Проблема прогнозу землетрусів та їх взаємозв'язку з горизонтальними деформаціями земної кори досі не вирішена. Мета роботи - пошук просторово-часових взаємозв'язків між величинами узагальнених критеріїв поля горизонтальних швидкостей земної кори та узагальненої сейсмічності. Як полігон досліджень обрано територію Карпато-Балканського регіону, в зв'язку з широкою диференціацією сейсмічної активності та добре дослідженою геологічною структурою регіону. За даними мереж ГНСС-станцій у період з 2010 - 2019 рр. проаналізовано горизонтальні деформації території Карпато-Балканського регіону та побудовано карти розподілу швидкостей дилатацій. За даними сейсмічних станцій визначено щорічні параметри узагальненої сейсмічності для окремих блоків, у вершинах яких знаходяться ГНСС-станції. На підставі просторово-часового аналізу горизонтальних деформацій та узагальненої сейсмічності, проведено пошук кореляційних взаємозв'язків між абсолютним значеннями дилатації та узагальненими параметрами сейсмічності територій. У результаті виділено сталі зони, з високим ступенем кореляції між абсолютним значеннями дилатації та великою піввіссю еліпса розсіювання землетрусів. Найбільша за площею територія з високою кореляцією охоплює Родопский масив, зону занурення Африканської плити під Євразійську. Територія високої кореляції також співпадає з зоною Вранча. На підставі виконаних досліджень можна припустити, що кореляційний взаємозв'язок між горизонтальними деформаціями визначеними за даними ГНСС і узагальненою сейсмічністю проявляється тільки у зонах субдукції, де є інтенсивна сейсмоактивність і мають прояви постійні деформації земної кори. Це підтверджується проявом зон кореляцій, які розташовані вздовж однієї зі сторін активних розломів.

Мета дослідження - показати необхідність використання сучасних методів опрацювання часових рядів GNSS-спостережень некласичною теорією похибок вимірів (НТПВ), що характеризується великими обсягами вибірок n >> 500. Такі похибки високоточних спостережень, здебільшого, не можуть бути представлені класичним законом розподілу Гаусса. Зі збільшенням обсягу вибірок, емпіричний розподіл похибок все більше буде відхилятися від класичної теорії похибок вимірів (КТПВ) за Гауссом. Для проведення досліджень попередньо опрацьовано GNSS-спостереження на п'яти перманентних станціях України (SULP, GLSV, POLV, MIKL і CRAO). Після застосування "очищених" процедур на базі програмного пакету iGPS отримано часові ряди GNSS-спостережень за 2018 - 2020 рр. Перевірка емпіричних розподілів похибок забезпечувалася процедурою некласичної теорії похибок вимірів на основі рекомендацій, запропонованих Г. Джеффрісом і на принципах теорії перевірок гіпотез за критерієм Пірсона. Встановлено, що отримані з високоточного опрацювання GNSS-спостережень часові ряди координат перманентних станцій не підтверджують гіпотезу про їх підпорядкування нормальному закону розподілу Гаусса. Проведення НТПВ-діагностики точності високоточних GNSS-вимірів, який базується на використанні довірчих інтервалів для оцінок асиметрії та ексцесу значної вибірки з наступним застосуванням - тесту Пірсона, підтверджує наявність слабких, не вилучених із GNSS-опрацювання, джерел систематичних похибок. Задіяно можливість НТПВ для вдосконалення методики опрацювання високоточних GNSS-вимірів і необхідністю врахування джерел систематичних похибок. Неврахування окремих факторів породжують ефект зміщення часового координатного ряду, що, своєю чергою, зумовлює суб'єктивні оцінки швидкостей руху станції, тобто їх геодинамічну інтерпретацію. Практична значущість полягає в застосуванні НТПВ-діагностики ймовірнісної форми розподілу топоцентричних координат перманентних станцій і вдосконаленню методики їх визначень. Дослідження причин відхилень розподілу похибок від встановлених норм забезпечує метрологічну грамотність проведення високоточних GNSS-вимірів великого обсягу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д217 + Д174.61

Рубрики:

