Досліджено творчість М. Трублаїні та розвиток пригодницького жанру в українській літературі першої половини XX ст. На матеріалі оповідань "Малий посланець", "Крила рожевої чайки", повістей "Лахтак", "Шхуна Колумб" і роману "Глибинний шлях" розглянуто своєрідність творчої манери письменника, зокрема, розкрито особливості романтичного героя пригодницького твору. З'ясовано основні способи розбудови сюжетної інтриги, подано типологію конструктивного та деструктивного персонажів, активізовано поняття "закритого" та "відкритого" тексту. Доведено, що твори М. Трублаїні будуються за схемою "закритого" типу. Вперше здійснено структурний аналіз роману "Глибинний шлях". З'ясовано, що домінуюча роль у романі належить образу наратора, який включений до сфери конструктивного героя і здійснює вагомий вплив на сприйняття подій читачем.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню індивідуального авторського стилю Василя Стефаника, його творчого методу, розглянутого крізь призму генологічного аналізу значущості драматургічних категорій у системі художнього мислення письменника й у контексті культурно-історичного та літературно-мистецького процесів кінця ХІХ – початку ХХ століть. Зазначений період – надзвичайно насичений і вагомий в аспекті здобутків і рівня розвитку українського красного письменства, відтак роль і місце Василя Стефаника, як «найбільшого артиста» й «абсолютного пана форми», за І. Франком, у національному літературному процесі має значення не лише суто естетичне, а й історичне. Творчість покутянина не тільки еруптувала на поверхню іманентні закони і закономірності, за якими відбувався розвиток світової та національної літератури зазначеного періоду, але й стала своєрідним орієнтиром і зразком індивідуально-авторського налаштування жанрово-стилістичних «опцій» як для сучасників письменника, так і для численних його послідовників, для прихильників сповідуваних ним ідейно-естетичних принципів, прийомів і засобів художнього зображення. Важливим є також з'ясування відповідності Стефаникового тяжіння до драматургізації епосу тенденціям у розвитку світового літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століть.У першому розділі дисертації йдеться про те, що проблема дифузії жанрів є однією з найбільш актуальних у сучасній генології. Практично кожен глибокий дослідник у царині генерики змушений був так чи так торкнутися хоча б окремих її аспектів. Йдеться зокрема про праці українських і зарубіжних науковців – І. Денисюка, Н. Копистянської, Т. Бовсунівської, Н. Шумило, Н. Калениченко, Т. Гундорової, С. Хороба, В. Миронюк, Ф. Білецького, А. Ткаченка, М. Кодака, Н. Мафтин, А. Черниш, Н. Бернадської, Р. Сендики, М. Бахтіна, Ц. Тодорова та інших. У сучасній генериці маємо дві, позірно протилежні, але насправді діалектично споріднені тенденції, які й зумовлюють актуальність вивчення явища дифузії жанрів. З одного боку, це створення об'єктивних передумов для розвитку гібридних форм у сучасному літературному процесі; з іншого – це необхідність канонізації, «узаконення» цих форм в оновленому «реєстрі» літературних «ґатунків». Більшість науковців вважають, що типологія жанрів за родами була витримана лише в класицизмі з його вимогою чистоти й канонічності літературних форм, а в таких літературних напрямах, як романтизм, реалізм, модернізм, жанри виникають часто на перехресті лірики, епосу та драми.Вивчення проблеми драматургічності в літературознавчому й мистецтвознавчому дискурсах вимагає чіткої диференціації та ідентифікації семантичних полів понять «драма», «драматургія», «драматизм», «драматичність», «театральність», «сценічність», «драматургічність». Що ж стосується самого терміну драматургічність, то, відзначаючи його полісемантичність і контекстуальну зумовленість, маємо на увазі передусім його номінативну спрямованість на позначення поетики драматургічного тексту загалом і стилістичної майстерності автора зокрема. Відтак, одне з його універсальних визначень – «це система виражальних засобів драматургії як виду мистецтва» (К. Поліщук). Похідним від такого розуміння драматургічності є розгляд її структурних компонентів, які дослідники вбачають «в особливому розвиткові конфлікту, в побудові інтриги, у специфіці «побудови» сцени і характеристики персонажів, їх появи і дій» (М. Федотова); в образі, характері, сюжеті, мотиві, підтексті, цілісності, гармонійності (Г. Клочек) тощо.