450 2E1-залежного гідроксилювання та ПОЛ, знижуючи гепатотоксичні ефекти ксенобіотиків.

В опытах in vivo на белых крысах исследовали возможность коррекции гепатотоксических эффектов парацетамола синтетическим производным alpha-токоферола с укороченной боковой цепью и фармакопейным препаратом витамина Е. В митохондриях печени изучены скорость генерации супероксидных анионов, активность каталазы, содержание восстановленного глутатиона и активность процессов ПОЛ. Исследованы также липидный состав митохондрий и микросом печени, активность аминотрансфераз и щелочной фосфатазы сыворотки крови. Установлено, что производное витамина Е с укороченной боковой цепью и фармакопейный препарат (витамин Е) характеризуются мембранотропным эффектом, который проявляется в нормализации уровня свободного и общего холестерола митохондриальной фракции печени и снижении аминотрансферазной активности сыворотки крови. Исследуемые вещества также уменьшают скорость генерации супероксиданионов в митохондриях, одновременно повышая каталазную активность и содержание восстановленного глутатиона в печени. Антиоксидантные свойства производного витамина Е и фармакопейного препарата проявляются на начальных этапах пероксидации (на диеновых и триеновых конъюгатах) и конечных (скорости индуцированного образования малонового диальдегида). Следовательно, антиоксидантная активность alpha-токоферолацетата и его производного определяется структурой хроманового цикла, а не длиной фитольной цепи.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*723

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Добре відомо, що надмірне споживання алкоголю призводить до порушень основних метаболічних шляхів. Етанол метаболізується, в основному, за двома шляхами - окиснювальним (головним чином, у печінці) і неокиснювальним (в основному, у позапечінкових тканинах). Важко виділити основний механізм, що враховуватиме всі можливі впливи алкоголю на організм або навіть на один конкретний орган. Багато різних механізмів діють узгоджено, відображаючи спектр реакцій організму на незліченну кількість прямих і непрямих ефектів етилового спирту. Неможливо ігнорувати існуючу специфіку метаболічних процесів у гонадах, характерних тільки для цих органів, та факторів, що впливають на кінцевий результат. Перш за все, це: висока залежність усіх обмінних процесів у цих органах від продукції та функціонування гормонів; вікові особливості біотрансформації; міжстатеві відмінності швидкості та характеру метаболічних процесів. У даному огляді зробили спробу викласти відомі натепер дані стосовно метаболічних змін у чоловічих статевих органах, спричинених алкоголем, та пояснити деякі механізми тестикулярної токсичності етанолу. Побічні ефекти етанолу на чоловічі гонади численні, серйозні та впливають на всі без винятку метаболічні процеси. Ступінь відносного значення цих ефектів для збереження структури та функцій гонад й оборотності негативних змін залежить від часу експозиції, дози та режиму споживання етанолу, а також від віку, фізіологічного стану та супутніх чинників. Наразі нагромаджено численні дані стосовно прямого й непрямого впливу алкоголю на метаболізм нуклеїнових кислот, білків, ліпідів, вуглеводів у сім'яниках. Ці порушення супроводжуються одночасними змінами енергетичного обміну й утворенням низькомолекулярних сполук. Під час реалізації гонадотоксичного ефекту етанолу виникає широка мережа системних перетворень, що стосуються усього комплексу метаболічних взаємозв'язків.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.7/9 + Р696.6 + Р415.2

Рубрики:

Окремі групи лікарських речовин, засобів і препаратів

Хвороби чоловічих статевих органів

Хвороби обміну речовин

Шифр НБУВ: Ж100063 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - порівняльна оцінка стану сперматогенного епітелію щурів і тестикулярної експресії гена CYP2E1 за сумісного введення протитуберкульозних засобів у двох комбінаціях, що містять ізоніазид, піразинамід, рифампіцин, а також етамбутол або стрептоміцин (комбінація 1 і 2 відповідно). Було виявлено, що стрептоміцин за окремого введення, на відміну від етамбутолу, не впливав на експресію мРНК CYP2Е1 в сім'яниках щурів. Заміна етамбутолу на стрептоміцин у комбінації протитуберкульозних засобів не запобігала повністю підвищенню тестикулярної експресії гена CYP2Е1, ймовірно, унаслідок наявності ізоніазиду. У той самий час заміна етамбутолу на стрептоміцин сприяла поліпшенню морфофункціонального стану сім'яників. Зокрема, результати мікроскопічного дослідження епідидимальної суспензії свідчать про зниження продукції сперматозоїдів сім'яниками на 68 % за введення комбінації 1 у порівнянні з тваринами контрольної групи і відсутність негативних змін за введення комбінації 2. Зроблено припущення, що CYP2E1 може брати участь у неспецифічних патогенетичних механізмах розвитку чоловічого безпліддя внаслідок порушення сперматогенезу в результаті підвищеного утворення активних форм кисню. Виявлено наявність сильної негативної кореляції між кількістю сперматозоїдів і рівнем експресії гена CYP2E1 у сім'яниках щурів, які одержували комбінацію 1 (r = -0,87; P = 0,001). У гонадах тварин даної групи також зафіксовано різні морфологічні зміни сперматогенного епітелію: деструктивно змінені сім'яні канальці, наявність гігантських багатоядерних клітин у зоні сперматоцитів першого порядку, некротизований сперматогенний епітелій. У сім'яниках щурів, яким вводили комбінацію 2, в основному, не відзначалося морфологічних аномалій. Таким чином, за сумісного введення етамбутолу, ізоніазиду, піразинаміду та рифампіцину заміна етамбутолу на стрептоміцин сприяла зменшенню побічної дії протитуберкульозних препаратів на сім'яники.

У чоловіків молодого та середнього віку, які страждають на метаболічний синдром (МС) та ожиріння, досить поширеними є випадки порушень статевої функції. Сучасні дані щодо ефективності застосування метформіну за порушень чоловічої репродуктивної функції є досить суперечливими. Таким чином, пошук нових мішеней для таргетної терапії патологій, пов'язаних з МС, є одним з найважливіших завдань сучасної фундаментальної та прикладної медицини. Мета дослідження - оцінка ефективності метформіну та його комбінації з ліпофлавоном за введення щурам-самцям з МС за основними критеріальними показниками гонадопротекторної дії. У дослідах використовували самців щурят з початковою масою тіла 50 - 70 г, віком 3 тижні. Тварин було розподілено на 4 групи по 12 у кожній: 1 - інтактні; 2 - тварини, які замість питної води отримували 10 % розчин фруктози протягом 60 днів (модель МС); 3 - тварини з МС, яким внутрішньошлунково вводили метформін у дозі 266 мг/кг протягом останніх 30 днів споживання фруктози; 4 - сумісне введення на фоні МС метформіну та ліпофлавону (внутрішньоочеревинно) у дозі 3,1 мг/кг м. т. (за кверцетином) протягом останніх 30 днів споживання фруктози. Показано, що введення ліпофлавону до схеми лікування МС метформіном сприяло оптимізації гонадопротекторної дії за рахунок відновлення про/антиоксидантного статусу тестикулярного середовища, про що свідчить позитивна модуляція активності компонентів антиоксидантного захисту (активність СОД, вміст церулоплазміну та вміст відновленого глутатіону), зниження рівня ПОЛ і відновлення стероїдогенної активності сім'яників. Одержані результати свідчать на користь того, що сумісне введення метформіну та ліпофлавону виявилось більш ефективним для корекції наслідків МС на репродуктивну функцію, ніж окреме застосування базового препарату метформіну.