Сейсмологія

Шифр НБУВ: Ж16489 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - встановлення літофаціальної будови та реконструкція умов осадонагромадження відкладів ейфельського віку Білоліського блоку Переддобрудзького прогину в аспекті формування продуктивних горизонтів і локалізації перспективних об'єктів. Проведено комплекс літологічних, палеоокеано-графічних, літофізичних і геофізичних (ГДС) досліджень. У розрізі відкладів ейфельського віку Білоліського блоку Переддобрудзького прогину виділено 5 седиментаційних циклітів регресивної природи, які прослідковано в межах усієї досліджуваної території. Цикліти мають двочленну будову: нижня частина представлена карбонатними або теригенно-карбонатними породами, верхня - мергельно-сульфатними та сульфатними (ангідрити). Встановлено характерні зміни вмісту основних літологічних відмін циклів у просторі і часі та ритмічну природу умов їх осадонагромадження. Реконструйовані седиментаційні особливості розвитку біостромових тіл протягом ейфельського часу та локалізовані ділянки їх максимального розвитку, що тяжіють до схилів Східносаратського та Жовтоярського піднять. З'ясовано особливості літофізичної структури Східносаратського родовища. Встановлено, що основні резервуари (антиклінального та літологічного типів) усіх п'яти виділених продуктивних горизонтів родовища тяжіють не до сучасного склепіння структури, а до її південно-західної перикліналі. Грунтуючись на літологічних та фаціальних особливостях ейфельських відкладів регіону, високо оцінюються перспективи в нафтогазопошуковому відношенні пасток літологічного типу в межах південного, східного та північного схилів Жовтоярської структури. Побудовано літологічні, палеоокеанографічні, літофізичні моделі, які надали можливість встановити особливості просторово-часової неоднорідності літологічної структури ейфельських відкладів Білоліського блоку Переддобрудзького прогину та скорегувати існуючу на сьогодення оцінку їх нафтогазоперспективності. Вивчення особливостей літологічної будови товщі, створення літологічних, літофізичних і палеоокеанографічних моделей сприятиме уточненню характеру просторово-вікового розвитку осадових тіл різного складу та генезису. Все це слугуватиме літологічним підгрунтям для більш обгрунтованого прогнозу поширення нафтогазоперспективних об'єктів.

Мета дослідження - прослідкувати особливості розподілу високомагнезіальних глинистих мінералів (ВМГМ) морських евапоритових відкладів фанерозою та дослідити залежність поширення магнезіальних глинистих мінералів на тлі інших циклічних процесів в історії Землі, насамперед зміни хімічного складу океанічної води впродовж історії фанерозою Землі. Методика полягає в узагальненні літературних даних про асоціації глинистих мінералів морських евапоритових формацій Світу впродовж фанерозою. За даними 74 літературних джерел (в тому числі і наших попередніх досліджень), що охоплюють 37 морських евапоритових формацій Світу, прослідковано часовий розподіл аутигенних ВМГМ морських евапоритових відкладів. Для виділення вікових проміжків поширення ВМГМ використано сепіоліт, палигорскіт, коренсит, тальк, серпентин і тальк-монтморилоніт. Із усіх досліджених формацій ці мінерали виявлено у 24, які поширені в часі нерівномірно. Так, 18 із них - це евапоритові відклади верхнього протерозою, верхнього карбону, пермі, тріасу, верхнього палеогену та неогену, що утворилися з океанічної води сульфатного хімічного типу. І лише 6 формацій представлені евапоритами кембрію, силуру, девону, нижнього карбону та юри, утворені з океанічної води хлоркальцієвого типу. Основним фактором для утворення в евапоритових басейнах ВМГМ є підвищений вміст магнію, що є характерним для океанічної води сульфатного типу, а другим вагомим фактором появи ВМГМ у евапоритових відкладах є наявність пірокластичного матеріалу: для коренситу - лужного кислого, для сепіоліту та палигорскіту - лужного основного складу. Поширення ВМГМ у морських евапоритових відкладах фанерозою узгоджується з віковими змінами хімічного складу океанічної води. Магнезіальні мінерали приурочені до етапів її сульфатного типу, для якого характерний підвищений вміст магнію. Синхронний із седиментацією вулканізм, який поставляв у солеродний басейн пірокластичний матеріал, на тлі сульфатного типу океанічної води є другим необхідним фактором утворення ВМГМ. Ці геодинамічні процеси, що протікали в гідросфері та літосфері спричиняли еволюційні зміни в поширенні ВМГМ морських евапоритових формацій. Вікові варіації поширення ВМГМ морських евапоритів Світу, що узгоджуються із змінами складу океанічної води та закономірностями еволюції осадового породоутворення в цілому, можуть бути додатковим показником вікового розподілу і прогнозу комплексу корисних копалин, зокрема, калійно-магнієвих солей, мінеральних вод певного хімічного складу, вуглеводнів та ін.

