Визначено предмет і значення логіки, наведено відомості про основні етапи її розвитку як філософської, юридичної та математичної дисципліни. Встановлено співвідношення формальної та діалектичної логіки, визначено сутність та функції міркування, охарактеризовано його структуру. Розглянуто логічні закони мислення (тотожності, протиріччя, достатньої підстави) та операційні прийоми, а також мовні засоби вираження понять та елементи теорії множин. Визначено сутність індукованого умовиводу, аналогії, гіпотези, доведення, суперечки, диспуту, дискусії, полеміки. Охарактеризовано їх види, структуру, засоби реалізації. Розглянуто варіанти перебігу й сформульовано основні принципи та правила ведення суперечки. Встановлено критерії оцінювання набутих знань і вмінь, розроблено плани проведення семінарських занять, тестові завдання, а також питання та вправи для самостійних і контрольних робіт, наведено приклади розв'язання типових задач.

Определены предмет и значение логики, представлены сведения об основных этапах ее развития как философской, юридической и математической дисциплины. Установлено соотношение формальной и диалектической логики, определена сущность и функции мышления, охрактеризована его структура. Рассмотрены основные логические законы (тождества, противоречия, достаточного основания) и операции, а также языковые средства выражения понятий и элементы теории множеств. Определена сущность индуцированного умозаключения, аналогии, гипотезы, доказательства, противоречия, диспута, дискусии, полемики. Охарактеризованы их виды, структура, средства реализации. Рассмотрены различные варианты споров и сформулированы основные принципы и правила их проведения. Установлены критерии оценивания теоретических знаний и практических умений, разработаны планы проведения семинарских занятий, учебные тесты, сформулированы вопросы и задания для самостоятельной и контрольной работ, приведены примеры решения типичных задач.

Розглянуто проблему дискурсивного знання в методологічних пошуках Дж. Бруно, І. Коперніка та Г. Галілея.

Проведено дослідження феномена наукового дискурсу як елемента соціальної системи інформаційного суспільства, проаналізовано методологічні та соціокультурні аспекти його становлення. Розкрито сутність терміна "науковий дискурс", здійснено його кореляцію зі змістом поняття "інформаційне суспільство". З'ясовано, що в інформаційному суспільстві науковий дискурс впливає на формування та підпорядковує інші види дискурсів. Доведено, що методологічні та соціокультурні засади трансформації науки у науковий дискурс є синтезом науково-теоретичної, науково-виробничої та науково-освітньої діяльності. Наведено характеристику інноваційної складової сучасного наукового дискурсу, проаналізовано співвідношення його теоретичного, прагматичного та соціокультурного аспектів. З'ясовано, що сучасний науковий дискурс на підставі поєднання наукового й освітнього інформаційного просторів є рушійною силою розвитку інформаційної цивілізації.

Розглянуто проблему ігрового характеру сучасної науки. Обгрунтовано думку, що гра є атрибутом наукового дискурсу.

Проаналізовано зміст інноваційної складової пізнавальних стратегій. Обгрунтовано думку про те, що вони складають основу інформаційної складової сучасного суспільства.

Розглянуто феномен мовних ігор крізь призму інституалізації сучасних комунікативних мереж.

