Розглянуто розподіл оксидів металів по висоті блокового носія щільникової структури (стратиграфія каталізатора) під час просочування такого носія за традиційною технологією (повне занурення) та за методом короткострокового просочування. Показано, що використання нетрадиційної технології дає змогу отримувати каталізатор заданого кількісного та якісного складу. Така технологія реалізується з використанням нескладних технологічних заходів та має маловідходний характер. Стратиграфія каталізатора характеризується ступенем рівномірності нанесення активних інгредієнтів F та є одним з важливих показників контактів щільникової структури, що визначає кінцеву активність його у конкретній каталітичній реакції.

Обгрунтовано зміни, які внесені в кореляційну стратиграфічну схему докембрію Українського щита після їх обговорення на III Всеукраїнській міжвідомчій нараді "Геологія та стратиграфія докембрію Українського щита" (21-23 квітня 1998 р., Київ) та затвердження Національним стратиграфічним комітетом України. Уточнено розчленування тетерівської серії; скорельовано нижню частину інгуло-інгулецької серії з криворізькою; перенесено глеєватську світу з мезо- в палеопротерозой; виділено осипенківську товщу в неоархеї, а садову - в палеопротерозої; встановлено шереметівський комплекс плагіогранітів в палеопротерозої Північно-Західного і старобогданівський комплекс сієнітів та кварцових сієнітів в неоархеї Приазовського району.

У прострову та часовому контекстах розглянуто окремі тематичні групи лексики, пов'язаної з архаїчними, життєво важливими галузями діяльності слов'ян. Охарактеризовано старожитні північні (поліські) говори, які в стратиграфічному аспекті консолідують просторово-часові співвідношення практично всіх періодів мовної історії слов'ян.

В пространственном и временном контекстах рассмотрены отдельные тематические группы лексики, связанной с архаическими, жизненно важными отраслями деятельности славян. Охарактеризованы древние северные (полеские) диалекты, консолидирующие пространственно-временные соотношения практические всех периодов языковой истории славян в стратиграфическом аспекте.

На підставі вивчення і аналізу розповсюдження форамініфер, остракод, конодонт, брахіопод, споро-пилкових комплексів та інших органічних решток виконано детальне стратиграфічне розчленування турнейських і візейських відкладів Дніпровсько-Донецької западини, їх зіставлення з одновіковими утвореннями Донбасу, Прип'ятського прогину та інших регіонів Східно-Європейської платформи. Розглянуто особливості виділення кізеловської товщі, запропоновано поділ візейського ярусу на три під'яруси. Розкрито головні принципи кореляції відкладів, напрями регіональних і детальних пошуково-розвідувальних робіт, наведено оцінку перспектив нафтогазоносності турне і візе.

На основании изучения и анализа распространения фораминифер, остракод, конодонт, брахиопод, спорово-пыльцевых комплексов и других органических остатков выполнено детальное стратиграфическое расчленение турнейских и визейских отложений Днепровско-Донецкой впадины, их сопоставление с одновозрастными образованиями Донбасса, Припятского прогиба и других регионов Восточно-Европейской платформы. Рассмотрены особенности выделения кизеловской толщи, предложено деление визейского яруса на три подъяруса. Раскрыты главные принципы корреляции отложений, направления региональных и детальных поисково-разведывательных работ, приведена оценка перспектив нефтегазоносности турне и визе.

Висвітлено тенденції розвитку стратиграфії Південного нафтогазоносного регіону України. Розглянуто питання регіональної стратиграфії мезокайнозойських відкладів північно-західного шельфу Чорного моря. Наведено схеми крейдових, палеогенових, неогенових та четвертинних відкладів шельфу на основі системного аналізу біостратиграфічних, геолого-геофізичних даних, досягнень сучасної стратиграфії. Описано особливості просторово-часової будови продуктивних мезокайнозойських породних комлексів. Доведено успадкованість морського седиментогенезу за мезокайнозойський період та визначено етапи розвитку регіону.