^UThe thesis is dedicated to the study of the individual authorial style of Vasyl Stefanyk, his artistic method, as observed through the prism of genologic analysis of the importance of the dramaturgic categories within the system of artistic thinking of the writer and in the context of the cultural and historic, literary and artistic processes of the end of XIX – beginning of the XX centuries. The outlined period is extremely rich and notable in the aspect of Ukrainian writership, therefore the role and place of Vasyl Stefanyk as the "biggest artist" and an "absolute master of form", according to Ivan Franko, in the national literary process has both aesthetic and historic value. The artistic work of the author did not only erupt to the surface the imminent laws and patterns, due to which the development of the world and national literature occurred, but it also became a distinct reference point and example of the individual preference of the genre and stylistic "options", both for the contemporaries and for the followers, for the admirers of the similar ideology and aesthetics, means of artistic depiction. It is also important to find out the correlations of the Stefanyk's inclination towards making epos dramaturgic with the tendencies in development of the world literary process of the end of XIX – beginning of the XX centuries.The first chapter of the thesis tells about the problem of genre diffusion being one of the most relevant in modern genre science. Practically every thorough researcher in the field of generics had to touch upon some of its aspects. In particular, in the works of the Ukrainian and foreign scientists – I.Denysiuk, N.Kopystianska, T.Bovsunivska, N.Shumylo, N.Kalynychenko, T.Gundorova, S.Khorob, V.Myroniuk, F.Biletskiy, A.Tkachenko, M.Kodak, N.Maftyn, A.Chernysh, N.Bernadska, R.Sendyka, M.Bakhtin, T.Todorov and others. In the generics itself there are two opposite but dialectically connected tendencies that determine the relevance of studying the phenomenon of genre diffusion. On the one hand, this is creating the objective prerequisites for developing the hybrid forms in the modern literary process. On the other hand – it is the necessity for canonization, "legalization" of these forms in the refreshed "register" of the literary "grades". The majority of the scientists agree that the typology of genres according to genus was only adhered to in classicism with its requirement for the purity and canonic literary forms, and in such literary streams as romanticism, realism, modernism, the genres emerge on the crossroads of lyric, epos and drama.The study of the problems of dramaturgy in the literary and artistic studies discourse requires clear differentiation and identification of the semantic fields of the notions of "drama", "dramaturgy", "dramatism", "theatrical" and "scene". Concerning the very term dramaturgic, noting its polysemantic and contextual determination, we mainly mean its nominative inclination to depict the poetics of dramaturgic text as a whole and stylistic mastery in particular. Therefore, one of its universal definitions is "a system of expressive means of dramaturgy as a type of art" (K.Polishchuk). A derivative from such understanding of dramaturgic is a view on its structural components, which the researchers see in a "special development of the conflict, in building up the intrigue. in the specificity of "building" the scene and characters' peculiarities, their appearance and actions" (M.Fedotova); in an image, character, plot, motif, implication, unity, harmony (G.Klochek), etc.