Мета роботи - дослідження взаємозв'язків структурно-тектонічної будови та розломної тектоніки центральної частини Закарпатського прогину з локалізацією епіцентрів землетрусів та особливістю поширення сейсмічних хвиль на основі інструментальних спостережень режимних геофізичних станцій (РГС) Карпатського геодинамічного полігону. Розроблено методику уточнення глибин вогнищ локальних землетрусів із використанням нейронно-мережевого моделювання, комп'ютерної обробки та систематизації даних спостережень на Карпатському геодинамічному полігоні та прилеглих територій із використанням картографічних і графічних сучасних матеріалів. Визначено взаємозв'язки між структурно-тектонічними особливостями будови центральної частини Закарпатського прогину, сучасним геодинамічним розвитком фундаменту регіону та особливостями поширення сейсмічних хвиль і формування вогнищ локальних землетрусів. Проведені дослідження надають більш предметно визначати повні характеристики вогнищ землетрусів, швидкості та напрямки поширення сейсмічних хвиль відповідно до будови фундаменту та осадової товщі, що своєю чергою надасть можливість доповнювати дані тривалого моніторингу еконебезпечних природних і техногенних подій у даному регіоні.

Мета роботи - розробка методу прогнозування дво-тривимірної швидкісної моделі середовища поперечної хвилі. Досліджено складноструктурне геологічне середовище на базі геофізичних і геологічних даних із застосуванням штучної нейронної мережі. Метод передбачає побудову та використання моделей середовища за даними геофізичних досліджень свердловин, сейсморозвідки та інших наземних геофізичних методів. На відміну від існуючих методів, в запропонованому методі використовуються також додаткові дані про середовище: про термодинамічний стан середовища, стратиграфічну приуроченість відкладень, літологію порід, розподіл кластерів даних, фізичні властивості середовища та інші. Згідно з методом, спочатку будуються одномірні моделі за різними властивостями середовища на основі даних комплексу геофізичних досліджень свердловин. Потім за сукупністю моделей нейронна мережа вивчається для прогнозування швидкості поперечної хвилі. В подальшому будуються дво-тривимірні моделі середовища за результатами наземних геофізичних досліджень. Із використанням сукупності цих моделей прогнозується дво-тривимірна швидкісна модель поперечної хвилі. З застосуванням методу спрогнозовано швидкісну модель поперечної хвилі для складноструктурного геологічного середовища Південно-Каспійського басейну. Шляхом збільшення кількості типів використаних даних забезпечується підвищення точності прогнозування моделі середовища. Практична цінність. Підвищення ефективності сейсморозвідки при визначенні нафтога-зонасиченості, пружного геодинамічного стану та інших фізичних властивостей геологічного середовища.

