Визначено земельні ресурси як базис розвитку економіки України та позиціонування її на Світовому ринку. Встановлено роль зваженої фіскальної політики для функціонування та розвитку агарного сектора країни. Проаналізовано поняття грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, законодавче регулювання та методичне підгрунтя її проведення. Досліджено структуру земель сільськогосподарського призначення у розрізі угідь. Більшість території України займають землі сільськогосподарського призначення, згідно з даними Держгеокадастру вони становлять 49 % усіх земель України. Більшість земель сільськогосподарського призначення становить рілля (перелоги) - 79 % загальної кількості сільськогосподарських земель, саме ці угіддя відіграють визначну роль в економіці України, оскільки є продовольчою базою для виробництва сільськогосподарської продукції. Розширено інформаційну базу нормативної грошової оцінки сільськогосподарських земель. Виявлено проблемні питання визначення нормативної вартості земель сільськогосподарського призначення. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки нині є базисом для нарахування та сплати податку 4-ї групи, якими є більшість товаровиробників в Україні та орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Результати нормативної грошової оцінки земель є основою для формування стартової ціни права оренди на землі сільськогосподарського призначення державної та комунальної форм власності. Проаналізовано стан нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь та земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Виокремлено проблеми нормативної грошової оцінки з інформаційним забезпеченням, створення єдиного порталу нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є вагомим кроком для забезпечення інформаційної бази оцінки земель, а також спрощення доступу до інформації щодо нормативної вартості земель.

Сформульовано і розкрито вихідні положення теорії формування просторової системи управління природно-ресурсними активами, деталізованих з урахуванням базових елементів забезпечення достатнього рівня безпеки особи, суспільства і держави, які мають бути враховані під час розроблення й реалізації у практиці управління національним державотворчим проектом сучасних доктрин і стратегій просторового сталого розвитку. Обгрунтовано методологічно важливі положення систематизованої комбінаторіки факторів зовнішнього і внутрішнього впливу на організацію просторових природно-господарських утворень у сучасних умовах функціонування національної соціально-економічної системи, відмінність яких від усталених, передбачає систематизацію ризиків і загроз сучасним процесам просторового управління природно-ресурсними активами держави та її регіонів.

Розглянуто теоретичне питання особливості системи як структури, організацій керування та інформацій, яка являє собою єдність певним чином організованої сукупності компонентів (підсистем). Результами проведеного дослідження можна вважати створенням більш чіткого уявлення про основні особливості системного підходу до збалансованого природокористування та землевпорядкування. Доведено, що за пізнання сукупної структури землеволодіння, землекористування чи природокористування складного системного об'єкта відзначаються три основні рівні: спочатку розкриваються залежності між властивостями компонентів системи; потім фіксуються залежності між властивостями системи і властивостями її компонентів (і підсистем), тобто відбувається виділення одних властивостей з інших; нарешті, встановлюються залежності між інтегральними властивостями системи.

Ідентифіковано й обгрунтовано класифікаційні ознаки розподілу функцій лісів у системі збалансованого лісокористування за трьома блоками: екологічні, соціальні та економічні. Визначено, що у процесі трансформації лісової галузі відповідно до сучасних екологічних, економічних та соціальних вимог має бути посилена роль соціальних функцій, які виступатимуть як активний чинник змін зовнішнього і внутрішнього середовища галузі та суб'єктів господарювання. З'ясовано, що формування стратегії збалансованого лісокористування передбачає вивчення її системоутворювальних чинників, передусім, тих, вектор дії яких зумовлює негативний вплив. Такі чинники доцільно виокремити у 5 груп: організаційно-правові, економіко-фінансові, соціальні, екологічні, просторові. Дослідження чинників кожної групи надало змогу: визначити витоки, характер і формат проблем; підібрати релевантні інструменти, які, утворюючи внутрішній механізм реалізації стратегії збалансованого лісокористування, нададуть змогу зменшити або уникнути небажаних ефектів під час реалізації стратегії, виявити концептуальний підхід до оцінки впливів інституційних чинників на процес формування стратегії збалансованого лісокористування. Доведено, що сучасний формат реалізації законодавчих норм, прав власності і діяльності органів управління у галузі лісового господарства не сприяє її розвитку на засадах збалансованості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства. Удосконалено методичний підхід до оцінки ефективності екологічно збалансованого управління лісовим господарством, що передбачає застосування сукупності оціночних критеріїв та індикаторів, які характеризують поєднання лісівничих, лісоексплуатаційних, лісоохоронних, лісозахисних та лісовідновних процесів у лісовому господарстві.

