Систематизовано відомості про останні фортепіанні сонати (Восьму, Дев'яту і Десяту) О. Скрябіна. Зазначено щодо присутноcті у них релігійної екстатики, пов'язаної з давньоруською християнською традицією.

Представлено дослідження виразних особливостей пізніх Сонат Л. Бетховена, Ф. Шопена, О. Скрябіна в розходженнях різнонаціонапьних виконань, що фіксують ті чи інші прозріння стильових тенденцій недавнього минулого, сьогодення академічної практики й піанізму сучасності. Виразні особливості пізніх Сонат Л. Бетховена, Ф. Шопена, О. Скрябіна, Ч. Айвза різні в національному прояві, у виконавському адресуванні, у спрямованості на різні стильові позиції й тенденції оточення їх творців або в прагненні опертися на завоювання найближчого або віддаленого минулого, заглянути в майбутнє артистичної практики й піанізму - насущного й уявного. Систематизація відомостей про сутність творчих установок Бетховена, Шопена, Скрябіна, Айвза вказує на принципове культивування зусиль останнього періоду творчості, прояв у них релігійно-ідейних, культурно-артистичних і морально-соціальних шукань композиторів, які знаходили адекватний або іншого значення відгук у виконавців. Розділеність аналізованих авторів і їх творів часовими й мислительно-стильовими бар'єрами не заперечує деякої парадигматичної складової їхнього прояву - у вигляді "необарокової" стильової складової, виразність якої полягає, судячи з її "всюдиприсутності", у творчому енергетичному стимулі, що живить різноспрямованість виконавських рішень. Звертає на себе увагу виражений синтезуючий зміст проаналізованих останніх Сонат різних авторів, хоча даний синтез глибоко відмінний у персональному рішенні жанру. Очевидною є спрямованість "до нових берегів" у Бетховена і Шопена, хоч у другого з названих помітні й апеляції до ранніх художніх установок як стиленароджуючих показників авторського артистичного самоствердження.