Освещены тенденции развития стратиграфии Южного нефтегазоносного региона Украины. Рассмотрены вопросы региональной стратиграфии мезокайнозойских отложений северо-западного шельфа Черного моря. Приведены схемы крейдовых, палеогеновых, неогеновых и четвертичных отложений шельфа на основе системного анализа биостратиграфических, геолого-геофизических данных, достижений современной стратиграфии. Описаны особенности пространственно-временной структуры продуктивных мезокайнозойских породных комплексов. Доказана унаследованность морского седиментогенеза за мезакайнозойский период и определены этапы развития региона.

Літолого-стратиграфічна модель неогену Бориславсько-Покутської та Самбірської зон Передкарпатського прогину базується на традиційних і багато в чому помилкових уявленнях про стратиграфію та структуру міоценової моласи Передкарпаття. Цим пояснюється ціла низка необгрунтованих і фантастичних деталей цієї моделі: нормальне залягання поляницької світи на менілітовій у Бориславсько-Покутській зоні, латеральні фаціальні заміщення всіх світ міоценового розрізу, а також флішового та моласового комплексів, різка діахронність стратиграфічних меж, наявність величезних глинистих олістоплак у глинах балицької світи, неймовірні седиментаційні та палеогеографічні процеси.

Литолого-стратиграфическая модель неогена Бориславско-Покутской и Самборской зон Предкарпатского прогиба базируется на традиционных и во многом ошибочных представлениях о стратиграфии и структуре миоценовой молассы Предкарпатья. Этим объясняется целый ряд необоснованных и фантастичных деталей этой модели: нормальное залегание поляницкой свиты на менилитовой в Бориславско-Покутской зоне, латеральные фациальные замещения всех свит миоценового разреза, а также флишевого и молассового комплексов, резкая диахронность стратиграфических границ, наличие гигантских глинистых олистоплак в глинах баличской свиты, совершенно невероятные седиментационные и палеогеографические процессы.

Lithostratigraphical model of Neogene of Boryslav-Pokut and Sambir zones of Carpathian fore deep presented on paper [1] based on traditional and erroneous view about stratigraphy and structure of Precarpathian Miocene molasse. This circumstance determines many groundless and fantastic conclusions of the model: a normal bedding of Polianitsa suite on Menilite suite in Boryslav-Pokut zone, lateral facial replace all suites of Miocene sequence and Flysh and Molasse complexes, sharp diachronism of stratigraphical boundaries, presence of a gigantic clayey olistoplacs in Balich clays, fantastic sedimentological and paleogeographical processes etc.

Викладено основні досягнення за останні 30 - 35 років українських геологів, в першу чергу - наукових працівників ІГМР ім. М. П. Семененка НАН України в галузі петрології. Висвітлено проблеми, над якими працює Інститут: метаморфізм, співвідношення грануліто-гнейсових і граніт-зеленокам'яних терейнів; чарнокіти; гранітоутворення та гранітоїдні формації; анортозит-рапаківігранітна формація; лужні породи; коматиїти; санукітоїди; метасоматоз; породоутворювальні та акцесорні мінерали; формаційний аналіз, петрологія та стратиграфія докембрію; фанерозойський магматизм; магматизм морського та океанічного дна.

Вперше проведено біолітомікрофаціальний аналіз верхньоюрського крабонатного комплексу Українського Предкарпаття. Визначено 19 типових мікрофацій і встановлено належність відкладів до стандартних фаціальних поясів карбонатного шельфу. Деталізовано стратиграфічну схему верхньої кори. Для оксфордського ярусу уточнено латеральні співвідношення світ та встановлено вертикальну зональність біогермів. Для кімериджського ярусу в рифовій фації моранцівської світи виділено та охарактеризовано чотири біогермних куполи потужністю до 50 м на площах буріння Коханівка, Судова Вишня, Подільці, Північні Мединичі. Вперше проведено межу між зарифованою та лагунною фаціями рава-руської світи. Для титонського ярусу уточнено вертикальні та латеральні границі Опарського рифу. Виявлено зміщення біогермних тіл на захід протягом пізньої юри. На підставі одержаних даних деталізовано палеогеографічні побудови верхньоюрського комплексу. Визначено та описано на мікроскопічному рівні залишки мікро- та макроорганізмів у рифогенних і супутніх відкладах та здійснено їх діагностику у шліфах. Простежено вертикальну та латеральну зональність викопних організмів та уточнено їх стратиграфічне поширення, що є додатковим критерієм для стратифікації. Проведено реконструкцію умов оксфордського, кімериджського та титонського палеобасейнів. Вперше для верхньоюрських відкладів Українського Передкарпаття складено атлас мікрофацій.