Досліджено стан, проблеми та перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні, аспект його державного регулювання. На сучасному етапі туризм є однією з найперспективніших, динамічних і прибуткових галузей світового господарства, саме тому сфера туризму заслуговує особливої уваги. З метою прискорення темпів розвитку та зростання ефективності підприємств туристичної сфери, надання цій сфері пріоритетності у роботі звернуто увагу на проблеми, які потребують невідкладної державної підтримки та регулювання, та основні фактори, що стримують розвиток туристичної сфери в Україні. Аналізуючи роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних країнах світу, виділяють чотири типи моделей державної участі в регулюванні туристичної індустрії. Розглянувши існуючі моделі державного регулювання розвитку туристичної діяльності, відзначено, що саме третя модель участі держави у розвитку індустрії туризму є прийнятною для України, оскільки нашою країною вибрано європейський вектор розвитку, побудову демократичного суспільства. Велике значення у цьому напрямі має активна політика держави щодо підтримки та розбудови туристичної сфери, розвитку туристичної інфраструктури, створення умов для підвищення привабливості регіонів для іноземних і внутрішніх туристів, підвищення якості туристичних послуг. Для подальшого розвитку туристичної галузі в Україні розроблено стратегію розвитку туризму та курортів на період до 2026 р. Розглянуто основні засади державного регулювання сфери туризму в Україні, визначено існуючі проблеми та визначено найдієвіші механізми регулювання туристичної галузі України. Узагальнено й обгрунтовано доцільність реалізації концептуальних заходів щодо вдосконалення державного регулювання туризму в Україні, використовуючи зарубіжний досвід.

Розглянуто основні теоретичні підходи до визначення поняття туризм, його суті та ролі на сучасному етапі розвитку світової торгівлі послугами. Виявлено, що туризм останніх років вирізняється високою динамічністю, стабільністю розвитку та активним впливом на економіку країн, що мають для його розвитку необхідні ресурси. Проаналізовано кількість природно-заповідних територій України. Встановлено, що туризм є невід'ємною складовою життєдіяльності сучасної людини, що надає змогу задіяти додаткові можливості економічного сектора для створення робочих місць та інфраструктурних перетворень, робить вагомий внесок у розвиток світової економіки. Запропоновано напрями розвитку екологічного туризму, які передбачають програмні заходи очікування та створення районної еколого-просвітницької мережі і туристських центрів з координацією їх діяльності в єдиному Центрі екологічного туризму, суттєве зростання туристичного потоку, залучення значної кількості місцевих жителів у сферу екологічного туризму, збільшення доходів від екотуристичної та еколого-просвітницької діяльності, зростання фінансової підтримки від місцевих спонсорів. Доведено, що основною ідеєю екологічного туризму є передусім турбота про охорону навколишнього природного середовища.