Мета. На основі матеріалів лабораторних РТ-досліджень гірських порід і геофізичних даних по регіональному профілю РП-17 і їх сумісному аналізу передбачалось розкрити генезис зон низьких швидкостей у корі Закарпатського прогину як горизонтів термобаричного розущільнення мінеральної речовини та простежити зв'язок цих зон із землетрусами і родовищами вуглеводнів. Суть такого підходу полягає в порівнянні інформації ГСЗ і експериментальних даних про фізичні параметри гірських порід за високих тисків і температур. У цьому випадку використано результати лабораторних досліджень за високих РТ-режимів петрофізичних характеристик зразків гірських порід, аналогічних тим, які притаманні досліджуваному району. На підставі аналіза вивчення даних лабораторних РТ-досліджень характеристик порід Українського щита та результатів спільної інтерпретації цих і сейсмічних даних по регіональних сейсмічних профілях ГСЗ на УЩ розроблений метод петрофізичного термобаричного моделювання. Напрацьовані підходи і методики застосовано до аналізу даних по Закарпаттю, зокрема, вздовж регіонального профіля РП-17. Тут виявлено дві зони розущільнення термобаричного походження, які збігаються з зонами низьких швидкостей, аналогічні фіксуємим лабораторними методами в зразках гірських порід в різних РТ-умовах. Зони прогнозуються як ефективні регіональні пастки мантійних флюїдів, зокрема вуглеводнів, які під дією високих тиску, температури і декомпресії проникають у земну кору, а потім у приповерхневі шари осадового чохла, де сформують певні родовища. У зонах розущільнення активізуються приповерхневі землетруси з малими магнітудами, що розширює області розущільнення і сприяє переміщенню в них глибинних, наприклад, вуглеводнів до зон їх локалізації. Зони низьких швидкостей (області термобаричного розущільнення мінеральної речовини) обов'язкові за певних тиску і температур у земній корі будь-яких регіонів. Вперше показано, що для Закарпаття вони є її невід'ємною частиною й обов'язково формуються в процесі прогрівання земних надр під час їх "термогеоактівізаціі". Горизонти термобаричного разущільнення порід під впливом тектонічних напружень, різноспрямованих деформацій і вібрацій набувають властивостей сильно дислокованих середовищ, формують великі канали міграції флюїдів, так званих "труб дегазації", які своєю чергою забезпечують рух корисних мінеральних середовищ до поверхні, а також є зонами релаксації тектонічних напружень, зокрема, у вигляді землетрусів. Результати описаних досліджень надають можливість уточнити геолого-структурні особливості будови земної кори Закарпаття, адекватно інтерпретувати просторовий розподіл геофізичних полів і розшифровувати особливості місцевої геодинаміки та сейсмотектонічного процесу, уточнювати рівень і характер геоекологічних небезпек, ефективніше прогнозувати та досліджувати глибинно-просторовий розподіл корисних копалин.

Індекс рубрикатора НБУВ: В654.13-27

Рубрики:

Земля-планета

Шифр НБУВ: Ж16489 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - створити алгоритм побудови тривимірної функції розподілу мас планети та її похідних з урахуванням стоксових сталих (СС) довільних порядків; спираючись на цей алгоритм, виконати дослідження внутрішньої будови Землі. Похідні неоднорідного розподілу мас подають лінійними комбінаціями біортогональних багаточленів, коефіцієнти яких отримують із системи рівнянь. Ці рівняння отримують інтегральними перетвореннями СС, а процес обчислень здійснюється послідовним наближенням і за початкове наближення беруть одновимірну модель густини, узгоджену зі СС до другого порядку включно. Далі визначають коефіцієнти розкладу потенціалу до третього, четвертого і т. д. порядків, аж до наперед заданого порядку. Зведення степеневих моментів густини до поверхневих інтегралів надає можливість аналізувати та контролювати ітераційний процес. Результати обчислень отримано з використанням програмного продукту за описаним алгоритмом. Досягнуто достатньо високого степеня апроксимації (шостого порядку) тривимірних розподілів (ТВР) і створено картосхеми за врахованими значеннями відхилень ТВР від середнього ("ізоденси"), які надають доволі детальну картину внутрішньої будови Землі. Наведені карти "неоднорідностей" на характерних глибинах (2891 км ядро - мантія, 5150 км внутрішнє-зовнішнє ядро) надають підстави зробити попередні висновки про глобальні переміщення мас. Значущою для інтерпретації є інформація про похідні. Насамперед можна наголосити, що градієнт "неоднорідностей" спрямований до центра мас. Надано проєкції цього градієнта на площину, перпендикулярно до осі обертання (горизонтальної площини), відображають тенденцію просторових переміщень. Наукова новизна. Векторграми градієнта в сукупності з картосхемами надають ширше уявлення про динаміку ймовірного переміщення мас всередині планети та можливі механізми, що їх спричиняють. Певною мірою ці дослідження підтверджують явище гравітаційної конвекції мас. Запропонований алгоритм можна використовувати для побудови регіональних моделей планети, а числові результати - для інтерпретації глобальних і локальних геодинамічних процесів всередині та на поверхні Землі.