Дисертацію присвячено питанням стратиграфічного розчленування та кореляції давньоевксинських відкладів північно-західного Причорномор'я з використанням викопної фауни дрібних ссавців. Вперше для вирішення цих задач застосована детальна морфологічна характеристика будови жувальної поверхні перших нижніх кутніх зубів польовкових (морфометричний аналіз, розподіл морфотипів, диференціація емалі). Виділено фауністичні комплекси та теріоасоціації. На основі цих даних проведено стратифікацію відкладів з давньоевксинським типом фауни молюсків і виділено три етапи розвитку басейну. Здійснено кореляцію давньоевксинських відкладів з осадками різних генетичних типів більш ніж 80 місцезнаходжень Європи.

  Скачати повний текст

На підставі систематичного вивчення та монографічного опису амонітів і наутілоідей обгрунтовано біостратиграфію юрських відкладів Пенінської зони Українських Карпат. Уперше на території цієї зони зібрано й описано 45 видів головоногих молюсків, серед яких: наутілоідей - одна родина, два роди, три види; амонітів - 14 родин, 31 рід, 42 види. За результатами досліджень розроблено детальну біостротиграфію юрських відкладів Пенінської зони, палеонтологічно обгрунтовано виділення у гігантських олістолітах ярусів юрської системи, установлено межі між ними, визначено 13 біостратиграфічних зон за амонітами, а також деталізовано історію геологічного розвитку регіону в юрському періоді. Висвітлено палеографічну та палеоекологічну обстановку цієї території.

У систематичному аспекті вивчено склад черевоногих молюсків силуру відкладів Поділля. На підставі опису 46-ти видів (з них уперше описано 5 нових видів), що належать до 12-родин і 20-ти родів, створено атлас черевоногих молюсків. Систематику силурійських представників групи приведено у відповідність до чинної таксономії гастроподів. За рештками гастроподів деталізовано палеоекологічні реконструкції та сформовано більш грунтовні уявлення про етапи розвитку біоти дослідженого палеобасейну та раннньопалеозойського. Вивчено стратиграфічне та географічне поширення таксонів і виділено види, віковий діапазон існування яких сумірний з часом утворення регіональних статонів. Палентологічно обгрунтовано та підтверджено гастроподами виділення всіх ярусів силуру. Визначено й уточнено (підтверджено) межі між ними. З'ясовано, що на межі ордовику та силуру відбулася зміна родового й оновлення видового складу черевоногих молюсків, а межа між силуром і девоном за фауною гастропад чітко не виражена. На підставі досліджень черевоногих молюсків підтверджено доцільність і об'єктивність виділення у подільському розрізі чотирьох ярусів, визначено межі між ними. Уперше за черевоногими молюсками обгрунтовано кореляцію силуру Волино-Поділля з одновіковими утвореннями Прибалтики, Скандинавії, Англії, Богемії. Гастроподи є групою фауни, яка підтверджує виділення регіональних стратиграфічних підрозділів (горизонтів) і фіксує етапи еволюції цієї групи на межі систем (ордовик - силур), а також підтверджує ярусні межі в інтервалі опорного розрізу силуру Поділля.

Охарактеризовано особливості природних умов палеоліту Галицького Придністер'я. Встановлено фактори й етапи заселення даного регіону. Тривалість пелеоліту даної території окреслено від горохівського викопного грунтового комплексу до дубнівського викопного грунту, рівненського та красилівського грунтів верхнього плейстоцену. Використовуючи спорово-пилкові дані, палеокриогенний і малакофауністичний аналіз наведено характеристики динаміки природних умов палеоліту Галицького Придністер'я (клімату, рослинності, фауни та рельєфу). Проаналізовано приуроченість палеолітичних культурних шарів до відповідних стратиграфічних горизонтів. Стратиграфія розрізів чітко відображає тривалість, ритмічність, умови відкладання кожного з горизонтів. Усі палеолітичні знахідки на території Галицького Придністер'я приурочені до верхньоплейстоценових відкладів.

