Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(5МОН)-335

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж69560 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше здійснено грунтовну спробу дослідження образу Сави Чалого у фольклорі та художній драматургії. Зібрано і систематизовано велику кількість фольклорного матеріалу про Саву Чалого та Гната Голого, зокрема, балад та історичних пісень, який дозволяє чітко уявити розвиток уснопоетичного процесу в XIX ст. По-новому висвітлено рецепцію образу Сави Чалого в однойменних драмах М.Костомарова та І.Карпенка-Карого, де простежується літературна традиція запозичень фольклорних мотивів осуду ренегатства і зради. Драматичні твори розглянуто в контексті появи нових тем і проблем, що було перспективним явищем у розвитку тодішньої української драматургії, в якій основне місце посідала етнографічно-побутова драма. Встановлено, що перехід до історичної тематики спричинив виникнення в літературі нових жанрів, сюжетів, ускладнення драматичної інтриги, поглиблення історизму.

Досліджено творчість М. Трублаїні та розвиток пригодницького жанру в українській літературі першої половини XX ст. На матеріалі оповідань "Малий посланець", "Крила рожевої чайки", повістей "Лахтак", "Шхуна Колумб" і роману "Глибинний шлях" розглянуто своєрідність творчої манери письменника, зокрема, розкрито особливості романтичного героя пригодницького твору. З'ясовано основні способи розбудови сюжетної інтриги, подано типологію конструктивного та деструктивного персонажів, активізовано поняття "закритого" та "відкритого" тексту. Доведено, що твори М. Трублаїні будуються за схемою "закритого" типу. Вперше здійснено структурний аналіз роману "Глибинний шлях". З'ясовано, що домінуюча роль у романі належить образу наратора, який включений до сфери конструктивного героя і здійснює вагомий вплив на сприйняття подій читачем.

Проаналізовано наукову спадщину Іллі Борщака, з'ясовано нові відомості біографії гетьмана К. Розумовського та ролі французької дипломатії в українській історії. Досліджено головний аспект французької зовнішньої політики, який визначив основні чинники вирішення українського питання.

Запропоновано аналіз співвідношення авторської концепції фільму "Анонім" Р. Еммеріха й оксфордіанства як однієї із течій сучасного антистретфордіанського дискурсу. Літературознавчий екскурс в історію та теорію так званого "шекспірівського питання" створює необхідне підгрунтя для здійснення компаративного дослідження, в ході якого фактографічний шар кінофільму зіставляється з достеменними відомостями щодо життя Шекспіра та Едварда де Вере. Це надає змогу виявити низку історіографічних неточностей, які спотворюють офіційно визнані біографії обох історичних персоналій. У фільмі Р. Еммеріха історичний процес та хронологія шекспірівських творів повністю перекручується або ігнорується, а логіка подій підпорядковується авторській ідеї, жодним чином не корелюючись із реальною історією єлизаветинської Англії. Ця фікційна кіноверсія шекспірівського питання ілюструє тезу про те, що сучасне мистецтво кіно використовує біографії культових особистостей виключно заради ефектної інтриги та комерційного зиску. Отже, фільм "Анонім" - постмодерністська спекулятивна фікція, в якій із комерційною метою задіяні реальні історичні особи, - це не лише яскравий продукт так званої шекспірівської індустрії, а скоріше приклад симулякризації популярного бренда "Вільям Шекспір". Така тенденція не просто розмиває усталені межі уявлень про ключову фігуру західного літературного канону, а і приховує в собі загрозу тотальної деконструкції образу автора геніального англійського драматурга.

З'ясовано особливості сюжетно-композиційної організації матеріалу в оповіданнях П. Романова. Проаналізовано його твори в аспектах сюжетно-композиційної та жанрової специфіки оповідання. Показано, що оповідання П. Романова присвячені головному завданню - розкриттю національного характеру. Відповідно до цього письменник наслідує чехівські традиції, розкриваючи за побутовими деталями глибокий - часом філософський - зміст. Звідси прагнення надати сюжетну інтерпретацію фабульній основі, виявити істинний сенс життя. Визначено, що за допомогою основних прийомів композиції сюжету П. Романов посилює увагу читача до основного змісту того, що відбувається, тому він звертається до ретроспекції та ретардації, до замовчування та пізнання, до створення інтриги.