Неспецифічна дія протипухлинної хіміотерапії на прилеглі до пухлини тканини сама по собі здатна погіршити стан організму додатково до наслідків розвитку неопластичного процесу і навіть справити вирішальну роль у виживанні організму. Тому актуальним є проведення паралельних досліджень впливу нових протипухлинних засобів на етапі доклінічних випробувань як на пухлини, так і на тканини того самого організму, які неуражені неопластичним процесом, для подальшої оптимізації хіміотерапії. Мета дослідження - вивчити вплив іфітинібу на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки. Дослідження впливу іфітинібу проводили на білих щурах-самицях лінії Вістар. Тварини були розподілені за методом рандомізації на 3 групи по 6 тварин у кожній: 1 - інтактні щури, 2 - негативний контроль (карцинома Герена), 3 - карцинома Герена + 29,93 мг/кг іфітинібу. Вивчення впливу іфітинібу на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки показало, що даний препарат вірогідно змінював більшість досліджуваних показників як порівняно з інтактними тваринами, так і з карциномою Герена без лікування. Специфічність впливу іфітинібу на клітини пухлин була найвираженішою у випадку ДНК-фрагментації та змін вмісту небілкових і пов'язаних з білками SH-груп.

Стандартні підходи до вивчення специфічної фармакологічної дії та токсичності протипухлинних засобів не надають змоги провести детальну комплексну оцінку метаболічних змін поза пухлиною, хоча давно стало очевидним, що неспецифічна дія хіміотерапії може на тлі пригнічення росту пухлин викликати незворотні зміни в організмі, які надалі суттєво погіршать його шанси на видужання. Ці обставини зумовлюють актуальність включення в доклінічні дослідження нових протипухлинних засобів вивчення їх ефектів як на пухлини, так і на прилеглі не уражені тканини, для подальшої оптимізації хіміотерапії. Мета дослідження - порівняти вплив етил 2-(хіназолін-4-іламіно)-4,5,6,7-тетрагідробензо[b]тіофен-3-карбоксилат гідрохлориду (ЕХТК) на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст ТБК-реактантів і SН-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки. Дослідження впливу ЕХТК проводили на білих щурах і самицях лінії Вістар. Тварин було розподілено за методом рандомізації на 3 групи по 6 тварин у кожній: 1 - інтактні щури; 2 - позитивний контроль (карцинома Герена); 3 - карцинома Герена + ЕХТК (24,37 мг/кг). Вивчення впливу ЕХТК на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст ТБК-реактантів та небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки показало, що дана сполука вірогідно змінювала більшість досліджуваних показників як у порівнянні з інтактними тваринами, так і з карциномою Герена без лікування. Ефект ЕХТК на фрагментацію ДНК не відзначався вузькою тканинною специфічністю. Специфічність впливу ЕХТК на клітини пухлин була найвираженішою у випадку змін вмісту ДНК, РНК, білків хроматину, а також ТБК-реактантів, небілкових і пов'язаних з білками SH-груп.

Діапазон нормальних або очікуваних гематологічних і клінічних біохімічних показників у лабораторних тварин може бути корисним інструментом для інтерпретації результатів токсикологічних досліджень. Однак таку інформацію часто важко знайти. Крім того, нормальні значення гематологічних і клінічних біохімічних показників можуть варіювати в різних ліній лабораторних тварин і серед тварин різних розплідників, а також певною мірою залежати від застосованих методів дослідження. Мета дослідження - ретроспективна оцінка даних клінічної біохімії здорових (контрольні групи) щурів з розплідника ДУ "Інститут фармакології та токсикології НАМНУ". Для цього було зібрано та проаналізовано результати дослідження сироватки крові щурів-самців лінії Вістар з 11 досліджень, що останніми роками були проведені на базі ДУ "Інститут фармакології та токсикології НАМНУ". Для аналізу було використано дані, одержані на щурах-самцях, оскільки більшість досліджень було проведено саме на тваринах даної статі. Перш ніж визначити будь-які патологічні зміни в організмі піддослідних тварин слід забезпечити достовірні значення контрольного діапазону. Подібні дані можуть бути одержані від контрольних груп під час кожного дослідження. Вважається, що різні аналітичні методи, а також змінні, пов'язані з навколишнім середовищем і технікою, впливають на значення, встановлені для конкретного параметра. Оскільки дані, наведені в цій публікації, було одержано ідентичним засобом тестування, а тварини походять з одного джерела, певні ризики були мінімізовані. Збір та аналіз клінічних біохімічних показників сироватки крові щурів-самців лінії Вістар контрольних груп з 11 досліджень показав, що показники знаходяться в межах норми клінічно здорових щурів. Одержані історичні дані можна застосовувати як контрольні результати (норми) з метою оптимізації роботи в установах, що проводять експерименти з використанням щурів, зокрема, доклінічну оцінку ефективності та безпечності лікарських засобів та інші токсикологічні дослідження. Результати, включені до цієї публікації, призначені лише для інформаційних цілей, але не для остаточної інтерпретації будь-яких результатів токсикологічних досліджень. Вони можуть бути корисними для пояснення того, чому конкретні статистично значущі результати дослідження не мають біологічного або токсикологічного значення, для оцінки фонової патології у популяціях лабораторних щурів або виявлення аналітичних проблем у лабораторії.