Представлено оцінку фінансового стану лісогосподарських підприємств Миколаївської області України, яку було проведено на підставі розрахунків та аналізу показників ліквідності, фінансової стійкості та банкрутства. Застосовано одну з методик аналізу фінансового стану підприємства, зокрема, аналіз фінансових коефіцієнтів на основі фінансової форми 1 "Баланс". Подано стислу характеристику і нормативні значення проаналізованих показників, економічні висновки та висновки для здійснення функції запобігання завдяки антикризовому управлінню. Для проведення аналізу було використано дані фінансової звітності дев'яти лісогосподарських підприємств Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарств, у власності яких зосереджено значну частку лісових земель області з метою визначення наявності кризових явищ або стану банкрутства на підприємствах та подальшої розробки і вдосконалення механізму антикризового управління. Проаналізувавши зазначені показники, проявів кризового стану, за останні три роки та на кінець 2019 р. виявлено не було. Згідно з показниками підприємства області знаходяться у задовільному фінансовому стані. Однак, враховуючи державне фінансування галузі, особливості ведення господарської діяльності в лісовому секторі, робити висновки щодо фінансового стану досліджуваних підприємств було б недоцільно без урахування інших факторів, вплив яких на фінансовий стан підприємства може бути суттєвим. Саме тому аналіз фінансового стану є основою для формування механізму антикризового управління, що відображає дійсний стан підприємства. З огляду на це рекомендовано розробити уніфіковану методику оцінки фінансового стану лісогосподарського підприємства, що буде враховувати специфіку його діяльності, а одержані результати слугуватимуть основою для подальшого аналізу діяльності підприємства у межах здійснення механізму антикризового управління.

Проаналізовано чинну методику проведення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, вивчено можливості застосування цього виду оцінки як інструменту управління землекористуванням. Встановлено, що оновлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель відбувається без дотримання встановленого терміну, передбаченого законом (один раз у 5 - 7 років). Натомість запропоновано створити можливість автоматично й постійно здійснювати розрахунок нормативної грошової оцінки земель, що надало змогу б актуалізувати її відповідно до поточної ситуації. Встановлено, що чинна методологія обчислення нормативного капіталізованого рентного доходу визначається як середнє значення відношення рентного доходу до облікової ставки НБУ за останні роки, що передують року проведення нормативної грошової оцінки земель. Визначено, що, на відміну від попередньої методики, чинна лише опосередковано пов'язана з цінами реалізації сільськогосподарської продукції й відповідно рентабельності сільськогосподарського виробництва, особливо в реальному часі. Розроблено сценарії потенційного впливу даних показників на нормативну грошову оцінку в разі їх одночасного врахування в методиці обчислення нормативного капіталізованого рентного доходу. Визначено розмір ставок земельного податку та ставок оренди земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, які можуть встановлювати органи місцевого самоврядування. Розраховано можливі значення земельного податку та вартість оренди комунальних земель і визначено, що орендні ставки й передусім вартість оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності, можуть бути інструментом управління землекористуванням. Встановлено, що використання цих інструментів сприятиме реалізації стратегії розвитку територіальних громад.

Визначено, що у системі територіального розвитку приморських територій на сучасному етапі запропоновано застосовувати математичний інструментарій та моделювання, що створює її інформаційне забезпечення. Мета дослідження - визначення напрямів математичного моделювання територіального розвитку приморських регіонів, враховуючи особливості земельних відносин. Завданнями дослідження виступають: формування етапів математичного моделювання територіального розвитку приморських регіонів, враховуючи особливості земельних відносин; побудова математичної моделі у системі територіального розвитку приморських регіонів; визначення критеріїв адекватності математичної моделі у системі територіального розвитку, враховуючи особливості земельних відносин; інтерпретація одержаних результатів. Запропоновано та реалізовано етапи математичного моделювання територіального розвитку приморських регіонів, враховуючи напрями та особливості використання земель і зміни системних просторових, містобудівних, інвестиційних та екологічних чинників. Визначено критерії адекватності математичних моделей територіального розвитку приморських регіонів. Здійснено прогнозування змін системних просторових, містобудівних, інвестиційних та екологічних чинників і змін показника територіального розвитку, зокрема приморських регіонів. Побудовано геоінформаційну тривимірну модель моніторингу стану та прогнозних тенденцій територіального розвитку використання земель, зокрема приморських регіонів України. Для забезпечення територіального розвитку приморських регіонів запропоновано застосовувати досвід Китаю. Зокрема, формувати вільні економічні зони, зростання ефективності використання земель, застосування сучасних інформаційних систем просторового забезпечення, підвищення ефективності використання містобудівного забезпечення, зростання рівня інвестування на основі сучасних інвестиційних механізмів.

