Проаналізовано досвід реагування України на загрози пошкодження критичної інфраструктури за умов розв'язаної проти країни гібридної війни та визначаються пріоритети удосконалення державної політики з питань захисту критичної інфраструктури. Відзначається розширення використання некласичних методів ведення війни та критичної інфраструктури як об'єкта цілеспрямованого впливу в сучасних концепціях ведення війн. Продемонстровано комплексне та узгоджене застосування Росією методів фізичного впливу (застосування збройних підрозділів, кримінальна діяльність, захоплення неідентифікованими особами) для безпосереднього пошкодження об'єктів критичної інфраструктури та методів політичного, економічного, інформаційного та психологічного впливу на Україну. Визначено цільову спрямованість зловмисних дій проти критичної інфраструктури на здійснення психологічного тиску, нанесення економічних збитків, отримання локальних переваг в економічній, політичній та воєнній сфері, формування "необхідного іміджу" Росії на міжнародній арені, використання інфраструктури для провокацій. Зроблено оцінку дій органів державної влади у сфері захисту критичної інфраструктури за умов гібридної агресії, визначено проблеми реагування та координації їх дій в частині запобігання реалізації загроз стійкості функціонування, організації захисту об'єктів критичної інфраструктури та ліквідації наслідків пошкодження критичної інфраструктури. Проаналізовано зміни законодавства в частині формування системи захисту критичної інфраструктури, визначено неузгодженості та проблеми його застосування. Розроблено пропозиції щодо пріоритетних напрямів вдосконалення законодавства, формування державної політики та державної системи захисту критичної інфраструктури виходячи з комплексного характеру загроз гібридної війни.

Визначено предмет діяльності операторів критичної енергетичної інфраструктури та органів державної влади в частині забезпечення стійкості енергетичної системи. Дослідження оцінює існуючий стан законодавчого забезпечення безпеки функціонування електроенергетичної системи України, визначає термінологію та зміст механізмів, що застосовуються у зазначеній сфері регулювання. Шляхом проведення порівняльного аналізу української та зарубіжної термінологічної бази, а також заходів, ужитих вітчизняними органами влади в 2014 - 2016 рр., було визначено проблеми фіксації вимоги забезпечення функції "стійкості енергопостачання споживачів" в українській практиці. Запропоновано уточнення цілей державної політики та діяльності системних операторів у цій сфері. Обгрунтовано необхідність встановлення окремої цілі державної політики - "стійке енергозабезпечення кінцевих споживачів", що потребує поєднання зусиль операторів енергетичних систем (для заходів у межах їх компетенції - забезпечення операційної безпеки інфраструктури) та держави (для заходів, які потребують залучення інших учасників системи енергозабезпечення, коли зусиль оператора недостатньо). Проаналізовано еволюцію законодавства ЄС щодо виокремлення зазначеної проблематики в окремий напрям забезпечення національної безпеки й показано узгодженість підходів ЄС та України щодо створення державної системи захисту критичної інфраструктури, зокрема у сфері енергетики. Розроблено концептуальну модель формалізації управлінського процесу забезпечення стійкості критичної інфраструктури, зокрема стійкості електроенергетичної системи, шляхом нормативної регламентації дій залучених суб'єктів на різних етапах розвитку кризової ситуації. Запропоновано основні інструменти законодавчої та нормативної регламентації діяльності держави та суб'єктів енергетичних ринків для забезпечення операційної спроможності системи управління визначати цілі та завдання у сфері безпеки енергопостачання, організовувати й контролю вати діяльність залучених суб'єктів у межах державної політики енергетичної безпеки.

Досліджено проблематику визначення сфери регулювання питань енергетичної безпеки. Мета дослідження зумовлена появою нових викликів та загроз енергетичній безпеці, зокрема поширенням гібридних методів ведення війн та використання енергетики як зброї для досягнення політичних цілей, а також необхідністю законодавчого врегулювання діяльності різних суб'єктів, залучених до забезпечення енергетичної безпеки країни. Дослідження зосереджується на сфері державного регулювання енергетичної безпеки, при цьому враховується аналіз теоретичних засад та практики регулювання цієї сфери окремими країнами. Зокрема, проведено аналіз законодавства США, окремих країн - членів ЄС, законодавства ЄС з питань енергетичної безпеки. Виокремлено основні підходи щодо регулювання окремих сфер забезпечення енергетичної безпеки, відзначено недоліки таких підходів. Базуючись на проведеному аналізі досвіду регулювання енергетичної безпеки як в Україні, так і в передових країнах світу з ринковою економікою, аргументується необхідність застосування системного підходу щодо дослідження цієї проблематики. Передусім ставиться питання щодо необхідності чіткого виділення окремих елементів системи, відображення структурно-функціональних зв'язків, межі системи, і на цій основі - визначення механізмів регулювання. Застосування системного підходу уможливило створити методології: формалізації управлінської діяльності відповідно до циклу її здійснення; визначення стратегічних цілей у сфері забезпечення енергетичної безпеки; визначення механізмів регулювання енергетичної безпеки в умовах ринкової моделі господарювання. За результатами дослідження сформульовано визначення терміна "енергетична безпека" та виділено сферу регулювання енергетичної безпеки, відображено її місце в системі забезпечення національної безпеки. Відзначено необхідність законодавчого врегулювання питань взаємодії різних суб'єктів, залучених до забезпечення енергетичної безпеки.

Досліджено проблематику визначення механізмів та законодавчого забезпечення енергетичної безпеки. Мета дослідження - нові виклики та загрози енергетичній безпеці, відтак виникла потреба відповідного реагування на них та законодавчого закріплення необхідних механізмів. Дослідження сфокусовано на визначенні принципів виокремлення предмета регулювання та способів закріплення механізмів забезпечення енергетичної безпеки у законодавстві. Зокрема, проведено оцінку змісту механізмів та інструментів, що застосовуються в США та ЄС, та їхнього відповідного законодавчого закріплення. Зроблено спробу встановити, чи відповідає законодавче забезпечення України у сфері енергетичної безпеки сучасним вимогам. Базуючись на застосуванні системного підходу до дослідження проблем енергетичної безпеки, з теоретичних позицій запропоновано предмет регулювання, зміст діяльності та завдання суб'єкта забезпечення енергетичної безпеки відповідно до етапів стратегічного планування. Запропоновано низку механізмів та інструментів щодо забезпечення енергетичної безпеки, які потребують законодавчого закріплення. Розроблено пропозиції стосовно формування системи управлінської діяльності у сфері енергетичної безпеки та окреслено зміст необхідних дій на етапах стратегічного планування. Відзначено необхідність законодавчого врегулювання питань взаємодії різних суб'єктів, залучених до забезпечення енергетичної безпеки. Запропоновано комплекс механізмів та інструментів забезпечення енергетичної безпеки, які дозволять реалізувати системність дій усієї системи державного управління. Розроблено пропозиції щодо розробки відповідного законодавчого акта.

Досліджено проблеми опису енергетичної безпеки на основі застосування системного підходу. Розроблено методологічні рекомендації щодо формування набору індикаторів оцінки рівня енергетичної безпеки з точки зору оцінки як поточного "стану", так і "спроможності" системи до розвитку та реагування на загрози. Запропоновано новий підхід щодо стратегічного планування, який базується на принципі "майбутнє визначається траєкторією в майбутнє".