Стрімке поширення онкологічних захворювань у XXI ст. в усьому світі зумовлює інтенсифікацію хіміотерапевтичного лікування даної патології зі застосуванням усе нових і нових цитотоксичних і цитостатичних агентів. Однак це зумовлює зростання й числа побічних ефектів і небажаних наслідків використання даних препаратів. Неспецифічна дія щодо всього організму пацієнта та висока токсичність даної групи лікарських засобів, зокрема, їх кардіо-, нефро- та нейротоксичність, а також відсутність достатньої інформації щодо віддалених наслідків введення протипухлинних засобів на стан прилеглих тканин, які не були захоплені інвазією пухлини, зумовлюють нагальну потребу в системному вивченні біохімічних змін не лише в пухлині, але й поза її межами. У попередніх експериментах авторами було проведено вивчення впливу протипухлинного похідного хіназоліну на складові хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і повіязаних з білками SH-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки й виявлено специфічність його впливу на низку показників виключно в тканині пухлини. У зв'язку з цим актуальним є з'ясування, чи є виявлена специфічність похідного хіназоліну характерною лише для тканини матки, чи вона поширюється й на інші тканини організму. Мета дослідження - вивчити вплив 2-(3-аліл-4-оксо-3,4-дигідро-хіназолін-2-іл-сульфоніл)-N-(2,6-дихлорфеніл)-цераміду (АХДЦ) на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у саркомі 45 і незмінених тканинах шкіри щурів. Тварин було розподілено на 3 групи по 6 тварин у кожній: 1 - інтактні щури; 2 - негативний контроль (саркома 45); 3 - саркома 45 + АХДЦ (29,93 мг/кг). Вивчення впливу АХДЦ на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у саркомі 45 і незмінених тканинах шкіри показало, що дана сполука вірогідно змінювала більшість досліджуваних показників як у порівнянні з інтактними тваринами, так і з саркомою 45 без лікування. Специфічність впливу АХДЦ на клітини пухлин була найвираженішою щодо ДНК-фрагментації та змін вмісту РНК, співвідношень РНК/ДНК і РНК/НК. Щодо впливу на вміст SH-груп у тканині саркоми 45 і неуражених пухлиною тканинах шкіри, то в даному випадку ефект АХДЦ був протилежним за напрямком стосовно змін вмісту небілкових і пов'язаних з білками SH-груп.

