Доведено, що однією з важливих умов особистісного зростання педагога є самоактуалізація. Самоактуалізацію визначено як найголовнішу потребу та прагнення людини до найбільш повного прояву і розвитку своїх особистих можливостей, причому особистість вважається здатною до самоактуалізації лише за умови свободи від вимог суспільства. Виокремлено риси самоактуалізованої особистості: ефективне сприймання реальності та зручне ставлення до неї; приймання самого себе, інших людей, світу; натуральність, зосередженість на проблемі, а не на собі; потреба в самотності, незалежність від оточення; безпосередність оцінок; ототожнення з людством; глибокі міжособистісні стосунки; філософське почуття гумору; працелюбність; творчість; стійкість до впливу культури тощо. Зауважено, що більшість людей, зокрема і педагоги, навчились уникати автентичності в своєму житті, що призводить до незнання самого себе та численних проблем. Розглянуто процес самоактуалізації вчителя.

Доказано, что одним из важных условий личностного роста педагога является самоактуализация. Самоактуализация определена как основная потребность и стремление человека к наиболее полному проявлению и развитию своих личных возможностей, причем личность считается способной к самоактуализации лишь при условии свободы от требований общества. Выделены черты самоактуализированной личности: эффективное восприятие реальности и удобное отношение к ней; принятие себя, других людей, мира; натуральность, сосредоточенность на проблеме, а не на себе, потребность в одиночестве, независимость от окружения; непосредственность оценок; отождествление с человечеством; глубокие межличностные отношения; философское чувство юмора; трудолюбие; творчество; устойчивость к воздействию культуры и т.д. Замечено, что большинство людей, в том числе и педагоги, научились избегать подлинности в своей жизни, что ведет к незнанию себя и многочисленным проблемам. Рассмотрен процесс самоактуализации учителя.

In this article phenomenon of self-actualization and the main trends of his interpretation in humanistic psychology are analyzed. The necessity of self-actualization of educational specialists as a precondition of their successful pedagogical activityaccording to the modern demands of education and society is scientifically proved.

Висвітлено причини конфліктів, які виникають у міжособистісній взаємодії педагога й учнів. Наведено класифікацію психолого-педагогічних конфліктів, визначено механізм розвитку конфлікту. Виокремлено та охарактеризовано елементи комунікативних стилів учасників конфлікту для його подолання: конкуренція, прагнення стати центром ситуації, уникнення конфлікту, пристосування, співробітництво, компроміс. Проаналізовано основні методи подолання та усунення конфліктів, серед яких: інтроспекції, емпатії, логічного аналізу, оптимізація вчителем свого внутрішнього стану. Зазначено, що актуальним є формування психологічних засобів подолання конфліктів у педагогічному процесі.

Освещены причины конфликтов, возникающих в межличностном взаимодействии педагога и учащихся. Приведена классификация психолого-педагогических конфликтов, определен механизм развития конфликта. Выделены и охарактеризованы элементы коммуникативных стилей участников конфликта в процессе его преодоления: конкуренция, стремление стать центром ситуации, избежание конфликта, приспособление, сотрудничество, компромисс. Проанализированы основные методы преодоления и устранения конфликтов, среди которых: интроспекции, эмпатии, логического анализа, оптимизация учителем своего внутреннего состояния. Отмечено, что актуальным является формирование психологических средств по преодолению конфликтов в педагогическом процессе.

In this article the main causes of conflicts between teachers and pupils are reviewed. The basic strategies and methods of solving and eliminating conflicts of education were analyzed.

Розглянуто теоретичні аспекти мотиваційної готовності педагога до здійснення інноваційної діяльності. Виявлено проблемні аспекти мотиваційного процесу та можливі шляхи його вдосконалення. Розроблено практичні рекомендації щодо розвитку мотивації працівників закладів освіти. Висвітлено поняття мотивації як необхідного компонента психологічної готовності педагога до здійснення інноваційної діяльності. Сформульовано основні закони мотивації.