Охарактеризовано вплив творчості одного з видатних поетів- єлизаветинців Е. Спенсера на придворну культуру Англії. Вперше у вітчизняному літературознавстві виконано комплексне дослідження художньої цінності ліричного циклу "Amoretti" Е. Спенсера в контексті літературного процесу Англії пізньотюдорівського періоду. Надано уявлення про індивідуальні творчі риси автора, які вплинули на формування "нового" національного поета. Описано аспекти, що характеризують Е. Спенсера як поета складного перехідного часу, коли формується династичний міф, національна міфологія; стикаються друкована культура та рукописна традиція; ренесансні віяння, маньєризм і ранньобарочне начало; статус поета ще не визначений та вироблення категорії авторства тільки почалося. Цикл "Amoretti" проаналізовано в контексті сприйняття поетичної традиції Відродження, властивої придворній культурі Англії на межі XVI - XVII ст. Е. Спенсер вивчається як поет, що наслідує традиції петраркізму та стоїть у витоків метафізичного стилю. Описано жанрову своєрідність поезії, простежено процес "переживання" петраркізму, звернено увагу на особливості його "героїв", мотивів, стилістичних та образних засобів, завдяки яким Е. Спенсер створює суто англійську національну поезію. З'ясовано художні риси "Анакреонтичних віршів" і весільного гімну "Epithalamion", що став логічним завершенням сонетів "Amoretti".

Проаналізовано праці В. Щурата, у яких автор розкрив історію розвитку української пісні від найдавніших часів, детально описав і проаналізував галицькі придворні капели і хори кінця XVIII - початку XIX ст.

Розглянуто системний аналіз художніх особливостей роману "Зів'ялі квіти викидають" Ірен Роздобудько в контексті сучасної української літератури. Розглянуто мелодраму як жанр популярного мистецтва, виокремлено основні її риси, продиктовані читацьким попитом та мистецькою зорієнтованістю. Для мелодрами "Зів'ялі квіти викидають" характерні: тяжіння до сюжетності, створення ефекту "впізнавання реальності", двоадресна спрямованість, використання мелодраматичної інтриги твору, заглиблення в людську психологію, інтерес до протирічного внутрішнього світу людини, діалогічність, легкість стильового написання. Зроблено висновок, що роман Ірен Роздобудько презентує царину сучасної прози, яка розташовується на перехресті елітарної та егалітарної літератури. Цю її "серединну" ланку дослідники кваліфікують як "мідл-літературу", що націлена відповідати на актуальні запити й виклики сучасності і водночас стимулювати читача до серйозних розмислів. Увагу приділено таким складовим поетикальної парадигми твору, як мотиви та домінантні образи.

Проаналізовано специфіку реалізації інтертекстуального мотиву таємниці у структурі детективної повісті А. Курдидика "Три королі і дама". Доведено, що насиченість сюжету твору внутрішньотекстовими мотивами, які паралелізуються або протиставляються мотивові таємниці, сприяє застосуванню в архітектоніці повісті стратегії малої форми. Відтак конструкція "таємниця в таємниці" вимагає стратегії варіацій. Розкрито особливості варіювання центрального мотиву на рівні сюжету та композиції, вплив на моделювання інтриги, характеру головної героїні, рух сюжету. Доведено, що модифікація центрального мотиву в мотиви картярської гри, вірного кохання і зради, жінки-янгола та жінки-амазонки динамізує рух сюжету, стимулює динаміку та напругу розвитку подій.

Висвітлено питання поліжанрового характеру творів Б. Коломійчука з серії "Ретророман". З'ясовано, що в його повістях і романах, окрім детективної інтриги та стилізації оповіді під відповідну епоху, що надає можливість їх визначати як ретро-детективи, наявні також риси шпигунського роману, містичного детективу та нуару. Це реалізується на рівні детективної інтриги, змалювання атмосфери Львова початку ХХ ст., як містичної, так і кримінальної, образної системи творів тощо.