Наведено узагальнені результати досліджень із питання формування збалансованих агроекосистем з урахуванням інтегрованого захисту рослин. Перед більшістю країн світу залишається актуальною проблема збільшення виробництва продукції рослинництва з одиниці площі для забезпечення продовольчої безпеки за одночасного мінімального впливу на екологічний стан довкілля. Єдиним способом розв'язання цього питання є формування збалансованих агроекосистем через впровадження інноваційних агротехнологій, які грунтуються на екологічних принципах. Тому низкою міжнародних конвенцій, угод і ініціатив, а також у межах законодавства більшості розвинених країн окреслено зміни моделей аграрного виробництва та напрями переходу на екосистемний підхід. Визнано, що вибір правильної стратегії контролю шкідливих організмів в агроценозі надає змогу до 80 % знизити втрати врожаю, а захист рослин розглядають як визначальний чинник у реалізації продуктивного потенціалу культур. Сучасні агроекосистеми є нестабільними з низькою здатністю протистояти шкодочинній дії шкідливих організмів, а агроценозам характерна висока ймовірність погіршення їх фітосанітарного стану. З позиції екологічної безпеки агроекосистем та забезпечення якості агропродукції сучасні агротехнології мають грунтуватись на інтегрованих методах захисту рослин, зокрема з урахуванням змін клімату. Поєднання науково обгрунтованих агрозаходів, спрямованих на поліпшення здоров'я грунту і рослин, зокрема методів агроекологічного поводження зі шкідниками, надасть змогу зменшити негативний вплив на екологічний стан агроекосистем, підвищити безпеку навколишнього природного середовища та рівень рентабельності агровиробництва завдяки ефективнішому використанню матеріальних і природних ресурсів, забезпечити якість і безпечність агропродукції тощо. Стале виробництво продукції рослинництва потребує цілісного підходу та запровадження технологій і заходів, розроблених за екологічними принципами, які відповідають цілям інтегрованого захисту рослин і спрямовані на раціональне використання природних ресурсів, поліпшення стану грунту, зменшення використання хімічних речовин, збільшення біорізноманіття та природних середовищ існування, зменшення викидів парникових газів тощо, що у комплексі забезпечує здоров'я рослин і грунту. Впровадження інтегрованого захисту рослин та мінімізація використання синтетичних пестицидів надає змогу покращити здоров'я рослин і грунту, екологічний стан агроценозу загалом та забезпечити формування збалансованих агроекосистем.

Досліджено прикладні аспекти використання безпілотних літальних апаратів (БПЛА), а саме і моніторингу посівів озимої пшениці стосовно стресів, зумовлених післядією гербіцидів. Під післядією гербіцидів розуміють вплив решток гербіцидів, що залишились від культури попередника і які викликають стресовий стан у нових посівів. Питання має місцеву специфіку, пов'язану як з невідповідністю технологій вирощування рослин, так і з недостатнім вивченням впливу новітніх засобів захисту рослин за вітчизняних грунтових умов. Відновлення врожайності посівів можливо за своєчасної ідентифікації причин стресу, проте термін прийняття рішень є обмеженим, що потребує впровадження новітніх технологій моніторингу, придатних для промислових масштабів. Мета досліджень - вдосконалення методики оперативного моніторингу за допомогою БПЛА виробничих посівів озимих культур на прикладі пшениці стосовно впливу післядії гербіцидів. Досліди проводили в лабораторних умовах та на виробничих полях для пшениці сорту Mulan. За лабораторних досліджень з використанням фітокамер не вдалось встановити для спектральних чи спектрально-простороових методів моніторингу чітких критеріїв, які однозначно звідчили б про стрес, зумовлений саме післядією гербіцидів. За польових досліджень з використанням комплексу Slantrange, змонтованому на БПЛА DJI Matrice 200, як об'єкта досліджень аналізували розподіл стресових ділянок на полі. Досліди проводили у 2018 р. на виробничих полях у Київській обл. Показано, що карти стресових індексів, одержані на базі даних із високою розподільчою здатністю від БПЛА, можна розглядати як окремий об'єкт досліджень стосовно інтерпретації причин стресів складних біотехнічних об'єктів, таких як посіви зернових культур. Встановлено, що підвищення вірогідності та достовірності даних моніторингу можна досягти за впровадження систем машинної обробки даних та комп'ютерного навчання стосовно пошуку кореляційних зв'язків між розподілом стресових станів рослин у полі та виконанням технологічних операцій, рельєфу місцевості тощо.

