Розглядається географічне положення України, основні гори, ріки й моря, рослинний і тваринний світ, а також землі, міста й села України. Аналізується політично-географічне значення положення кордонів держави. Особливу увагу приділено висвітленню відносин з західними, східними й північними сусідами, а також з великими державами Середньої і Західної Європи.

Представлено основні відомості з життєпису С.Рудницького. Характеризуються його громадська і наукова діяльність як географа-природодослідника (геолога і геоломорфолога), географа-картографа, антропо- і політико-географа, історика, а також величезні досягнення вченого в цих галузях. Аналізується роль Рудницького у формуванні української наукової географії в НТШ. Розповідається про його наукову діяльність в еміграції. Досліджується внесок науковця в організацію Українського науково-дослідного інституту географії та картографії. Наведено бібліографію праць Рудницького 1896-1932 рр., матеріалів, що зберігаються в архівах.

Досліджено українсько-німецькі взаємозв'язки в галузі географії наприкінці XIX - на початку 30-х років XX ст. Головну увагу приділено науковим контактам видатних географів - німецького Альбрехта Пенка й українського Степана Рудницького - як реальному прикладу міжнародної співпраці на шляху до інтеграції української науки зі світовим науковим співтовариством.

Висвітлено актуальні погляди на світ і природу. Досліджено питання історії природознавства, сучасний стан, місце в сучасній культурі та цивілізації. Розглянуто ідеї та перспективи розвитку природознавчих наук, які аналізують з позиції єдиних методів, у тому числі й основних положень філософії. Науку та її історію розглянуто у взаємозв'язку з іншими формами духовної культури.

Досліджено теоретико-методологічні засади конструктивно-гносеологічного аналізу розвитку географічної науки, обгрунтовано теоретичні концепти в українській географії на етапі її становлення, проведено методологічний аналіз концепту новітньої української географії як окремої науки. Розглянуто особливості становлення, з використанням філософського принципу єдності, логічного й історичного та методів і методу історизму географічної науки в Україні як цілісної системи знань. Висвітлено зародження конструктивного напряму в географії, зокрема конструкту географічної єдності, концепту цілісності (у ландшафтознавстві, географічному краєзнавстві та країнознавстві), культурного ландшафту, національної географічної термінології. Запропоновано періодизацію етапу становлення української географії. Розкрито концепт України як географічної, національної та державної території. Здійснено ретроспективний аналіз розвитку географії в наукових товариствах та інституціях. З'ясовано конструктивні результати міжнародної співпраці в українській географії на етапі її становлення, визначено суспільно-історичні умови їх формування.

На основі архівної спадщини та дослідницької літератури розглянуто життєвий шлях, наукову, освітню та суспільно-культурну діяльність відомого географа, картографа, історика, знавця сільськогосподарської справи та громадсько-культурного діяча Г. Величка. Проаналізовано в контексті творчості вченого концептуальні питання зародження географічної освіти в Галичині, з'ясовано передумови формування національної географії та картографії наприкінці XIX - на початку XX ст. Увагу приділено питанням морфологічного районування українських земель - орографічним формам ландшафту, формуванню річкових долин, пов'язаних із морфологічними особливостями територій, зокрема Карпат, і їх фізико-географічних характеристик. Детально висвітлено умови появи та створення першої "Народописної карти українсько-руського народу" (1896) і незавершеної "Географії України-Руси" (1902), видавничу діяльність у "Сільському господарі", питання географії українських земель у науково-довідкових та енциклопедичних різномовних виданнях кінця XIX - середини XX ст. Наведено перелік друкованих і рукописних праць Г. Величка.

Традиції та інновації утворюють складний процес розвитку науки. Нинішнє формулювання синергетичної парадигми викликає зміну самої методології. У вивченні теоретичних основ науки необхідно використовувати різні підходи та моделі розвитку наукового знання. У цьому контексті простежується обмеженість лінійних моделей розвитку знання. В усіх нелінійних моделях міждисциплінарність викриває нові галузі досліджень і є функцією комплексного характеру науки. Методологічною базою сучасної науки є системний міждисциплінарний підхід. Він включає теоретичні положення філософії і конкретної науки, що надає підставу в наукових дослідженнях формувати комплексний системний підхід, притаманний насамперед географії.