Виявлено, що жанр Маски - важливий елемент культури Англії першої половини XVII ст. Розкрито структура королівського двору Якова I, що характеризується фракційністю та існуванням центрів впливу, ворожі відносини яких були здатні запустити процес політичної нестабільності в країні. Встановлено різноманітність традицій культурного простору королівського двору Стюартів, в якому королівський двір Анни Датської був альтернативним напрямом. З'ясовано основний принцип правління Якова I, який розглядається крізь призму задоволення королівських амбіцій шляхом прояви "пишноти і розкоші" у придворній Масці. Розкрито сутність феномену придворної Маски Короля Якова і, який виявився в конструктивно-інтернаціональному, естетично-виховному, культурно-просвітницькому, консультативному та "пацифістсько-змирливому" аспектах, а також у демонстрації країнам Європи фінансової стабільності корони Англії.

Серед видатних мислителів західноєвропейської філософської правової думки визначне місце посідає наукова творчість англійського філософа XVII ст. Томаса Гоббса. Випускник Оксфордського університету після його закінчення глибоко вивчає праці античних мислителів. У сфері інтересів T. Гоббса Старий і Новий Завіти й інша християнська література, яку він глибоко і творчо аналізує. У цей період мислитель увесь свій час присвячував вивченню латинської і грецької мов, розпочав переклад творів знаменитого грецького історика Фукідіда англійською мовою. Зроблено спробу вказати на те, що Т. Гоббс був усебічно освіченим й багатьох галузях наук, що надало йому змогу спілкуватися і підтримувати дружні стосунки з такими світилами європейської науки і культури, як Ф. Бекон, Г. Галілей, В. Гарвей, П. Гассенді, Р. Декарт, Г. В. Лейбніц, багатьма іншими. Акцентовано увагу на тому, що в Парижі Т. Гоббса як одного з молодих і талановитих учених запрошують викладати математику майбутньому королю Англії Якову II Стюарту. Наголошено, що філософа надзвичайно хвилювали соціально-політичні події, які відбувалися в Англії, загроза громадянської війни. Він творчо обмірковав ситуацію і формував теоретико політичні та правові концепції, які на практиці могли врятувати країну від анархії і хаосу, від кровопролиття загалом, тобто від війни. Як патріот і гуманіст Т. Гоббс розпоча впідготовку праці, яка увійшла в історію світової філософської правової і політичної думки як "Левіафан", у якій він сформулював проблеми суті держави та її функції, роль і місце суверена/монарха в державному управлінні. Акцентував увагу на тому, що важливим завданням суверена є забезпечення миру і злагоди в суспільстві, запобігання соціальним конфліктам, повстанням, війні, забезпечення благополуччя громадян. Тільки сильна абсолютна влада держави/суверена, на глибокі переконання Т. Гоббса, що виступає у формі монархії, здатна забезпечити мир, запобігти громадянській війні в Англії, спрямувати розвиток суспільства до прогресу. Наголошено, що філософ захищав не застарілу феодальну систему, а новий буржуазний соціально-політичний устрій. Розкриваючи роль і місце монарха в державному управлінні, Т. Гоббс вказував на те, що він несе відповідальність за всі процеси, які відбуваються в суспільстві. І хоча мислитель формулював ідеї щодо абсолютистсько-монархічного характеру верховної влади, але він не став прихильником необмеженого королівського абсолютизму. Наголошено на тому, що суть верховної влади полягає в тому, щоб вона функціонувала в межах суворої законності та справедливості. Акцентовано увагу на тому, що противники і вороги філософа обвинувачували його в різних "єресях", атеїзмі. Варто підкреслити, що Т. Гоббс, син священика, ніколи не був ворогом християнської релігії, він був вірним прибічником англіканської церкви. Зроблено висновок, що англійський мислитель глибоко аналізував складні проблеми відносин держави і церкви, ролі та місця християнської релігії у формуванні високої духовності та моралі. Зазначено, що все життя Т. Гоббса була насичене напруженою інтелектуальною працею і постійною боротьбою з ворогами і противниками його творчості, інтриги яких часто загрожували його життю.