Вперше детально вивчено за допомогою палінологічного методу відклади найбільш повних і показних розрізів континентальних утворень пери- та екстрагляційної областей пізнього плейстоцену Центральної і частини Східної Європи. Для характеристики цих відкладів території Центральної Європи вперше застосовано метод реконструкції кількісних значень скалярних кліматичних показників на основі палеофлористичних матеріалів, який дозволяє простежити зміни температурного режиму. Комплексний аналіз геологічних, біологічних і кліматичних даних дозволив провести реконструкцію рослинності та клімату пізньоплейстоценового часу, а використання результатів термолюмінесцентного та радіовуглецевого датування збільшило надійність побудов автором схеми розвитку природних умов досліджуваної території.

На підставі вивчення закономірностей розвитку кнідарій - типового елементу кам'яновугільних екосистем розглянуто питання стратиграфії карбону регіонів України. Вивчено літологічні особливості морських відкладів, у тому числі стратиграфічні перерви, органогенні споруди, таксономічний склад і стратиграфічне поширення кнідарій карбону Донбасу, Дніпровсько-Донецької западини, Львівсько-Волинського басейну. До біостратиграфічного аналізу залучено матеріали про карбон Уралу, Приуралля та Тянь-Шаню, що дозволило виявити основні закономірності розвитку кнідарій у кам'яновугільному періоді у межах досліджених територій, обумовлені евстатичними подіями, довести зв'язок між фазами розквіту кнідарій та епохами біогермоутворення, визначити надрегіональні кореляційні стратиграфічні рівні. Палеоекологічні та палеогеографічні реконструкції території Східноєвропейської платформи для середини візейського віку показали залежність між максимумом бокситоутворення у її центральних частинах та формуванням кременисто-карбонатних товщ у шельфових периферійних зонах. Ця обставина використана для кореляції кременисто-карбонатних товщ віддалених територій. Систематизовано основні літолого-стратиграфічні фактори контролю рудоутворення та нафтогазоносності карбону Донбасу та інших регіонів України. Найважливіші з них - насичені органікою та бітумами товщі турнейського та візейського ярусів, а також стратиграфічні перерви та незгідності, зони літологічних заміщень і виклинювань, органогенні споруди, кавернозні та доломітизовані біоморфні вапняки різних стратиграфічних рівнів.

З'ясовано питання біостратиграфічного розчленування осадових утворень, регіональної та міжрегіональної кореляції нижньокрейдових (НК) відкладів Рівнинного Криму, палеоекології та палеогеографії морського басейну території досліджень. Монографічно описано 64 види, що належать до 33-х родів і 15-ти родин. Вперше для території України описано 24 види, для території досліджень - 54 види. Виконано біостратиграфічне розчленування відкладів нижньої крейди Рівнинного Криму з виділенням дев'яти біостратонів за форамініферами - три зони та шість верств з фауною, які характеризують відповідні стратиграфічні рівні НК розрізу. Проведено зіставлення відкладів нижньої крейди Рівнинного Криму з одновіковими утвореннями прилеглих територій Тетисної області, Атлантичного та Тихого океанів. Простежено глобальне поширення стратонів нижньої крейди та зміна повноти стратиграфічної колонки розрізів, зв'язки між басейнами седиментації, деталізовано місцеві шкали. Удосконалено чинну схему стратиграфічного поділу НК відкладів Рівнинного Криму.