Рассмотрены теоретические аспекты мотивационной готовности педагога к осуществлению инновационной деятельности. Выявлены проблемные аспекты мотивационного процесса и возможные пути его совершенствования. Разработаны практические рекомендации по развитию мотивации работников учреждений образования. Освещены понятие мотивации как необходимого компонента психологической готовности педагога к осуществлению инновационной деятельности. Сформулированы основные законы мотивации.

The theoretical aspects of motivational readiness of teachers to implement the innovation. Problems identified by the motivational process and ways to improve it. Practical recommendations for the development of motivation for educational institutions. Highlighted the concept of motivation necessary component of psychological readiness of teachers to implement the innovation. The basic laws of motivation.

Розглянуто сутність понять “управління” і “керівництво”. Управління як процес складається з чотирьох взаємозалежних функцій: планування, організації, мотивації та контролю. Відзначено, що сутнісною ознакою управління є вплив на систему або окремі її процеси, атрибутом керівництва є вплив на людей (спільноти). Виокремлено чотири класичні підходи до управління, представлені різними самостійними школами: школа наукового й адміністративного управління, школа людських відносин, біхевіористичний напрям, “нова” школа або кількісний підхід. Організацію подано як відкриту систему, що є сукупністю взаємозалежних елементів, таких, як люди, структури, завдання і технології, орієнтовані на досягнення цілей за умов середовища, що постійно змінюється. Деталізовано стратегічне (перспективне) планування – на обласному (регіональному) рівні, тактичне (середньострокове) планування – на районному рівні, поточне (оперативне) планування – на рівні навчального закладу. Ситуаційний підхід базується на припущенні, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Управління з позицій процесного підходу розглянуто як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій: планування, організації, мотивації та контролю.

Рассмотрена сущность понятий “управление” и “руководство”. Управление как процесс состоит из четырех взаимосвязанных функций: планирования, организации, мотивации и контроля. Отмечено, что сущностным признаком управления является воздействие на систему или отдельные ее процессы, атрибутом руководства влияние на людей (сообщества). Выделены четыре классические подходы к управлению, представленные различными самостоятельными школами: школа научного и административного управления, школа человеческих отношений, бихевиористическое направление, “Новая” школа или количественный подход. Организация представлена как открытую систему, которая является совокупностью взаимосвязанных элементов, таких, как люди, структуры, задачи и технологии, ориентированные на достижение целей в условиях постоянно меняющейся среды. Детализированы уровни планирования: стратегическое (перспективное) планирование – на областном (региональном) уровне, тактическое (среднесрочное) планирование – на районном уровне, текущее (оперативное) планирование – на уровне учебного заведения. Ситуационный подход базируется на предположении, что пригодность различных методов управления определяется ситуацией. Управление с позиций процессного подхода рассмотрено как непрерывная серия взаимосвязанных управленческих функций: планирование, организация, мотивация и контроль.

The essence of concepts of "control" and "leadership". Management as a process consists of four interrelated functions: planning, organization, motivation and control. It is noted that the essential feature of the control is the impact on the system or its individual processes, attribute management influence on people (community).

Досліджено проблему виховання дітей у творчій спадщині педагога, педолога, психоаналітика В. Ф. Шмідт. Уточнено сутність ключових понять дослідження ''творча спадщина'', ''виховання'', ''проблеми виховання'', ''дитина'', ''дитинство'', ''психоаналітична педагогіка'' та ''психоаналітичне виховання''. Визначено зміст творчої спадщини В. Шмідт, яким охоплено: педагогічні аспекти психоаналізу, психоаналітичне виховання дітей раннього та дошкільного віку; організоване виховання в дитячому будинку; статеве виховання; дошкільну освіту та виховання; навчання та виховання дітей із відхиленнями у психічному розвитку; колективне виховання; ''правильний'' підхід до виховання дітей з увагою до їх конституційних і психологічних особливостей; вимоги до особистості вихователя та принципи роботи вихователів тощо; а також основні напрями науково-педагогічної діяльності В. Ф. Шмідт (громадсько-просвітницький, організаційно-реформаторський (дошкільний), психоаналітичний, корекційно-виховний). Розкрито її погляди на специфіку організації виховання дітей (змістово-організаційні засади діяльності Дитячого будинку-лабораторії ''Міжнародна солідарність'', принципи роботи вихователів, виховання у колективі й ін.).