Проаналізовано результати соціологічного опитування, проведені Центром "Громадська думка" Науково-дослідного інституту соціально-економічних проблем Києва на замовлення Управління у справах сім'ї та молоді Київської міської державної адміністрації у 2002 р. Розглянуто питання суспільно-політичної ситуації, національної самоідентифікації, політичної, мовної та національно-патріотичної орієнтацій молоді.

Приведены результаты социологического опроса и их анализ, проведенные Центром "Общественное мнение" Научно-исследовательского института социально-экономических проблем Киева по заказу Управления по делам семьи и молодежи Киевской городской государственной администрации в 2002 г. Рассмотрены вопросы общественно-политической ситуации, национальной самоидентификации, политической, речевой и национально-патриотической ориентаций молодежи.

У контексті національних інтересів української держави розглянуто питання національної свідомості, а також патріотизму молоді. Визначено умови розвитку молодого покоління як чинник забезпечення національних інтересів країни. Висвітлено проблеми національної толерантності у молодіжному середовищі, а також особливості національного самоусвідомлення, ставлення до української мови. Розглянуто питання співпраці державних органів влади та громадськості.

В контексте национальных интересов Украинского государства рассмотрены вопросы национального сознания, а также патриотизма молодежи. Определены условия развития молодого поколения как фактор обеспечения национальных интересов страны. Освещены проблемы национальной толерантности в молодежной среде, а также особенности национального самоосознания, отношения к украинскому языку. Рассмотрены вопросы сотрудничества государственных органов власти и общественности.

Розглянуто національну ідею на базі огляду публіцистичних матеріалів, які висвітлюють це питання з урахуванням сучасних національних державних проблем.

Проаналізовано поняття патріотизму як одного з явищ суспільної свідомості, що дозволяє виокремити його прояви на рівнях: підсвідомому, активістсько-вольовому, ідеологічному. Як особливий духовний стан індивіда патріотизм розглянуто у національно-культурному, релігійному та державно-правовому аспектах. На підставі вивчення законодавчої бази з питань молодіжної політики, аналізу програмних документів щодо формування патріотизму у підростаючого покоління розроблено рекомендації з метою вдосконалення концептуальної моделі патріотичного виховання молоді у соціально-економічному, державно-правовому, соціально-політичному контекстах та стосовно обороноздатності країни. Результати дослідження можуть бути використані під час підготовки лекційних курсів з політології, соціології, історії України, інших суспільних дисциплін, з метою планування роботи державних органів, зокрема, обласних і районних державних адміністрацій, управлінь у справах сім'ї та молоді, Центрів соціальних служб для молоді, громадських організацій, а також під час підготовки науково-обгрунтованої програми патріотичного виховання молоді за умов трансформації українського суспільства з метою підвищення обороноздатності країни на базі створення належних соціально-побутових умов, що сприятимуть готовності громадян до захисту Батьківщини.

Визначено сутність поняття "патріотизм", проаналізовано існуючі наукові підходи до класифікації складного соціокультурного явища, розглянуто найбільш поширені його форми та типи.

Проаналізовано особливості формування та прояву патріотичності українців у контексті соціокультурної спадкоємності. За допомогою концептуалізації поняття "патріотичність" розроблено систему емпіричних індикаторів. Апробацію підходу до вимірювання патріотичності населення здійснено на вибірці жителів міста Луцька (N = 420, яку репрезентовано за статтю, віком та освітою). Відповідно, основний акцент зроблено на емпіричній інтерпретації їх патріотичності (одновимірний аналіз).

Здійснено методологічний аналіз соціального управління філософської категорії. Розкрито сутність та специфіку соціального управління. Досліджено особливості соціального управління в контексті військової діяльності. Вивчено теоретичні засади аналізу патріотизму в контексті соціального управління. Розглянуто феномен патріотизму в соціально-філософському дискурсі. Проаналізовано аксіологічний аспект патріотизму. Вивчено становлення патріотизму в контексті формування української нації. Охарактеризовано основні напрями формування патріотизму українців.