Проблема оцінювання масштабів і спрямованості розвитку трансформаційних процесів, які відбуваються у річкових система і компонентах природного середовища їх басейнів під впливом широкого спектра чинників у багаторічному аспекті, залишається актуальним завданням. Це зумовлено урізноманітненням видів впливу людини та суспільства на річково-басейнові системи (РБС) і необхідністю оцінювання наслідків глобальних і регіональних змін клімату та їх впливу на режим стоку води, наносів і розчинених речовин, геоекологічний стан РБС. Великою мірою це стосується РБС Карпатського регіону, тому об'єктом дослідження вибрано РБС Бистриці, правобережного допливу Дністра, який розташований в Івано-Франківській області та охоплює гірські (Українські Карпати) та передгірські (Передкарпаття) ландшафти, відмінні за природно-господарськими умовами. Ця є РБС типовою для Карпатського регіону, тому отримані результати відображатимуть ситуацію і в інших РБС. Мета роботи - кількісна оцінка масштабів і багаторічних тенденцій розвитку трансформаційних процесів у структурі РБС Бистриці, визначення спектра чинників, відповідальних за ці зміни, та їх геоекологічних наслідків і відображення отриманих результатів на серії картографічних моделей РБС. В основу виконаних досліджень покладено комплексну методику, яка поєднує: методи картометричного аналізу структури річкових систем на базі різночасових (1855, 1925, 1955, 1975, 2008 рр.) топографічних карт масштабу 1:100 000; методи аналізу стану компонентів ландшафтів (грунтів, лісового покриву, структури угідь тощо) та їх багаторічних змін; методи аналізу даних моніторингу змін об'єктів і розвитку процесів (стоку води, наносів, розчинених речовин у річках, прояву ерозійних, селевих, зсувних, карстових, гірничо-видобувних процесів, промислової, сільськогосподарської, лісо- та водогосподарської діяльності, скидання стічних і забору поверхневих і підземних вод тощо); методи аналізу даних ДЗЗ і геоінформаційно-картографічного моделювання. У результаті виконаних досліджень розроблено концептуальну модель трансформаційних процесів у РБС, які відбуваються під впливом природних та антропогенних чинників; визначено параметри структури річкових систем (кількість річок різних рангів, їх довжини, загальний ранг РБС на кожному "часовому зрізі" її стану), масштаби розвитку трансформаційних процесів у РБС Бистриці від одного зрізу стану до наступного і за увесь досліджуваний період; виявлено та оцінено ступінь впливу природних та антропогенних чинників на ці трансформації та їх геоекологічні наслідки. Укладено серію цифрових карт РБС Бистриці, які відображають основні підсумки проведеного дослідження. Обгрунтовано комплекс природоохоронних заходів, спрямованих на покращання геоекологічного стану РБС Бистриці та заходів з оптимізації природокористування.

На підставі новітніх матеріалів геологічного картування дислокаційних поверхів осадового чохла Західно-Донецького грабена (ЗДГ) досліджено структурні прояви тектонічної інверсії рифтогенної структури у зоні її зчленування з Донецькою складчастою спорудою. З використанням структурно-кінематичного аналізу рисунків тектонітів різновікових структурних поверхів осадової товщі, з урахуванням інструментальних визначень напрямків тектонічних рухів за ними, вивчено тектонічний стиль і системну організацію колізійних деформацій Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ). Показано, що складчасті деформації в трьох структурних поверхах, виділених у чохлі грабена - Герцинському, Ларамійському та Аттичному, контролювалися підкидо-насувними решітками та з істотною амплітудою горизонтальних рухів геомас у північних, північно-західних і південно-східних румбах. Тектонічний стиль інверсійних деформацій території перехідної зони визначається динамічно спряженими решітками тектонітів пізньогерцинського та альпійського (ларамійської та аттичної фаз) етапів тектогенезу, які контролюють ешелоновані покривно-насувні дислокації та кулісно зчленовану підкидо-складчастість (ПС) у межах ЗДГ. Наукова новизна. Вперше встановлено, що сукупність пластин і лусок тектонічних покривів і лінійна GC разом із решітками тектонітів, які контролюють їх, утворюють на території грабена та перехідної зони систему тектонічного насування неодноразово дислокованих осадових геомас із південного сходу - від Донецької складчастої споруди, на північний захід - на слабкодислокований синеклізний автохтон западини. Головним структурним елементом покривно-складчастої системи визначено сегмент тектонічного вклинювання осадових геомас, ідентифікований за клиноформним структурним рисунком тектонітів. Північно-східний фланг сегмента сформований ПС зонами відкритих палеозойських структур - Торсько-Дробишевської, Північно-Донецької, Матросько-Тошківської, південно-західний - ешелонами лускатих тектонічних покривів насування. Вісь сегмента утворюють кулісні зчленовані Петрівсько-Новотроїцька, Велікокомишуваська, Дружківсько-Костянтинівська та Головна лінійні підкидо-антикліналі. Практична значущість. Аналіз системної організації інверсійних деформацій свідчить про руйнування рифтогенної структури в межах перехідної зони між ДДЗ і Донецькою складчастою спорудою. Структурним результатом тектонічної інверсії у південно-східній частині ДДЗ вважається формування Західно-Донецької покривно-складчастої тектонічної області. За стилем та інтенсивністю деформацій в її північній частині виділено Лугансько-Комишуваський район кулісної ПС, на півдні - Кальміус-Торецький район лускатих покривів насування. Це є підставою для коригування схеми регіонального тектонічного районування та основою для моделювання геодинаміки формування перехідної зони.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д823.124.1 + Д17