Досліджено зміст і форму гуманітарних інновацій у культурі постмодерну. Спираючись на те, що інноваційна діяльність в інформаційну епоху стає соціальною потребою, ставиться питання про характер гуманітарних інновацій. У просторі глобальних інформаційних мереж вони перетворюються на носія їх соціокультурного потенціалу та основне джерело трансляції соціальної інформації. Історично підтверджено, що цивілізаційний поступ людства неминуче потребував підривних (дизруптивних) інновацій. До моменту перетворення соціальних мереж на інформаційні їх вплив носив локальний характер і видозмінював суспільне буття через еволюційні темпи. За умов глобальних інформаційних мереж, конверсії та мобільності комунікативних систем вплив дизруптивних соціально-культурних інновацій, як і раніше, є непрогнозованим, але на рубежі XX - XXI ст.ст. він став ще й неконтрольованим. Разом із тим, роль дизруптивних інновацій не зводиться винятково до прискорення темпів суспільного прогресу. Вони можуть також суттєво пом'якшувати негативні наслідки соціально-економічної, політично-правової та науково-технологічної діяльності. Засновник теорії інноваційної економіки П. Друкер в одній із останніх праць "Менеджмент" увів до соціально-філософського дискурсу проблему відповідальності за вплив. Він є свідомим того, що будь-яка діяльність має побічні продукти її функціонування, які у своєрідний і неочікуваний спосіб впливають на трансформацію соціальної реальності. Однак деякі інновації, особливо у сфері економіки, політики, освіти, права, здатні викликати значний резонанс у суспільній свідомості, підриваючи усталені структурні залежності й функціональні зв'язки. Особливість таких інновацій, на думку дослідника, полягає у неминучості відповідальності за скоєний вплив, "незалежно від того, був він навмисним чи ні... і тут недостатньо просто сказати: "суспільство не заперечувало" ... рано чи пізно суспільство почне розглядати будь-який вплив як посягання на своє благополуччя і змусить заплатити високу ціну тих, хто недбало працював над усуненням цього впливу і пошуком розв'язання проблеми". Одним зі способів уникнення відповідальності полягає у бездіяльності. Зведена до мінімуму соціальна активність не загострює соціальної кризи. Ілюстрацією такої лінії поведінки можуть бути виважена риторика кандидата в депутати, конформізм чиновницького апарату, підкреслена толерантність політичного діяча і т.п. Очевидно, що в даному випадку соціальна проблема знімається за рахунок послаблення суперечностей, але не розв'язується остаточно. У ситуації соціального конфлікту мають бути застосованими більш дієві методи. На жаль, на рівні суспільної психології засоби масової інформації перманентно транслюють ідею невідворотності радикалізації соціального напруження за неможливості його еволюційної деескалації. Раціональним і ефективним за таких умов може стати дизруптивна гуманітарна інновація. Тобто така подія, вчинок, ідея, яка, з одного боку, швидко відверне увагу соціуму від існуючої проблеми, а з другого, - перетворить її на основу подальшого поступу.

Досліджено інформаційну архітектоніку мережевої соціальної інженерії, розкрито механізми її реалізації у культурі постмодерну. Обгрунтовано думку про обмежений характер соціальної самоорганізації та неможливість повної реалізації соціокультурного потенціалу інформаційних мереж у глобальному масштабі. Зауважено, що здійснена через маркування станів і подій конкатенація фрагментованих соціальних мереж і є одним зі способів трансляції соціокультурного потенціалу глобальних інформаційних мереж. Основою цього процесу є пошук стійких композиційних структур комплементації культурно-історичних і віртуальних соціальних мереж, виявлення точок доступу до них та методів синхронізації притаманних їм образів суспільних подій, станів і процесів. Зазначено відкритість інформаційного суспільства та його культурних детермінант до маніпулювання як класичними і соціально-політичними, так і новітніми й інформаційно-мережевими методами. Особливість останніх криється не стільки в кумулятивному, скільки у синергетичному соціальному ефекті.

Здійснено концептуалізацію феномену глобальних інформаційних мереж на підставі виявлення їх інноваційного та соціокультурного потенціалів, а також визначення перспектив розвитку мережевого суспільства на початку ХХІ ст. Увагу приділено аналізу соціокультурних домінант інформаційної доби, що інституціалізують потенціалістський дискурс інформаційних мереж як соціальну практику глобалізованого соціуму. Охарактеризовано пріоритетні напрями соціально-філософської рефлексії щодо інформаційного суспільства.

Досліджено проблему конституювання гуманітарних інновацій як складових сучасної культури. Зроблено висновки: опозиція "традиційне-інноваційне" втрачає своє евристичне значення наприкінці епохи Модерну, і нині не моделюється класичними гносеологічними засобами; поняття гуманітарних інновацій може бути прийняте як об'єкт соціально-філософського аналізу та використане для характеристики тотальності інноваційної діяльності в культурі інформаційного суспільства; категоризація гуманітарних інновацій та надання їм статусу онтологічного об'єкта - це шлях відродження ролі гуманітарної культури як формотворчого компонента соціальної реальності; подальше вивчення гуманітарних інновацій потребує залучення методології світ-системного аналізу з метою визначення рівня їх дизруптивності.

Дисертацію присвячено концептуалізації феномену соціокультурного потенціалу глобальних інформаційних мереж, дослідженню механізмів інтеграції інноваційно-комунікаційних мережевих технологій у соціальний простір глобалізованого соціуму. Виявлено культурно-цивілізаційні характеристики глобальної мережевої архітектоніки й обгрунтовано, що її культурно-історичною основою є соціальні мережі. На базі обраного методологічного інструментарію уточнено зміст ключових для дисертації понять. Їх кореляції дозволили визначити соціокультурний потенціал глобальних інформаційних мереж як систему соціально-політичних, економічних і науково-технічних суспільних відносин, що виникають у заснованому на інноваційно-комунікаційних технологіях соціумі з метою досягнення інформаційної рівноваги. Встановлено, що за умов соціальної самоорганізації основою стратегій утілення соціокультурного потенціалу інформаційних мереж є коеволюція системи суспільство - природа. Соціальним атрактором початку XXI ст. є потенціалістський дискурс глобальних інформаційних мереж. Його легітимність залежить від соціального оцінювання механізмів утілення соціокультурного потенціалу глобальних інформаційних мереж. Показано, що встановлення інформаційної рівноваги є константою суспільства як нерівноважної системи й умовою розкриття соціокультурного потенціалу інформаційних мереж як нової форми буття соціального.