Викладено деякі аспекти інформаційної війни в сучасній Україні. Охарактеризовано політичні процеси в науковому дискурсі. Визначено шляхи покращання військово-патріотичного виховання військовослужбовців та членів їх сімей за сучасних умов. Досліджено проблеми підвищення ефективності місцевого самоврядування. Висвітлено діяльність органів місцевого самоврядування в контексті формування патріотизму місцевої громади (на прикладі смт Громадка, Польща). Розкрито гендерні особливості мотивації виховання патріотизму в студентському віці. Досліджено вплив поезій Т. Шевченка на патріотичне виховання сучасної молоді. Приділено увагу формуванню наративних джерел з історії протестних акцій в Україні кінця 2013 - 2014 рр. Проаналізовано засади формування цілей у сфері економічної безпеки.

Досліджено потенціал реклами як засобу патріотичного виховання у сучасному українському суспільстві. За результатами власного соціологічного дослідження зроблено такі висновки: реклама стала частиною культури, вона виконує багато різних соціальних функцій. Як один з агентів соціалізації, реклама містить у собі механізм виховного впливу, тобто може стати транслятором патріотичних цінностей. З огляду на необхідність пошуку інноваційних підходів до патріотичного виховання суспільства, актуальними є можливості державної політики в галузі реклами, політики різних органів саморегулювання.

Проаналізовано формування почуття патріотизму. Патріотизм не є перманентним явищем українського народу, і його "спалахи" можна спостерігати тільки час від часу, коли для нього складається небезпечна чи трагічна ситуація. Патріотизм проявляється на етнічному, територіальному та державницькому рівні. Обгрунтовано, що патріотизм на етнічному та територіальному рівні залежить від сім'ї та школи, а на державницькому, по великому рахунку, від влади, яка формує вектор розвитку своєї держави. Досліджено, що патріотизм є все ж таки самосвідомістю нації, яка здатна мислити, підніматися з колін, захищати свої кордони, готова до самопожертви в ім'я своєї країни.

Здійснено аналіз психологічних аспектів патріотичного виховання курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на зразках прикордонної історії. Це питання на сучасному етапі розвитку української державності, а особливо загрози її втрати, є досить актуальним. Відтак важливого значення набуло питання пошуку більш досконалих методів і засобів, зокрема й використання психологічних чинників, роботи з цивільною та військовою молоддю, які б забезпечили високий рівень їхнього патріотизму. Дослідження поняття патріотизму дає підстави зробити висновок, що це явище як один із базових компонентів індивідуальної та суспільної свідомості має комплексну структуру. Він об'єкт вивчення історії, етнології, соціології, політології, а також етнічної психології й психології міжгрупових відносин. Вони акумулювали значний масив даних, що сьогодні уможливлюють виокремлення проблеми патріотизму як самостійного об'єкта дослідження, використовувати для опису цього явища відповідний концептуально-термінологічний інструментарій, і позначення його соціально-психологічної специфіки. Зважаючи на те, що серед принципів формування патріотизму є також такий, як "відповідності національним інтересам України, пріоритетності духовних, національно-історичних і військових цінностей і традицій українського народу, Збройних сил України", автор зазначає, що цей принцип актуальний і для українських прикордонників, адже національно-історичні цінності, глибокі традиції є і в них, про що свідчать численні наукові дослідження останніх років. Наявні зразки прикордонної історії командирів, відповідних посадових осіб, науково-педагогічних працівників, усього персоналу Національної академії Державної прикордонної служби України використовують у своїй діяльності все активніше, здійснюючи своєрідний вплив на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості майбутнього офіцера-прикордонника й на психологічний стан військового колективу в процесі їхньої життєдіяльності з метою формування в них високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в умовах будь-якої складності конституційного обов'язку щодо захисту Української держави.