Рубрики:

Зсуви

Картографія

Шифр НБУВ: Ж16489 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д31

Рубрики:

Геохімія

Шифр НБУВ: Ж16489 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д211.2

Рубрики:

Оболонка Землі

Шифр НБУВ: Ж16489 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обгрунтовано необхідність побудови карт сейсмічного зонування (КСЗ) Києва в фізичних термінах коливань грунту: пікових прискореннях (PGA), пікових швидкостях (PGV) або пікових зміщеннях (PGD), які є основою для ефективного використання методів розрахунку сейсмічних навантажень на будинки, споруди та окремі відповідальні конструкції. Проміжним етапом створення таких карт є розроблення КСЗ (районування) території Києва в термінах відносних інтегральних оцінок спектральних приростів у сейсмічних коливаннях грунту, які виникають за рахунок впливу особливостей розподілу фізичних параметрів грунтових комплексів. Проміжна карта надає розподіл на території міста кількісної оцінки впливу спектральних характеристик грунтових комплексів на сейсмічну небезпеку, виражену системними фізичними величинами. Застосовано аналітично-емпіричний підхід до картування сейсмічної небезпеки територій. У межах території Києва методом сейсмогеологічних аналогій виділено ділянки (таксонометричні зони), на яких сейсмічний ефект може суттєво відрізнятися як за фізичними параметрами: зміщення, швидкість, прискорення, так і за здатністю грунтових товщ істотно впливати на спектральні характеристики грунтових комплексів. Для кожної таксонометричної зони побудовано розрахункову сейсмогеологічну модель із параметрами непружного деформування, які надають змогу врахувати виникнення нелінійних ефектів у разі значних сейсмічних впливів. Методом еквівалентного лінійного моделювання розраховано частотні характеристики грунтових моделей кожної таксонометричної зони. Розраховано усереднену амплітудно-частотну характеристику для грунтових умов території Києва. Побудовано карту розподілу відхилення інтегрального коефіцієнта підсилення грунтами сейсмічних коливань від середнього значення для території Києва. Інтегральним коефіцієнтом спектрального підсилення прийнято площу підспектральної функції. Виконано динамічний аналіз поширення сейсмічних коливань у сейсмогеологічних моделях та проілюстровано вплив верхнього осадового шару на значення пікових прискорень грунту PGA на вільній поверхні. Наукова новизна. Вперше в межах території Києва виділено ділянки (таксонометричні зони), на яких відрізнятиметься реакція грунтової товщі на сейсмічний вплив. Побудовано карту розподілу відхилення інтегрального коефіцієнта підсилення грунтами сейсмічних коливань від середнього значення для території Києва.