З позицій порівняльного літературознавства проведено системне дослідження своєрідності комедій "Як важливо бути серйозним" (1895), "Ідеальний чоловік" (1895) О. Вайлда, "Зброя і людина" (1894), "Людина і надлюдина" (1903) Б. Шоу, "Колега Крамптон" (1892), "Боброва шуба" (1893) Ґ. Гауптмана, "Житейське море" (1904) І. Карпенка-Карого, "Пошились у дурні" (1881), "Супротивні течії" (1900) М. Кропивницького. На основі зіставного аналізу поетичної структури англійської, німецької, української комедій окресленої доби увиразнено, що вони характеризується, з одного боку, зображенням комічних і смішних ситуацій, характерів, явищ, а з другого - розглядом серйозних і важливих суспільних проблем. У комедійних творах англійських авторів (О. Вайлд. Б. Шоу, Дж. Ґолсворсі, В. С. Моем), німецьких драматургів (Ґ. Гауптман, А. Гольц, Г. Зудерман, М. Гальбе, Ґ. Гіршфельд, О. Е. Гартлебен) надано посилену увагу внутрішній дії, де фіксується прерогатива слова над дією, перевага психологічного, філософського роздумів над подієвими аспектами сюжету, цілеспрямованого посилення вагомості підтексту; у комедіях І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького значення комедійної інтриги та роль внутрішньої дії відносно рівнозначні з огляду на логіку розвитку сюжетної колізії.

Увагу присвячено дослідженню англомовної детективної розповіді в аспекті її мовленнєво-стилістичної реалізації, комунікативно-прагматичних завдань передавання смислу та в аспекті самоорганізації. Описано природу та сутність детективної розповіді, подано її системне визначення з лінгвістичної точки зору. У прагмастилістичному аспекті вивчено специфіку лексики англомовної детективної розповіді, з’ясовано провідну інформативну роль корпоративної та професійної лексики. Зазначено, що стильові засоби виразності, їх сукупність (типи висунення – конвергенція, зчеплення, антитеза, ефект ошуканого очікування) привертають увагу адресата до опису окремих подій, учинків, обставин, інтриги детективної розповіді. Доведено нерозривний зв’язок лексики, засобів виразності, стилістичних прийомів із прагматичними завданнями авторів розповідей. Композицію детективної розповіді розглянуто як чотирьохрівневу структуру з мовленнєвою реалізацією композиційно- й архітектоніко-мовленнєвих форм, зокрема опозиційним і неопозиційним діалогом. Зазначено, що з синергетичної точки зору механізм самоорганізації базується на наявності постійних протиріч на кожному рівні композиції та їх творчому розв’язанні, що у детективній розповіді має свою специфіку на кшталт змістових маркерів. Інформаційно-синергетичну модель детективної розповіді розроблено з урахуванням типової структури композиції; доведено її універсальність для детективних розповідей різних авторів. Прагмастилістичний та синергетичний аспекти дослідження поєднано комплексною методикою дослідження, яка включає аналіз цілей та функцій розповіді, їх реалізацію в текстах композиційними та мовностилістичними засобами з урахуванням механізму самоорганізації.

Обґрунтовано теоретичне і практичне значення залучення концептуально-термінологічного апарату наратології для аналізу дискурсу врядування та вдосконалення публічно-управлінської діяльності. Здійснено комплексний аналіз перспектив дослідження публічного управління на засадах методологічних принципів наратології, які значно розширюють інструментарій моніторингу, систематизації і змістовного опису управлінських зв’язків, способів їх референтності, типів модальності, параметрів і правил акторно-мережевої ідентифікації. Актуалізовано поняття дискурсивного простору врядування і наративного дискурсу та важливості їх концептуалізації для вдосконалення управлінського дискурсу й управлінської ментальності. Визначено теоретико-методологічний підхід до моделі governance як побудови наративної інтриги, виявлення і схематизація якої стимулює ефективність організації й упорядкування подієвості управлінського процесу та демократичної легітимації суб’єктів врядування. Доведена евристична цінність залучення теорії наративної ідентичності для оптимізації управління ідентичностями та формування інноваційної політики на засадах моделі належного врядування. Запропоновані механізми форматування стратегічних наративів як дієвих факторів активації деліберативного дискурсу в Україні.