У 2019 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". У цьому акті сформульовано іманентно суперечливий постулат, згідно з яким український соціум утворюють дві українські нації: етнічна та громадянська, де перша є системним складником другої. На відміну від термінів і понять науки, що допомагають пізнавати дійсність, терміни та поняття законодавства впливають на формування цієї дійсності. Відтоді всі гілки державної влади, політикум, науковці й широкий загал мусять шукати порозуміння щодо питань, які саме цінності українців слід вважати національними та їх захищати й культивувати: українські національні етнічні чи українські національні громадянські. Щоб запобігти такої потенційно конфліктної суперечливості, в статті вжито словосполучення "національно-громадянські цінності" як синонім терміна "національні цінності". Обидва вони похідні від уявляння й розуміння сучасної української нації як громадян української й усіх інших національностей (етнічностей), об'єднаних сумісними з етноукраїнською більшістю цінностями в спільноту, всередині якої зберігаються індивідуальні й групові етнічні, культурні, мовні, релігійні, регіональні, політичні та інші відмінності. Як аргументовано саме такукраїнську націю сприймає більшість населення країни. Ця позиція суголосна з Рекомендацією Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) 1735 (2006) від 26.01.2006 р. під назвою "Про поняття "нація". Джерелами інформації за темою дослідження стали матеріали репрезентативних щодо населення України та її регіонів результати масових опитувань, виконаних авторитетними соціологічними інституціями. За результатами аналітично-синтетичного опрацювання цих матеріалів сформовано масив фактів, які унаочнюють тенденції й специфіку загальноукраїнської та регіональної динаміки національно-громадянських цінностей з найбільшим інтегративним потенціалом. Такими є сама українська нація як багатоскладова громадянська спільнота з етноукраїнським осердям, українське громадянство, почуття патріотизму й гордості за належність до спільноти українських громадян, державна незалежність України.

Вивчено та класифіковано основні теоретичні підходи до визначення поняття етноцентризму, визначено місце етноцентризму серед процесів етнічного розмежування та об'єднання, з'ясовано кореляцію тенденції посилення політизації етнічностей, детерміновано причини та функції етноцентризму, розглянуто та проаналізовано етноцентризм у вимірі соціально-психологічного феномену. Сформульовано дефініцію етноцентристської доктрини В. Самнера. Здійснено спробу позитивного аналізу кореляції нововведених В. Самнером понять "ми-група" і "вони-група", визначених у результаті дослідження вченим так званих "примітивних суспільств". Вивчено чималу кількість доступних етноцентристських концепцій сучасних західних політологів і соціологів, визначено їхнє споглядання причинно-функціонального навантаження на це явище як властивість індивіда, соціальних груп і спільнот (як носіїв етнічної самосвідомості) сприймати й оцінювати життєві явища крізь призму традицій і цінностей власної етнічної спільності, що є певним загальним еталоном або оптимумом. Важливою цінністю постають зібрані, накопичені та систематизовані під час дослідження емпіричні дані, що свідчать про наявність етноцентристських тенденцій несприйняття серед загалу сучасного українства як титульного народу-етносу представників певних етногруп від неповнісного позитивного сприйняття аж до цілісного негативного сприйняття. Це породжує обмеженість етнокультурних контактів і спричиняє наростання ворожих настроїв на етнополітичному полі. Наголошено, що джерела та причини етноцентризму прості, криються у некритичному сприйнятті інформації та негативних установках щодо власної й іншої етногрупи. Зазначено, що майбутнє, без етноцентризму, слід пов'язати з виваженою політикою держави у сфері поглиблення та поширення міжетнічних контактів. Антиетноцентристська політика передбачає всебічний розвиток міжнаціональної комунікативної культури, подолання етностереотипів (негативні та позитивні установки етнічної ідентифікації).

Мета статті - вивчення ключових наукових парадигм етногенезу українського народу в контексті розвитку етнсоціологічних теорій. Проаналізовано проблему багатовекторності наукових підходів щодо формування етносу та міжетнічної взаємодії. Зроблено спробу співвіднести методологічні можливості культурного й структурного підходів етносоціологічних досліджень щодо формування соціальних передумов виникнення української політичної нації. Описано ключові концепції етногенезу з урахуванням можливих методологічних та ідеологічних варіацій, які обумовлюють соціальний характер соціальної взаємодії під час прийняття соціумом рішення про вибір етнічності. Висвітлено дві основні концептуальні позиції науковців, що пояснюють поняття "етногенез" й "етнос": "примордіалізм" та "конструктивізм". Це набуває особливої актуальності в умовах активного ведення інформаційної війни країною-агресоркою проти української державності й історичної спадщини українського народу.