Мета роботи - виявити залежність між сезонною зміною температури та вертикальними та горизонтальними зміщеннями контрольних ГНСС пунктів на основі даних, отриманих автоматизованою системою моніторингу греблі Дніпровської ГЕС у період з 2016 по 2020 рр. Для досліджень використано дані цілодобових ГНСС вимірів, отриманих на 16 пунктах греблі Дніпровської ГЕС у період із середини 2016 до середини 2020 р. Часові ряди ГНСС вимірів, попередньо опрацьованих системою GeoMoS, проаналізовано спеціально розробленим програмним продуктом на предмет визначення параметрів сезонних зміщень та їх взаємозв'язку із сезонними змінами температури повітря. На підставі досліджень встановлено, що на циклічність деформацій дамби визначальним є вплив температури довкілля. Це стосується як горизонтальних, так і вертикальних зміщень, але за умови відсутності суттєвих змін рівня води у верхньому водосховищі. Значення екстремальних зміщень зростають ближче до середини греблі та спадають на краях. Така тенденція простежується щорічно. За даними трирічного ГНСС моніторингу греблі амплітуда піврічних горизонтальних коливань контрольних пунктів відносно осі греблі є в межах 15 - 18 мм. Практично всі вектори горизонтальних зміщень мають перпендикулярне розташування до осі дугоподібної греблі. У першій половині року вектори горизонтальних зміщень спрямовані на розширення греблі, а у другій половині року - на стиснення греблі. У зимовий і літній періоди горизонтальні зміщення хвилеподібно зростають від правого краю греблі до її лівого краю. Встановлено, що практично кожного року екстремальні відхилення, як горизонтальні так і вертикальні, відбуваються у лютому та серпні місяці. Екстремуми температури наступають швидше, ніж екстремальні зміщення ГНСС станцій. Для греблі Дніпровської ГЕС горизонтальні екстремальні зміщення в середньому відстають на 37 діб, а вертикальні - на 32 доби від екстремальних температур. Очевидно температурні деформації греблі пов'язані з температурою бетонних конструкцій, яка змінюється з певним запізненням відносно температури повітря. Величини екстремальних зміщень та епохи їх прояву залежать від конструкції греблі та її технічних параметрів. Для кожної греблі ці екстремальні зміщення та епохи їх прояву будуть різними. Відповідно моніторинг цих зміщень і їхніх змін у часі є одним із критеріїв оцінки загального стану греблі. Наукова новизна та практична значущість. Виявлені у результаті проведених досліджень закономірності зв'язку між зміною температури та зміщеннями ГНСС пунктів можуть бути використані для подальших досліджень з опрацювання та аналізу даних моніторингу гідротехнічних споруд.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д392 + Д14

Рубрики:

Тектонічні рухи земної кори

Прикладна геодезія

Шифр НБУВ: Ж16489 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити геодинамічні умови та природні механізми тектонічної інверсії Дніпровсько-Донецької западини та Західно-Донецького грабена. Використано оригінальну методику реконструкції полів тектонічних напруг і деформацій і тектонофізичного аналізу геоструктур. Аналітичну базу досліджень склали новітні матеріали геокартування, числового моделювання деформацій південної околиці Східноєвропейської платформи та зіставлення модельних і відновлених полів напруг. У геодинамічній обстановці інтерференції внутрішньоплитного субмеридіонального колізійного стискання з регіональним горизонтально-зсувним полем напруг інверсійні деформації рифтогенної геоструктури відбувалися у підкидо-насувному та зсувному режимах. Це зумовило значні горизонтальні рухи геомас осадових порід, деформаційну складчастість з утворенням трьох інверсійних поверхів - пізньогерцинського (заальсько-пфальського), ранньоальпійського (ларамійського) та пізньоальпійського (аттичного). В них сформовано структурні ансамблі лускатих тектонічних покривів поперечного витискання геомас від осьової до бортових зон, складчастих покривів поздовжнього насування з боку Донецької складчастої споруди та протяжних лінійних анти- та синформ, простягання осей яких орієнтовано ортогонально до напрямку насування геомас. Спільно вони складають тіло сегменту тектонічного вклинювання геомас, що виділено у складі покривно-складчастої системи тектонічного насування регіонального масштабу. Особливістю тектонічного каркасу сегменту є криволінійність площин магістральних насувів, що його обмежують, і дрібніших насувів оперення, які контролюють складчасті покриви насування. Зміна простягання насувів із північно-західного напрямку на території Західно-Донецького грабена на західний на крайньому південному сході западини обумовлена вторгненням сегменту тектонічного вклинювання. Суттєві горизонтальні переміщення осадових геомас у межах геоблоків зумовили вигинання осей прирозломних анти- та синформ із тенденцією прилаштування осей складок до простягання насувів. Через витискання геомас від зони максимального стискання в осьовій частині грабена у зони геодинамічної тіні в межах Орільської улоговини та бортів грабену, в умовах обмеженого геологічного простору перехідної зони сформувалася Західно-Донецька покривно-складчаста тектонічна область. Створено оригінальну структурно-кінематичну модель тектонічної інверсії Західно-Донецького грабену. Механізм інверсії, завдяки якому рифтогенна структура зруйнована складчастими деформаціями платформного орогенезу, зумовлений тиском мегаблоку - "тектонічного штампу" Донецької складчастої споруди. Під його впливом у грабені сформувався сегмент тектонічного вклинювання, який діагностовано ороклином поперечного висування підсувного типу. Тіло ороклину утворюють ешелоновані, кулісно зчленовані ансамблі антиклінальних підкидо-складок, синкліналей і лускатих покривів насування. У форланді ороклину висування утворилися геодинамічні смуги нагнітання, де сформувалися складчасті зони витискання геомас, які складаються з кулісно зчленованих підкидо-антикліналей. У вершині ороклину, на закінченнях динамічно спряжених магістральних насувів, сформоване передове тектонічне віяло стискання. В тилу тектонічного ороклину, в хінтерланді покривно-складчастої системи на корінні складчастих покривів насування утворені тектонічні сутури. Розробка структурно-кінематичної моделі тектонічної інверсії Західно-Донецького грабену надасть змогу вдосконалити геодинамічну модель тектонічної інверсії Дніпровсько-Донецького палеорифту, на підставі чого коригуватимуться регіональні схеми тектонічного та нафтогазо-геологічного районування.