Протягом 1979 - 1984 рр. міжнародна комісія зі стратиграфії силурійської системи (МПСС) під керівництвом проф. Ч.Х.Холанда (Ірландія) розробила сучасну міжнародну стратиграфічну шкалу (МСШ) силуру на своїх симпозіумах у Великобританії (Кардіф, 1979 р.), Канаді (о-в Антікості, 1981 р.), Норвегії (Осло, 1982 р.) та Україні (Київ і Кам'янець-Подільський, 1983 р.). Силур став, таким чином, першою і поки що єдиною із геологічних систем фанерозою, МСШ котрої затвердив 27-й Міжнародний геологічний конгрес (МГК) {Москва, 1984 р.}. Проте в Україні досі використовуються "яруси" силуру, встановлені ще на початку ХІХ ст. Обгрунтовано границі та розчленування верхнього відділу силуру в межах південного заходу Східно-Європейської платформи за даними вивчення брахіопод, граптолітів і хітинозой. Його розділено на два біостратиграфічних підрозділи рангу поясу: улицький і скальський (= пржидольський). Перший з них складається з тагринського та метонського ярусів, другий - зі ставанського та склавинського ярусів Волино-Поділля. Біостратиграфічний об'єм вказаних ярусів співмірний з об'ємами тих ярусів силуру МСШ, котрі затвердив раніше 27-й МГК.

На протяжении 1979 - 1984 гг. Международная комиссия по стратиграфии силурийской системы (МПСС) под руководством проф. Ч.Х. Холланда (Ирландия) разработала современную Международную стратиграфическую шкалу (МСШ) силура на своих симпозиумах в Великобритании (Кардиф, 1979 г.), Канаде (о-в Антикости, 1981 г.), Норвегии (Осло, 1982 г.) и Украине (Киев и Каменец-Подольский, 1983 г.). Силур стал, таким образом, первой и пока единственной из геологических систем фанерозоя, МСШ которой утвердил 27-й Международный геологический конгресс (МГК) {Москва, 1984 г.}. Однако в Украине до сих пор используются "ярусы" силура, установленные еще в начале ХІХ в. Обоснованы границы и расчленение верхнего отдела силура в пределах юго-запада Восточно-Европейской платформы (ВЕП) по данным изучения брахиопод, граптолитов и хитинозой. Он разделен на два биостратиграфических подразделения ранга пояса: уличский и скальский (= пржидольский). Первый из них состоит из тагринского и метонского ярусов, второй - из ставанского и склавинского ярусов Волыно-Подолии. Биостратиграфический объем указанных ярусов соизмерим с объемами тех ярусов силура МСШ, которые утвердил ранее 27-й МГК. При расчленении верхнего силура юго-запада ВЕП был учтен опыт работы международных рабочих групп по стратиграфии. Он приводит к выводу о том, что: 1) МСШ геологических систем следует разрабатывать и совершенствовать только на палеонтологической основе, 2) зоны являются наименьшими хроностратиграфическими подразделениями, 3) границы стратонов МСШ любого ранга совпадают с границами зон.

Эту новую концепцию определения границ, объемов и ранга всех подразделений МСШ палеозойских систем, как и региональных шкал (правильнее говорить и понимать провинциальных шкал, поскольку нет нужды составлять одинаковые биостратиграфические схемы для различных регионов одной и той же палеобиогеографической провинции), дополняються концепцией яруса, которую давно предложил А.Орбиньи. Современные ярусы юрской системы он определил в Англо-Парижском палеобассейне "биостратиграфически через комплексы присущих им ископаемых" организмов.

Разработана детальная стратиграфическая схема меловых и палеоценовых отложений западной части северо-западного шельфа Черного моря. Охарактеризован разрез этих отложений, вскрытый скважинами на поднятиях Олимпийское, Одесское, Безымянное, Десантное, Гамбурцева. Приведена информация о перерывах, которые имеют конкретный стратиграфический диапазон и участки распространения. Охарактеризованы этапы развития и условия осадконакопления в этой части Тетического бассейна в раннем, позднем мелу и палеоцене.

По комплексу биолитосейсмостратиграфических данных приведена детальная стратификация палеоценовых отложений, их фациальная структура и условия осадконакопления. Рассмотрены коллекторские свойства продуктивных палеоценовых отложений. Предложена детальная стратиграфическая схема палеоценовых отложений северо-западного-северного шельфа Черного моря.

Приведены детальная характеристика олигоценовых отложений северо-западного шельфа Черного моря, их распространение, стратификация по комплексу методов, биолитофациальная пространственно-временная изменчивость, особенности седиментации. Разработана региональная стратиграфическая шкала олигоценовых отложений. Уточнен возраст ряда выделенных стратиграфических подразделений и показана корреляция со смежными регионами.