Дисертація є історико-педагогічним дослідженням з проблеми педагогічної персонології, у якій цілісно розкрито зміст музичнопедагогічної діяльності та педагогічні ідеї визначного композитора, педагога, фольклориста, музично-громадського діяча Миколи Дмитровича Леонтовича. Охарактеризовано суспільно-історичний і соціокультурний контексти становлення педагогічних поглядів М. Леонтовича. Результати аналізу історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів дали можливість стверджувати, що формування педагогічного світогляду М. Леонтовича, становлення його як педагога-новатора, методиста, одного з фундаторів вітчизняної системи музичної освіти в Україні відбувалось у складний період кінця ХІХ – початку ХХ ст. На формування його педагогічного мислення вагомий вплив мав досвід видатних композиторів, педагогів, музичногромадських діячів М. Лисенка, К. Стеценка, Б. Яворського з організації музичної освіти. Професіогенез педагога детермінували такі чинники, як виховання в спадковій родині священнослужителів, навчання в закладах духовної освіти, зокрема Шаргородському духовному училищі, Кам’янецьПодільській духовній семінарії (уроки в І. Лепехіна, Ю. Богданова), Петербурзькій придворній капелі; приватні уроки в Б. Яворського; співпраця з досвідченими педагогами-практиками (М. Лисенком, К. Стеценком, О. Кошицем, П. Козицьким, Б. Яворським та ін.); самоосвіта тощо. Вагоме значення для формування педагогічних ідей М. Леонтовича мала обізнаність з теорією ладового ритму професора Б. Яворського, творчими досягненнями 3 вітчизняних педагогів та передовими західноєвропейськими музичнопедагогічними системами. З’ясовано зміст музично-педагогічної діяльності педагога в Чуківській другокласній школі, духовному училищі міста Тиврова, церковноучительській школі в місті Вінниці, залізничній школі станції Гришино, Тульчинському єпархіальному жіночому училищі, Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка, трудовій школі в місті Тульчин. Доведено, що М. Леонтович був видатним вітчизняним митцемпедагогом кінця XIX ‒ початку XX століття, універсальною особистістю, яка поєднувала різні види творчої діяльності – педагогічну (навчальнометодичну), композиторську, диригентську, фольклористичну, культурнопросвітницьку. Кожен із видів діяльності пройнятий національним характером творчості, «українською ідеєю» розбудови шкільництва, музичного, хормейстерського мистецтва, народної культури, держави. З’ясовано, що М. Леонтовичу вдалося закласти основи національної музичної педагогіки.^UThe dissertation is a historical and pedagogical study on the problem of pedagogical personology, in which the content of musical-pedagogical activities and pedagogical ideas of the outstanding composer, teacher, folklorist, musicsocial activist Mykola Dmytrovych Leontovich has fully been disclosed. The socio-historical and socio-cultural contexts of the formation of M. Leontovychʼs pedagogical views have been characterized. The results of the analysis of historical and pedagogical sources and archival materials made it possible to state that the shaping of M. Leontovychʼs pedagogical worldview, his formation as an innovative teacher, methodologist and, one of the founders of the national system of music education in Ukraine took place in the difficult period of the late 19th and early 20th centuries. The experience of outstanding composers, teachers and, musical and public figures M. Lysenko, K. Stetsenko, B. Yavorskyi in music education organisation significantly influenced his pedagogical thinking shaping. The professional genesis of the pedagogue was determined by the following factors upbringing in a hereditary family of clergymen, studies in institutions of spiritual education, in particular, the Shargorod Theological School, the Kamianets-Podilskyi Theological Seminary (lessons in I. Lepekhin, Yu. Bohdanov), the St. Petersburg Court Chapel; private lessons with B. Yavorskyi; cooperation with experienced teachers-practitioners (M. Lysenko, K. Stetsenko, O. Koshyts, P. Kozytskyi, B. Yavorskyi, etc.); self-education, etc. Familiarity with the theory of modal rhythm of professor B. Yavorskyi, creative achievements of domestic teachers and advanced Western European music- 11 pedagogical systems was of great importance for the formation of pedagogical ideas of M. Leontovych. The content of the music-pedagogical activity of a teacher has been clarified in the Chukiv two-class school, the theological school in the city of Tyvriv, the church teacherʼs school in the city of Vinnytsia, the railway school of the Grishino station, the Tulchyn diocesan womenʼs school, the Music and Drama Institute named after M. Lysenko,the labor school in the city Tulchyn. It has been proven that M. Leontovych was an outstanding national artistpedagogue from the end of the 19th – the beginning of the 20th century, a universal personality who combined various types of creative activity – pedagogical (educational and methodical), composing, conducting, folkloristic, cultural and educational. Each of the types of activity is imbued with the national character of creativity, the “Ukrainian idea” of building schooling, music, choral art, folk culture, and the state. It has been found that M. Leontovych managed to lay the foundations of national music pedagogy.