Мета роботи - дослідити особливості просторового розподілу товщини та палеорельєфу базальтів лучичівської товщі ратнівської світи трапової формації едіакарію Ратне - Камінь - Каширської площі Західної Волині за допомогою карт товщини та рельєфу палеоповерхні для проведення кореляції між вказаними параметрами товщі та просторовою зміною концентрацій самородномідного зруденіння та його локалізацією відносно покрівлі (підошви) товщі. Методика включає польові геологічні дослідження; петрографію базальтів, структурні особливості (ступінь розкристалізації мезостазису, структурне положення мінералів і, зокрема, міді, співвідношення глобулярних утворень і мінералів, які їх оточують, взаємовідношення між глобулями), макро- та мікротекстурні особливості порід; геохімічні дослідження: встановлення вмісту основних хімічних компонентів порід методом валового хімічного аналізу та вмісту міді; геолого-морфоструктурні дослідження: побудова карти палеорельєфу та товщини лучичівської товщі трапової формації (за даними розрізу свердловин). На основі побудованих карт товщини та палео-поверхні лучичівської товщі показано просторову мінливість товщини базальтів і відображення результативної тектонічної ситуації на її палеоповерхні, які можна "читати" за елементами рельєфу. Встановлено, що високі вмісти міді в базальтах просторово приурочені до ділянок максимальних товщин та зміщені за вертикаллю до припокрівельної та, частково, припідошвенної частин товщі базальтів, а ступінь їхньої розкристалізації наростає у напрямку внутрішніх частин тіл. Така ситуація з просторовим розташуванням самородномідного зруденіння вказує на існування в межах вказаних ділянок локальних ізольованих термостатованих систем, які еволюціонували у своїх внутрішніх частинах в умовах, що були наближені до інтрузивних (відносно повільне зниження температури розплаву, кристалізація породних відмін практично позбавлених вулканічного скла - долерито-базальтів із переходом до долеритів у центральній частині). Такі фізико-хімічні умови зумовили тривалу міграцію газових, газово-рідинних і рідинних флюїдів, забезпечуючи супутню екстракцію, концентрацію, перенесення і відкладання не лише самородної міді, але й цілого ряду петрогенних оксидів (луги, залізо, частково кальцій, сіліцій). Останні утворювали згодом низку низькотемпературних мінералів, найбільш поширеними з яких є цеоліти, кальцит, сполуки заліза. На ділянках із малою та мінімальною товщиною базальтів вказані вище факти спостерігаються в редукованому вигляді, а подекуди практично відсутні. Встановлено повну відсутність ознак формування гідротермальної міднорудної мінералізації. Останнє підтверджує той факт, що на сьогодні геологічній науці невідомі факти утворення самородномідної мінералізації гідротермального типу. Викладені геологічні та петрогеохімічні факти достовірно нами встановлені і надають підстави розглядати сценарій процесу утворення самородномідної рудної мінералізації стосовно до флюїдно-лікваційної гіпотези, розробленої та запропонованої свого часу авторами.