На засадах зинов'євської соціологічної теорії розкрито сутність таких понять, як авантюризм реформаторський, адаптація соціальна, анкета, воля окремої людини, демократія, ентропія соціальна, механізм соціальної спадковості, моніторинг, репрезентативність, розподіл благ, щастя людське.

На основе зиновьевской социологической теории раскрыта сущность таких понятий, как авантюризм реформаторский, адаптация социальная, анкета, воля отдельного человека, демократия, энтропия социальная, механизм социальной наследственности, мониторинг, репрезентативность, распределение благ, щастье человеческое.

Наведено тлумачення таких соціологічних термінів, як авантюризм реформаторський, анкетування, духовність, комунікатор, маніпулювання соціальне, побут, розподіл за потребами, теорії стратифікації, харизма, шанси життєві, швидкість життя.

Приведено толкование таких социологических терминов, как авантюризм реформаторский, анкетирование, духовность, коммуникатор, манипулирование социальное, быт, распределение по потребностям, теории стратификации, харизма, шансы жизненные, скорость жизни.

Наведено терміни з питань юридичної психології. Розкрито сутність таких понять, як авантюризм, авторитарність, агресивність, імпульсивні дії, індиферентність, прострація, світогляд особистості, святиня, сенс життя, субкультура кримінальна, сумісність психологічна, суїцид.

Приведены термины по вопросам юридической психологии. Раскрыта сущность таких понятий, как авантюризм, авторитарность, агрессивность, импульсивные действия, индиферентность, прострация, мировоззрение личности, святыня, смысл жизни, субкультура криминальная, совместимость психологическая, суицид.

Увага зосереджена на теоретичних і емпіричних дослідженнях відмінностей у проявах асертивності у осіб, схильних і не схильних до авантюризму. Розкрито семантичну сутність концепту «авантюризм» у співвідношенні з такими категоріями, як «авантюра», «пригода», «пристрасть». Психологічний феномен - схильність особистості до авантюризму - розглянуто в контексті отримання необхідного результату діяльності з меншими витратами зусиль і часу. Теоретично встановлено, що схильність до авантюризму - це спосіб мислення, поведінки, діяльності, який характеризуються ризикованими, вільними від будь-яких вимог діями заради досягнення легкого успіху без урахування конкретної ситуації. Описано методику проведення емпіричного дослідження показників схильності до авантюризму і асертивності, в якому взяли участь 70 слухачів факультету післядипломної освіти Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. Отримані в ході кореляційного аналізу показники досліджуваних явищ, представлено в двох таблицях та у вигляді графіка профілів асертивності груп особистостей, схильних і не схильних до авантюризму. Складено психологічні характеристики («психологічні портрети») авантюрних і не авантюрних особистостей. Результати якісного аналізу засвідчили, що авантюрним особистостям властиві самоповага, віра в себе, відкритість, незалежність, самостійність, спонтанність, сміливість, схильність до ризику та наполегливість у досягненні мети. Встановлено, що асертивні люди більшою мірою схильні до авантюризму.

Внимание сосредоточено на теоретических и эмпирических исследованиях различий в проявлениях ассертивности у лиц, склонных и не склонных к авантюризму. Раскрыта семантическая сущность концепта «авантюризм» в соотношении с такими категориями, как «авантюра», «приключение», «страсть». Психологический феномен – склонность личности к авантюризму – рассмотрен в контексте получения необходимого результата деятельности с меньшими затратами усилий и времени. Теоретически установлено, что предрасположенность к авантюризму – это способ мышления, поведения, деятельности, который характеризуется рискованными, свободными от любых требований действиями ради достижения легкого успеха без учета конкретной ситуации. Описана методика проведения эмпирического исследования показателей склонности к авантюризму и ассертивности, в котором приняли участи 70 слушателей факультета последипломного образования Южноукраинского национального педагогического университета им. К. Д. Ушинского. Полученные в ходе корреляционного анализа показатели изучаемых явлений, представлены в двух таблицах и в виде графика профилей ассертивности групп личностей, склонных и не склонных к авантюризму. Составлены психологические характеристики («психологические портреты») авантюрных и не авантюрных личностей. Результаты качественного анализа засвидетельствовали, что авантюрным личностям присущи самоуважение, вера в себя, открытость, независимость, самостоятельность, спонтанность, смелость, склонность к риску и настойчивость в достижении цели. Установлено, что ассертивные люди в большей степени склонны к авантюризму.