Дисертаційне дослідження присвячене Байройтському фестивалю (Bayreuther Festspiele), заснованому 1876 року композитором Ріхардом Вагнером (Richard Wagner, 1813–1883) з метою виконання власного доробку, а саме тетралогії «Перстень нібелунга», виконання якої за задумом композитора вимагало особливих сценічних умов, втілених у театральному приміщенні Фестшпільхауз (Festspielhaus). Його ідеї щодо реформування мистецтва мали в основі практичний досвід роботи у різних театрах, викликали необхідність віднайти нові засоби сценічного втілення музичної драми, яку композитор розробляв більшу частину свого життя та теоретично обґрунтував у ряді робіт.Протягом свого існування фестиваль проходив через різні періоди, обумовлені загальними соціально-історичними змінами та постаттю керівника, який визначав стильові засади функціонування мистецького процесу та втілюваного репертуару. Розпочата Р. Вагнером фестивальна діяльність, за керівництва якого було проведено два фестивалі, продовжилась його нащадками та отримала нові виміри, викликані розширенням переліку виконуваних творів з доробку митця, зміни принципів їх інтерпретації та театрально-сценічних засобів.Досліджено історичні передумови організації фестивалю, які спонукали Р. Вагнера спершу до теоретичного обґрунтування необхідності реорганізації мистецтва, що, на його думку, опинилось у вкрай жалюгідному становищі та перетворилось на розвагу, а потім до дій задля практичної реалізації свого задуму, від моменту проголошення якого до фактичного втілення минула чверть століття. Теоретичні роботи композитора ґрунтувалися на досвіді, який він здобув з молодих років, працюючи у різних провінційних театрах німецьких держав. Розуміючи причини низького мистецького рівня більшості колективів, які були викликані низкою факторів, Р. Вагнер задумав здійснити реформу, метою якої було створення принципово нового театру, орієнтиром до якого композитор обрав античну драму. Час роботи Р. Вагнера як капельмейстера у Дрезденській королівській опері став джерелом управлінського досвіду великою театральною установою та сприяв більш чіткому розумінню способів втілення реформи, основи якої оприлюднив у публіцистиці кількома роками пізніше, що стало дороговказом до створення фестивалю.Розглянуто практичні дії, які сприятимуть оновленню традиційної опери і її перетворенню на симфонізовану музичну драму, простежено шлях від моменту публікації їх теоретичного обґрунтування до етапів послідовного втілення інноваційної програми. Композитор приступив до реалізації свого творчого задуму, почавши з написання літературної основи масштабного твору, який в результаті став тетралогією «Перстень нібелунга». Однак перспективи її постановки та виконання з’явились у Р. Вагнера лише після зустрічі з королем Баварії Людвигом ІІ, палким шанувальником вагнерівських творів, який виявив готовність підтримати і фінансувати його проект. Разом вони обговорювали ідею будівництва фестивального театру в столиці Баварії Мюнхені. Втім, придворне середовище та інтриги змусили композитора полишити Мюнхен та зруйнували надію на побудову там театру, призначеного для виконання Тетралогії. Фактично це було вигнанням і вимушеним кроком з боку короля, який все ж не позбавив Вагнера своєї прихильності.Реалізація фестивальної ідеї відбулася у більш скромному затишному місті Байройт, яке більше за Мюнхен відповідало вимогам митця. Тривалий будівельний процес, який відбувався в умовах крайнього фінансового дефіциту та не раз опинявся на межі зриву, був вдало завершений 1876 року, коли Фестшпільхауз відкрив свої двері для відвідувачів, які прибули у Байройт з різних країн. Весь цикл був повтореним під час першого фестивалю тричі. Фестиваль одержав широкий розголос у міжнародній пресі і став подією непересічного художнього значення. Однак фінансовий дефіцит після його проведення не дав можливості продовжувати діяльність протягом наступних п’яти років, які були використані для написання та постановки 1882 року «Парсіфаля». Наголошується на тому, що цей останній в доробку митця твір, названий "святковою сценічною містерією" створювався з урахуванням особливих акустичних і сценічних умов фестивального театру і був призначений автором виключно для виконання у Фестшпільхаузі.