Висвітлено аспект дослідження й оцінки якості атмосферного повітря, що нині є актуальною задачею. Визначено, що в м. Одеса розташована велика кількість різних джерел викидів, які негативно впливають на якість повітря. Тому реалізація природоохоронних заходів неможлива без оперативної оцінки рівня забруднення атмосфери. Мета дослідження - оцінка рівня забруднення атмосфери в м. Одеса сірководнем та фенолом. Об'єкт дослідження - визначення ступеня забруднення атмосферного повітря в м. Одеса. Для розрахунку характеристик рівня забруднення атмосфери було проведено стандартні розрахунки згідно з "Руководством по контролю загрязнения атмосферы. РД 52.04.186-89. Москва Госкомгидромет, 1991Э. Відповідно до одержаних результатів зроблено висновок, що атмосфера забруднена з перевищенням ГДКсд для фенолу у 1,5 - 3 разу та у 1,5 - 2 рази для сірководню. Аналіз індексу забруднення атмосфери у 2003 і 2013 р. встановив зменшення показників у 1,5 - 2 рази. Для 2003 р. характерними були зміни тенденцій кожні 2 - 3 міс (ріст параметра змінювався на зменшення), а у 2013 р. така чітка динаміка не простежувалась. Інша картина спостерігалася для вмісту сірководню. Найбільші значення середньомісячних концентрацій зареєстровано у різні періоди (у 2003 р. у травні, а у 2013 р. - у серпні). Також виявлено зміну тенденції протягом року, тобто у 2013 р. зафіксували незначний ріст від початку і до кінця року, а в 2003 р. відбувалися більш різкі зміни, особливо в літній період.

Наведено результати оцінювання впливу кореневих екзометаболітів гібридів соняшнику Душко та Олівер на фізіологічні властивості та репродуктивну здатність гриба Alternaria alternata (Fr.) Keiss. Встановлено, що кореневі екзометаболіти досліджуваних гібридів, залежно від технології вирощування культури, здатні як пригнічувати, так і стимулювати ріст фітопатогенного гриба, а також впливати на інтенсивність його спороутворення. За результатами дослідження встановлено, що екзометаболіти рослин гібридів соняшнику, що вирощені за органічною технологією, суттєво зменшують інтенсивність споруляції гриба у порівнянні із гібридами, вирощеними за традиційної технології. Визначено, що екзометаболіти рослин гібридів соняшнику, які вирощені за органічною технологією, здатні знижувати рівень інфекційного навантаження в агрофітоценозах протягом вегетації і відповідно послаблювати рівень біологічного забруднення фітопатогенним грибом A. alternate. Екзометаболіти гібридів соняшнику Душко та Олівер диференціюються за впливом на швидкість радіального росту міцелію та на інтенсивність споруляції гриба. Це свідчить про їх різну антифунгальну активність. Зазначений показник доцільно використовувати для проведення екологічної експертизи гібридів соняшнику як чинника біологічного забруднення агроценозу, що надасть змогу здійснювати управління стійкістю агроекосистем та одержання екологічно чистої та безпечної продукції рослинництва.