The article examines the results of theoretical and empirical research of differences in the manifestations of assertiveness of people inclined and not inclined to adventurism. It is theoretically identified that predisposition to adventurism is a way of thinking, behavior, activity that are characterized by risky acts for achieving easy success. Psychological characteristic features (psychological portraits) of adventurous and unadventurous individuals were detected. The results of the quality analysis showed that such features as self-esteem, belief in oneself, independence, spontaneity, courage, predisposition to risk are typical for adventurous people. It is also defined that assertive people are more inclined to adventurism.

Розкрито особливості тлумачення та походження терміна «авантюра» та «авантюрність». Охарактеризовано авантюризм як тип поведінки, характерний схильністю до ризикованих вчинків. Викладено основні аспекти концепції емоційного інтелекту Г. Гарднера: форми прояву інтелекту та їх роль в пізнанні людиною себе та інших. Висвітлено сутність основних підходів до визначення змісту поняття «емоційний інтелект». Обґрунтовано добір методик психодіагностики та етапи проведення дослідження. Розглянуто показники емоційного інтелекту в осіб з високою та низькою схильністю до авантюрності. Виявлено, що особи з низькою схильністю до авантюрності володіють низьким рівнем емоційного інтелекту. Відзначено характеристики емоційного контролю та емпатії у осіб з високим та низьким рівнем емоційного інтелекту.

Раскрыты особенности толкования и происхождение термина «авантюра» и «авантюрность». Охарактеризован авантюризм как тип поведения, характерный склонностью к рискованным поступкам. Изложены основные аспекты концепции эмоционального интеллекта Г. Гарднера: формы проявления интеллекта и их роль в познании человеком себя и других. Освещена сущность основных подходов к определению содержания понятия «эмоциональный интеллект». Обоснован подбор методик психодиагностики и этапы проведения исследования. Рассмотрены показатели эмоционального интеллекта у лиц с высокой и низкой склонностью к авантюрности. Выявлено, что лица с низкой склонностью к авантюрности обладают низким уровнем эмоционального интеллекта. Отмечены характеристики эмоционального контроля и эмпатии у лиц с высоким и низким уровнем эмоционального интеллекта.

Disclosed are the features of the interpretation and origin of the term "adventure" and "adventurous". Adventurism is characterized as a type of behavior characteristic penchant for risky behavior. Described are the basic aspects of the concept of emotional intelligence G. Gardner: forms of intelligence and their role in man's knowledge of himself and others. Illuminated is the essence of the main approaches to the definition of the concept of "emotional intelligence". Justified is the selection of methods of psycho-diagnostics and stages of the study. Considered are the indicators of emotional intelligence in individuals with high and low tendency to adventurism. Found is that individuals with low tendency to adventurism have low emotional intelligence. Marked are the characteristics of emotional control and empathy in individuals with high and low levels of emotional intelligence. Provided are the tables listing psycho diagnostic research.

Досліджено процеси становлення та розвитку політичного авантюризму відомого російського провокатора Є. П. Азефа. Доведено, що феномен Азефа, котрому вдалося, водночас, грати роль провідного організатора революційного терору в Російській імперії на початку XX ст. і залишатися цінним інформатором російського уряду, став можливим за умови глибокої суспільно-політичної кризи в пізньоімперській Росії. Політичний авантюризм Азефа виявися реакцією маргінальної особистості на процеси занепаду традиційного суспільства в Російській імперії, з одного боку, розвитку революційних ідей та рухів у ньому, з другого.