^UThe dissertation study is devoted to the Bayreuth Festival (Bayreuther Festspiele), founded in 1876 by the composer Richard Wagner (Richard Wagner, 1813–1883) in order to perform his own work, namely the tetralogy "The Ring of the Nibelung" according to the composer's plan, it has required special stage conditions being embodied in the Festspielhaus. His ideas about reforming art were based on practical experience of his work in various theaters. They were born out of necessity to find the new means of stage embodiment of musica drama, developed by composer most of his life and been theoretically substantiated in a number of works.The festival went through different periods, determined by general socio-historical changes and the figure of the leader, who determined the stylistic principles of the functioning of the artistic process and repertoire. The festival activity started by R. Wagner leadership on two festivals having been continued by his descendants and acquired new dimensions such as the list of performed works from the artist's attainment, changes in the principles of their interpretation and theatrical and stage means.The historical prerequisites have been studied in terms of the organization of the festival, prompted R. Wagner to theoretically justify and the need to reorganize art, that been in extremely miserable situation and turned into entertainment, then to actions for the practical implementation of his plan. A quarter of a century had passed from its announcement to the actual implementation. The theoretical works of the composer were based on the experience he gained from his youth, working in various provincial theaters of the German states. Understanding the reasons for the low artistic level of most theatrical groups caused by a number of factors, R. Wagner decided to carry out a reform, the purpose was to create a fundamentally new theater, chosen ancient drama as a reference point by composer. R. Wagner's time as Kapellmeister at the Dresden Royal Opera became a source of experience in managing a large theater institution and contributed to a clearer understanding of the ways to implement the reform, the basics were published in journalism a few years later and became a signpost for the creation of the festival.Practical actions were considered from point of view to reform the opera and its transformation into a symphonized musical drama, the path from the publication of the theoretical justification to the stages of the successive implementation the innovative program. Composer began to implement his creative idea, starting with writing the literary basis of a large-scale work, which eventually became the tetralogy "The Ring of the Nibelung". The prospects of its production and performance appeared to R. Wagner only after meeting with King Ludwig II of Bavaria, who was an ardent admirer of Wagner's works, expressed his willingness to support and finance his project. Together they discussed the idea of building a festival theater in Munich, the capital of Bavaria. The courtiers and intrigues forced the composer to leave Munich and destroyed his hope of building certain theater intended for the performance of the Tetralogy. While in exile, he was forced to part with the ideas of building a theater, although the king never deprived Wagner of his favor, but the idea encountered difficulties.The realization of the festival took place in the more modest city of Bayreuth, that was more well-acceptable for artist`s requirements than Munich. The long construction process took place in conditions of extreme financial deficit and more than once found itself on the verge of collapse. It was successfully completed in 1876, when the Festspielhaus opened its doors to visitors who arrived in Bayreuth from various countries. The whole cycle was repeated three times during the first festival. The festival received wide publicity in the international press and became an event of unparalleled artistic importance. The financial shortfall after first festival caused it`s couldn't held for the next five years. The years were used to write and stage “Parsifal” in 1882. The last work of the artist was called "holiday stage mystery", was created taking into account the special acoustic and stage conditions of the Festspielhaus and was intended by the author exclusively for performance here.