Показано вплив біологічних та хімічних препаратів на ріст і розвиток рослин кукурудзи цукрової. Описано значення і роль застосування біологічних препаратів як однієї з основних складових сучасних технологій екологічно безпечного вирощування, рівень їх реалізації у захисті рослини від грунтової інфекції, шкідливих комах та гризунів. Виявлено ступінь залежності від біологічних препаратів інтенсивності росту, розвитку як окремих органів, так і рослинного організму загалом. Наведено біологічний метод захисту рослин як основи для стратегічного еколого-біологічного контролю шкідливих організмів у посівах сільськогосподарських культур. Використання біологічних препаратів для захисту рослин стає нагальною проблемою у зв'язку з потребою екологізацїі землеробства. Вивчення темпів росту і розвитку рослин кукурудзи в онтогенезі надає змогу розкрити найважливіші залежності процесу формування високої продуктивності цієї культури. Доведено, що надземна маса рослин як один із основних компонентів сівби значною мірою впливає на продуктивність рослин кукурудзи цукрової, а саме - на врожай. Відомо, що ріст рослин пов'язаний із функціонуванням фотосинтетичного апарату. Одним із основних факторів, який визначає можливість нормального перебігу процесу фотосинтезу рослин, є наявність пігментів. Головними компонентами пігментної системи кукурудзи, як й інших рослин, є хлорофіли і каротиноїди. Дослідження їх вмісту в листках рослин під впливом хімічних і біологічних факторів має велике значення, оскільки він впливає на інтенсивність фотосинтезу та ряд інших фізіологічних процесів. Наведено результати досліджень, які свідчать про те, що в технології вирощування кукурудзи цукрової цілком можливо замінити застосування хімічних протруйників для передпосівного обробітку насіння на біологічні препарати. Використання останніх є перспективним завдяки використанню природних механізмів і надає змогу одержати вирівняні, дружні сходи без спричинення спрямованого добору та ризику появи резистентних мікоміцетів в агрофітоценозі.

Індекс рубрикатора НБУВ: У9(4УКР)421.512.6

Рубрики:

Економіка окремих країн і частин світу

Шифр НБУВ: Ж100860 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Останні роки в Україні характеризуються збільшенням посівних площ під кукурудзою. Увага агровиробників фокусується на застосуванні новітніх технологій та інтенсифікації виробництва з метою одержання не лише значного приросту врожаю, а й поліпшення якості зерна. Традиційна технологія вирощування кукурудзи передбачає внесення високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Але порушення технології застосування, нехтування рекомендаціями та недостатній рівень наукового обгрунтування є причиною небезпечних екологічних наслідків. Тому все частіше в сучасних технологіях вирощування агрокультур застосовують екологічно безпечні елементи, які грунтуються на використанні біологічних препаратів. В умовах тимчасового польового досліду визначали вплив різних видів попередників і передпосівної інокуляції насіння штамом Azotobacter vinelandii 12M на активність процесу азотфіксації та продуктивність кукурудзи. Встановлено, що умови, які складаються в чорноземі типовому після вирощування бобових культур, є сприятливими для функціонування аборигенної азотфіксувальної мікробіоти та інтродукції штаму Azotobacter vinelandii 12M. У ризосфері рослин кукурудзи рівень азотофіксувальної активності був вище на 3 % у варіанті, де попередником була конюшина, і на 17 % де горох у порівнянні з тими самими варіантами, але без інокуляції. Комплекс властивостей, якими володіє штам Azotobacter vinelandii 12M, а саме здатність до засвоєння інертного молекулярного азоту, продукування фітогормонів та прояву антагонізму щодо фітопатогенів, надав змогу одержати врожайність зерна кукурудзи 6,79 і 6,88 т/га, яку вирощували після попередників гороху і конюшини відповідно. Зростали також показники вмісту у зерні білка (на 0,3 - 0,5 %), жиру (на 0,2 %) та крохмалю (на 2 - 3 %). У ризосфері рослин кукурудзи, що вирощували після пшениці озимої, активність процесу азотфіксації була вдвічі нижчою, ніж у варіантах із бобовими попередниками. Врожайність і якість одержаного зерна у варіантах беззмінного вирощування кукурудзи і вирощування після пшениці озимої були нижче на 0,1 - 1 %, ніж після бобових попередників.