Досліджено вплив конвергентних технологій на соціальні процеси інформаційного суспільства. Обгрунтовано, що соціальна модернізація потребує тлумачення конвергенції як стратегічної інновації.

Досліджено науковий дискурс як феномен культури Постмодерну. Увагу приділено виявленню методологічних і соціокультурних аспектів становлення науки як дискурсу. Обгрунтовано, що науковий дискурс пронизує більшість соціальних практик інформаційного суспільства.

Проаналізовано феномен глобальної свідомості, обгрунтовано його соціокультурний і цивілізаційний виміри. Доведено, що на рубежі ХХ - ХХI століть формування глобальної свідомості набуває ознак соціокультурної практики.

Розглянуто сучасні способи формування соціокультурної ідентичності як фактору соціальних суперечностей інформаційного суспільства. Аналізуються механізми узгодження пріоритетів і потреб соціальних груп глобалізованого соціуму. Обгрунтовано думку про неможливість усунення цивілізаційних суперечностей без імплементації інноваційних підходів до вирішення проблем національної, релігійної, культурної ідентичності.

Досліджено принципи соціального програмування та конструювання в просторі глобальних інформаційних мереж. Обгрунтовано ідею можливості маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою методів розподілених паралельних обчислень та алгоритмів К. Петрі. Встановлено, що впровадження Grid-систем руйнує концептуалізацію Інтернету як диверсифікованого, рівноправного, універсального простору, який позбавляє соціальні Інститути економічних, політичних, культурних й інших видів суперечностей. Визначені базові принципи розгортання соціальної інформаційної інфраструктури, до яких віднесені принципи когерентності та рекурсії інформаційних мереж.

Обгрунтовано ризомність соціальних мереж. Доведено, що за умов інформаційного суспільства ризомність віртуального соціального простору визначає новий контур соціальних взаємодій, задає нові правила існування для більшості соціальних практик. Встановлено, що мовні ігри є засобом пом'якшення негативних наслідків фрагментації соціального простору.

Розглянуто особливості культурологічної інтерпретації художнього тексту, проблеми національної ідентичності в контексті полілогу культур, взаємодії національних мов сучасної Європи. Охарактеризовано тематику тілесного в подоланні культурних бар'єрів, лінгвістичну інтерпретацію тематики тілесного. Вивчено особливості інтерпретації чужої культури у просторі художнього твору (лінгвоімагологічний аспект). Обговорено питання формування національної ідентичності українського студентства у вищій школі, пошуку національної ідентичності в соціокультурній сфері. Висвітлено особливості універсалізації термінологічної лексики в умовах глобалізації, сучасні технології у викладанні іноземних мов. Розкрито роль національної ідентичності в укладанні словників.

Досліджено принципи соціального програмування та конструювання в просторі глобальних інформаційних мереж. Обгрунтовується ідея можливості маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою методів розподілених паралельних обчислень та алгоритмів К. Петрі. Встановлено, що впровадження Grid-систем руйнує концептуалізацію Інтернету як диверсифікованого, рівноправного, універсального простору, який позбавляє соціальні інститути економічних, політичних, культурних й інших видів суперечностей. Визначені базові принципи розгортання соціальної інформаційної інфраструктури, до яких віднесені принципи когерентності та рекурсії інформаційних мереж.

Проведено соціально-філософське дослідження своєрідності буття світового соціуму перед лицем таких глобальних викликів і загроз, які загострилися через розповсюдження на всіх континентах планети Земля коронавірусу COVID-19. Дослідження проводиться крізь призму взаємодії культур, регіонів і цивілізацій та здатності народів і держав дотримуватися принципу толерантності саме в умовах глобальних загроз. Показано, що перед лицем глобальних загроз держави прагнуть забезпечувати власні інтереси, навіть за рахунок своїх партнерів по різних міжнародних організаціях, таких як ООН, Євросоюз, НАТО. Не зважаючи на підписані міжнародні зобов'язання, державні діячі деяких економічно розвинених країн не лише не надають відповідну допомогу постраждалим країнам-партнерам, а й переспрямовують допомогу інших країн на свою користь.