У дисертації «Формування професійної компетентності майбутніх вчителів-хореографів у вищих педагогічних закладах КНР», базуючись на аналізі сучасних міждисциплінарних наукових розробок, обґрунтовуються теоретичні засади підготовки майбутніх вчителів-хореографів. Охарактеризовано систему формування професійної компетентності майбутніх вчителів-хореографів у вищих педагогічних закладах КНР; узагальнено досвід удосконалення педагогічного інструментарію як передумови оновлення системи формування професійної компетентності майбутніх вчителів-хореографів у сучасних умовах; визначено напрями взаємозбагачення досвіду формування професійної компетентності майбутніх вчителів-хореографів у вищих педагогічних закладах України та КНР. Зокрема висвітлено та обґрунтовано зміст таких ключових для дослідження понять, як «хореографія», «професійна компетентність», «танець», «хореографічно-педагогічна освіта», «професійна компетентність вчителя-хореографа». Наголошено на необхідності оновлення змісту професійної діяльності вчителя-хореографа у різноманітних його проявах та соціальних ролях таких, як виконавець танцю, режисер-постановник, керівник творчого колективу, організатор перфомансу, тренер, адміністратор, дослідник-мистецтвознавець, викладач-вихователь, лідер тощо. Доведено, що відповідними функціями вчителя-хореографа мають бути складові його професійної компетентності. О б ґ р у н т о в а н о , щ о х о р е о г р а ф і ч н а о с в і т а є о б ’ є к т о м міждисциплінарного наукового пошуку на перетині різних наукових напрямів та галузей знань: філософії, культурології, педагогіки, мистецтвознавства, хорології, хореографії, фізичної підготовки, виконавського, сценічного та театрального мистецтва, спорту, здоров’язбереження тощо. Інтегральний характер та комплексна сутність хореографії зумовлюють багатозначність її визначення як соціокультурного феномена та об’єкта освітнього процесу. Міждисциплінарний підхід та різні парадигмальні підходи до хореографічної освіти зумовлюють розширення традиційних для дослідження цього феномена понять, визначають переосмислення її характеристик у численних авторських тлумаченнях в українській та зарубіжній науці. В роботі визначено соціокультурний, комунікаційний, естетичний, педагогічний, лідерський ресурси феномена танцю та хореографії. В роботі охарактеризовано систему формування професійної компетентності майбутніх вчителів-хореографів у вищих педагогічних закладах КНР в історичній ретроспективі та сучасний її стан. Доведено та нормативно підтверджено, що в системі освіти КНР існує гостра необхідність формування професійно орієнтованого естетичного смаку майбутніх вчителів-хореографів, адже естетичний розвиток особистості є однією з обов’язкових складових мети освіти КНР у цілому. Проаналізовано законодавство про освіту КНР, охарактеризовано права та обов’язки вчителів, висвітлено структуру освіти КНР, систему визнання кваліфікації, зміни в системі освіти останніх років. Окремо висвітлено аспекти реформи децентралізації освіти та її вплив на управління місцевою початковою, середньою та вищою освітою, підбір та визнання кваліфікації вчителів-хореографів, формування робочих місць для них. З’ясовано, що базис танцювального мистецтва та його викладання в Китаї містить низку традиційних для різних верств населення в історикокультурному розвитку характеристик, а саме: мистецтво китайської опери як символіко-ритмічної системи передачі інформації, придворні танці, народні танці, елементи бойових мистецтв, ідеї китайської філософії та трьох класичних для Китаю релігій. Вчитель-хореограф має не тільки опанувати ці напрями з точки зору танцювального та виконавського мистецтва, але і володіти соціокультурним підґрунтям для того, щоб повною мірою реалізовувати комунікаційний та патріотичний ресурс танцю. Узагальнено досвід та розглянуто різноманітні можливості для вдосконалення педагогічного інструментарію оновлення системи формування професійної компетентності майбутніх вчителів-хореографів у сучасних освітніх умовах. Одним із напрямів такого вдосконалення є активне застосування ресурсу інноваційності та творчого підходу, який закладений в естетичній складовій професійної компетентності майбутніх вчителівхореографів. Обґрунтовано, що естетичне виховання є одним із найскладніших для формування компонентів інтегрованої хореографічної освіти, оскільки воно одночасно пов’язано з інтелектуальним, емоційним та поведінковим розвитком. Поєднання інноваційності та фундаментальності у змісті естетичної компоненти професійної компетентності майбутніх вчителів-хореографів дозволяє говорити про значний її ресурс у формуванні у студента інноваційного мислення.