Відомо, що в Україні сільське господарство розвинуте значно більше, ніж промисловість. Це зумовлено наявністю на території нашої держави високопродуктивних земель, зокрема чорноземів, які є національним багатством та захищені конституцією України. Саме це і зумовлює належність України до аграрних держав світу. Як наслідок, рівень розорюваності земель нашої країни є доволі високим, а посівні площі займають значну частку сільськогосподарських угідь. З іншої сторони, інтенсивне залучення земель до виробництва аграрної продукції призводить до погіршення стану грунтів, зниження їх природної родючості. Відсутність жорсткого контролю з боку держави за використанням угідь товаровиробниками лише підсилює наслідки антропогенного впливу на якість грунту. Житомирська область територіально знаходиться в зоні Полісся та Лісостепу. Переважаючим типом грунтів на її території є дерново-підзолисті (понад 60 %) із вмістом гумусу до 1,5 %. Такі грунти характерні для північних районів області. Лісостепова частина Житомирщини вирізняється більш родючими грунтами із вмістом гумусу понад 2,5 %. Посівні площі Житомирської області становлять 648,1 тис. га. Сільськогосподарські підприємства мають переважно зерновий напрям, оскільки у структурі посівних площ основну частку займають зернові та зернобобові, кукурудза на зерно, а також соняшник, соя і ріпак. До районів із найбільшою часткою орних земель належать Андрушівський, Бердичівський, Ружинський, Попільнянський, Чуднівський, Черняхівський та Брусилівський із площею орних земель 38,2 - 53,6 % загальної території району. У системі землеробства аграрії області недостатньо використовують мінеральні й органічні добрива. Про це свідчить від'ємний баланс поживних речовин, який становить 35,5 т усієї посівної площі. Щодо мінерального удобрення, то воно використовується товаровиробниками більш інтенсивно, ніж органічне під час вирощування сільськогосподарських культур. Удобрені площі в розрізі районів Житомирщини показано на відповідних картосхемах. За проведеними дослідженнями найвищим середньозваженим показником гумусу у грунті характеризуються Чуднівський (2,54 %), Андрушівський (2,62 %), Житомирський (2,63 %) та Ружинський (2,9 %) райони. Саме на цій території використання земель з екологічної точки зору можна назвати таким, що не суперечить чинному законодавству України. В цілому по області під культурами сформувалось 838 888 т гумусу на площі 607,1 тис. га. Проте основна частка у процесі гуміфікації належить саме рослинним решткам, а не органічним добривам. Отже, низький рівень використання добрив сільськогосподарськими підприємствами зумовлює дефіцит поживних речовин у грунті посівних площ і свідчить про нераціональне використання земель у сільськогосподарському виробництві.

Наведено результати дослідження моніторингу виробництва сільськогосподарських культур (СГК) на території Вінницької області в умовах зміни клімату. Описано кліматичні особливості області, найпомітніші прояви кліматичних змін, досліджено й узагальнено їх наслідки та виявлено потенційний вплив цих змін на врожайність основних СГК. Досліджено місце Вінницької області в сільському господарстві України за обсягами виробництва валової продукції сільського господарства. Проаналізовано ефективність використання земель Вінниччини. Зокрема, розглянуто структуру розподілу земель області під СГК. Встановлено, що ефективне господарювання пов'язане, передусім, із набором вирощуваних СГК та із структурою посівних площ. Проаналізовано структуру між оптимальним та фактичним співвідношенням СГК у сівозмінах на території Вінницької області. Вказано на невідповідність структури посівних площ оптимальній структурі, розробленій науковцями. Відмічено значне зменшення площі кормових угідь. Проаналізовано динаміку зміни виробництва СГК та виробництво плодово-ягідних культур в області за період 1990 - 2019 рр., а також динаміку посівних площ та урожайність основних СГК за період 2010 - 2019 рр. Встановлено, що внаслідок змін клімату на території Вінницької області відбувається переорієнтування галузі рослинництва через скорочення площ під вологолюбними та розширенням під посухостійкими культурами, такими як кукурудза, ріпак, соняшник, соя. Однак вирощування таких культур потребує раціонального й ощадливого використання грунтових ресурсів. Відмічено, що кліматичні зміни зумовлюють необхідність перегляду ареалів поширення СГК, більшість з яких уже нині зазнали територіальних змін. Ці зміни вимагають пошуку нових технологій, сортів, добрив, засобів захисту рослин, організаційних форм та інших адаптаційних заходів.