Врахування індивідуальних особливостей окремих організмів надає змогу одержувати якісно кращі рівні виліковування навіть тяжких патологій. На жаль, традиційні методи хіміотерапії пухлин не дозволяли дотепер досягати хоч якоїсь специфічності цитотоксичної дії застосовуваних препаратів. У попередніх експериментах авторами було проведено вивчення впливу потенційного протипухлинного препарату етил 2-(хіназолін-4-іл-аміно)-4,5,6,7-тетрагідробензо[b]тіофен-3-карбоксилат гідрохлориду (ЕХТК) на складові хроматину, процеси фрагментації ДНК, стан антиоксидантної системи в клітинах карциноми Герена та незмінених тканинах матки й виявлено специфічність його впливу на досліджувані показники. Це зумовлює актуальність подальшого з'ясування, чи є ця специфічність ЕХТК характерною лише для тканини матки, чи вона поширюється й на інші тканини організму. Мета дослідження - вивчити вплив ЕХТК на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК і показники стану антиоксидантної системи в клітинах саркоми 45 і незмінених тканинах шкіри щурів. Тварин було розподілено на 3 групи по 6 тварин у кожній: 1 - інтактні щури; 2 - негативний контроль (саркома 45); 3 - саркома 45 + ЕХТК (24,37 мг/кг). Вивчення впливу ЕХТК на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у саркомі 45 і незмінених тканинах шкіри показало, що дана сполука вірогідно змінювала більшість досліджуваних показників як у порівнянні з інтактними тваринами, так і з саркомою 45 без лікування. Специфічність впливу ЕХТК на клітини пухлин була найвираженішою щодо змін вмісту фрагментів ДНК, РНК, білків хроматину, а також небілкових і пов'язаних з білками SH-груп. Порівняння впливу ЕХТК на саркому 45 і карциному Герена показало, що нормалізуючий вплив даного похідного хіназоліну на всі досліджені показники був більш вираженим на моделі саркоми 45, ніж у карциномі Герена.

Стандартні підходи до вивчення специфічної фармакологічної дії та токсичності протипухлинних засобів не надають змоги провести детальну комплексну оцінку метаболічних змін поза пухлиною, хоча давно стало очевидним, що неспецифічна дія хіміотерапії може на тлі пригнічення росту пухлин викликати незворотні зміни в організмі, які надалі суттєво погіршать його шанси на видужання. Ці обставини зумовлюють актуальність включення в доклінічні дослідження нових протипухлинних засобів вивчення їх ефектів як на пухлини, так і на прилеглі не уражені тканини, для подальшої оптимізації хіміотерапії. Мета дослідження - порівняти вплив етил 2-(хіназолін-4-іламіно)-4,5,6,7-тетрагідробензо[b]тіофен-3-карбоксилат гідрохлориду (ЕХТК) на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст ТБК-реактантів і SН-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки. Дослідження впливу ЕХТК проводили на білих щурах і самицях лінії Вістар. Тварин було розподілено за методом рандомізації на 3 групи по 6 тварин у кожній: 1 - інтактні щури; 2 - позитивний контроль (карцинома Герена); 3 - карцинома Герена + ЕХТК (24,37 мг/кг). Вивчення впливу ЕХТК на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст ТБК-реактантів та небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки показало, що дана сполука вірогідно змінювала більшість досліджуваних показників як у порівнянні з інтактними тваринами, так і з карциномою Герена без лікування. Ефект ЕХТК на фрагментацію ДНК не відзначався вузькою тканинною специфічністю. Специфічність впливу ЕХТК на клітини пухлин була найвираженішою у випадку змін вмісту ДНК, РНК, білків хроматину, а також ТБК-реактантів, небілкових і пов'язаних з білками SH-груп.