^UThesis “Forming of future teachers-choreographers` professional competence in the institutions of higher pedagogical education of the PR China”, is based on the analysis of modern interdisciplinary scientific studies as well as on theoretical ambush training of future teachers-choreographers. The system of forming of future choreography teachers` professional competence in the institutions of higher pedagogical education of the People's Republic of PR China is characterized; the improvement of pedagogical tools as a way of rethinking the system for shaping the professional competence of future teachers-choreographers in today's minds was specified; awarded directly to the mutual enrichment of the professional competence of future teachers-choreographers in the highest pedagogical foundations of Ukraine and the People's Republic of China. In particular, the content of such concepts as "choreography", "professional competence", "dance", "choreographic-pedagogical education", "professional competence of a teacher-choreographer" is highlighted and substantiated. The need to update the content of the professional activity of a choreographer teacher in its various manifestations and social roles, such as a dance performer, stage director, head of a creative team, performance organizer, coach, administrator, researcherart critic, educator, leader, etc., is emphasized. It has been proven that the appropriate functions of a teacher-choreographer should be components of his professional competence. It is substantiated that choreographic education is an object of interdisciplinary scientific research at the intersection of various scientific directions and fields of knowledge: philosophy, cultural studies, pedagogy, art history, chorology, choreography, physical training, performance, stage and theater arts, sports, health care, etc. The integral character and complex essence of choreography determine the ambiguity of its definition as a socio-cultural phenomenon and an object of the educational process. An interdisciplinary approach and different paradigmatic approaches to choreographic education lead to the expansion of traditional concepts for the study of this phenomenon, determine the reinterpretation of its characteristics in numerous author's interpretations in Ukrainian and foreign science. The thesis defines socio-cultural, communication, aesthetic, pedagogical, leadership resources of the phenomenon of dance and choreography. The thesis describes the system of professional competence formation of future choreographer teachers in higher pedagogical institutions of the People's Republic of China in historical retrospect and its current state. It has been proven and normatively confirmed that in the education system of the People's Republic of China there is an urgent need to form a professionally oriented aesthetic taste of future choreographer teachers, because the aesthetic development of the personality is one of the mandatory components of the goal of education in the People's Republic of China as a whole. The legislation on the education of the People's Republic of China is analyzed, the rights and duties of teachers are characterized, the structure of the education of the People's Republic of China, the system of recognition of qualifications, changes in the education system in recent years are highlighted. Aspects of the reform of decentralization of education and its impact on the management of local primary, secondary and higher education, the selection and recognition of the qualifications of choreographer teachers, and the creation of jobs for them are separately covered.. It was found that the basis of dance art and its teaching in China contains a number of characteristics traditional for different strata of the population in the historical and cultural development, namely: the art of Chinese opera as a symbolic and rhythmic system of information transmission, court dances, folk dances, elements of martial arts , ideas of Chinese philosophy and three classical religions. A teacher-choreographer must not only master these directions from the point of view of dance and performance art, but also possess the socio-cultural background in order to fully realize the communicative and patriotic resource of dance. The research summarizes the experience and considers various possibilities for improving the pedagogical toolkit of updating the system of professional competence formation of future teachers-choreographers in modern educational conditions. One of the directions of such improvement is the active use of the resource of innovativeness and creative approach, which is embedded in the aesthetic component of the professional competence of future choreographer teachers. It is substantiated that aesthetic education is one of the most difficult components for the formation of integrated choreographic education, as it is simultaneously connected with intellectual, emotional and behavioral development.