Встановлено основні біометричні показники головної лісоутворювальної деревної породи заповідної зони Яворівського національного природного парку - сосни звичайної (Pinus sylvestris L.). Проведено порівняльний аналіз фактичних показників, а саме - зміни висоти, діаметра та віку дерев з нормативно-довідковими таблицями ходу росту повних лісових насаджень. За допомогою пакета аналізу Microsoft Excel проведено статистичний аналіз показників. Складено математичні рівняння, що надають змогу прогнозувати процес росту як окремого дерева з віком, так і всього деревного масиву. За допомогою одержаних рівнянь встановлено, що у молодому віці соснові деревостани не надають значного приросту за діаметром, тільки після 60 років зростання сосна починає набирати товщину стовбура, і вже у віці 110 років її діаметр перевищує нормативні показники на 20 см. З'ясовано, що до 50-річного віку висота сосни у насадженні є нижчою на 1 м у порівнянні з відповідними показниками нормативно-довідкових таблиць, але в подальшому соснові деревні рослини починають набирати висоту, і у віці 110 років вони перевищують нормативні показники на 5 м. Встановлено мікроклімат кожної пробної ділянки за показниками, як от: температура повітря; освітлення; рівень кислотності та рівень вологості грунту. Аналіз мікрокліматичних показників на закладених тимчасових пробних площах засвідчив, що Pinus sylvestris L. у Яворівському НПП переважно зростає на грунтах з нейтральним рівнем pH, хоча для її росту кращими є кислі грунтові умови.

Висвітлено процеси деградації земель у результаті дій водної та вітрової ерозії, забруднення важкими металами, радіоактивними речовинами, вірусного зараження грунтового покриву та рослин, іншими природними й антропогенними чинниками. Обгрунтовано кількісні та якісні показники деградації земель, що сприяють виведенню їх з інтенсивного використання. Показано, що використання деградованих і малопродуктивних земель в економічному відношенні є збитковим, а в екологічному - шкідливим, що негативно впливає на навколишнє природне середовище. Вказані процеси призвели до надмірного антропогенного навантаження на природні ресурси і передусім на земельні угіддя, що спричиняють у подальшому їх активізацію та посилює негативну дію. Одним із ключових чинників такого стану є науково необгрунтоване збільшення просапних культур експортно орієнтованого напряму: кукурудза та зерно, соняшник, ріпак, культури, що найбільш виснажують грунтовий покрив. Наведено комплекс заходів з відтворення продуктивності деградованих і малопродуктивних земель. Запропоновано рекомендації щодо трансформації деградованих і малопродуктивних земель в інші земельні угіддя з метою відтворення їх продуктивності та на цій основі поліпшення навколишнього природного середовища, зокрема і життєдіяльного. Продемонстровано методологічні підходи до переведення одних земельних угідь в інші у розрізі природно-сільськогосподарських таксонів (регіон, район, агрогрупа) з розрахунковими кількісними показниками у натуральному і грошовому вимірах. Наведені рекомендації нададуть змогу органам місцевого самоврядування та суб'єктам господарювання постійно здійснювати конкретні заходи з відтворення продуктивності земельних ресурсів на основі відповідних конкретних розробок, що водночас буде сприяти і поліпшенню навколишнього середовища.