Діапазон нормальних або очікуваних гематологічних і клінічних біохімічних показників у лабораторних тварин може бути корисним інструментом для інтерпретації результатів токсикологічних досліджень. Однак таку інформацію часто важко знайти. Крім того, нормальні значення гематологічних і клінічних біохімічних показників можуть варіювати в різних ліній лабораторних тварин і серед тварин різних розплідників, а також певною мірою залежати від застосованих методів дослідження. Мета дослідження - ретроспективна оцінка даних клінічної біохімії здорових (контрольні групи) щурів з розплідника ДУ "Інститут фармакології та токсикології НАМНУ". Для цього було зібрано та проаналізовано результати дослідження сироватки крові щурів-самців лінії Вістар з 11 досліджень, що останніми роками були проведені на базі ДУ "Інститут фармакології та токсикології НАМНУ". Для аналізу було використано дані, одержані на щурах-самцях, оскільки більшість досліджень було проведено саме на тваринах даної статі. Перш ніж визначити будь-які патологічні зміни в організмі піддослідних тварин слід забезпечити достовірні значення контрольного діапазону. Подібні дані можуть бути одержані від контрольних груп під час кожного дослідження. Вважається, що різні аналітичні методи, а також змінні, пов'язані з навколишнім середовищем і технікою, впливають на значення, встановлені для конкретного параметра. Оскільки дані, наведені в цій публікації, було одержано ідентичним засобом тестування, а тварини походять з одного джерела, певні ризики були мінімізовані. Збір та аналіз клінічних біохімічних показників сироватки крові щурів-самців лінії Вістар контрольних груп з 11 досліджень показав, що показники знаходяться в межах норми клінічно здорових щурів. Одержані історичні дані можна застосовувати як контрольні результати (норми) з метою оптимізації роботи в установах, що проводять експерименти з використанням щурів, зокрема, доклінічну оцінку ефективності та безпечності лікарських засобів та інші токсикологічні дослідження. Результати, включені до цієї публікації, призначені лише для інформаційних цілей, але не для остаточної інтерпретації будь-яких результатів токсикологічних досліджень. Вони можуть бути корисними для пояснення того, чому конкретні статистично значущі результати дослідження не мають біологічного або токсикологічного значення, для оцінки фонової патології у популяціях лабораторних щурів або виявлення аналітичних проблем у лабораторії.

Стрімке поширення онкологічних захворювань у XXI ст. в усьому світі зумовлює інтенсифікацію хіміотерапевтичного лікування даної патології зі застосуванням усе нових і нових цитотоксичних і цитостатичних агентів. Однак це зумовлює зростання й числа побічних ефектів і небажаних наслідків використання даних препаратів. Неспецифічна дія щодо всього організму пацієнта та висока токсичність даної групи лікарських засобів, зокрема, їх кардіо-, нефро- та нейротоксичність, а також відсутність достатньої інформації щодо віддалених наслідків введення протипухлинних засобів на стан прилеглих тканин, які не були захоплені інвазією пухлини, зумовлюють нагальну потребу в системному вивченні біохімічних змін не лише в пухлині, але й поза її межами. У попередніх експериментах авторами було проведено вивчення впливу протипухлинного похідного хіназоліну на складові хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і повіязаних з білками SH-груп у карциномі Герена та незмінених тканинах матки й виявлено специфічність його впливу на низку показників виключно в тканині пухлини. У зв'язку з цим актуальним є з'ясування, чи є виявлена специфічність похідного хіназоліну характерною лише для тканини матки, чи вона поширюється й на інші тканини організму. Мета дослідження - вивчити вплив 2-(3-аліл-4-оксо-3,4-дигідро-хіназолін-2-іл-сульфоніл)-N-(2,6-дихлорфеніл)-цераміду (АХДЦ) на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у саркомі 45 і незмінених тканинах шкіри щурів. Тварин було розподілено на 3 групи по 6 тварин у кожній: 1 - інтактні щури; 2 - негативний контроль (саркома 45); 3 - саркома 45 + АХДЦ (29,93 мг/кг). Вивчення впливу АХДЦ на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов'язаних з білками SH-груп у саркомі 45 і незмінених тканинах шкіри показало, що дана сполука вірогідно змінювала більшість досліджуваних показників як у порівнянні з інтактними тваринами, так і з саркомою 45 без лікування. Специфічність впливу АХДЦ на клітини пухлин була найвираженішою щодо ДНК-фрагментації та змін вмісту РНК, співвідношень РНК/ДНК і РНК/НК. Щодо впливу на вміст SH-груп у тканині саркоми 45 і неуражених пухлиною тканинах шкіри, то в даному випадку ефект АХДЦ був протилежним за напрямком стосовно змін вмісту небілкових і пов'язаних з білками SH-груп.