Здійснено всебічний психолого-педагогічний аналіз поняття мовної особистості в історії розвитку європейського соціокультурного освітнього простору в період другої половини XIX - початку XX ст. Розглянуто співвідношення природних і соціокультурних детермінант її формування, об'єктивні та суб'єктивні чинники, що зумовлюють становлення цього процесу в Україні. Висвітлено роль і місце педагогічної науки та мовознавства як основних детермінант в діалектиці формування мовної особистості. Визначено соціокультурні й етнопедагогічні особливості формування мовної особистості, проаналізовано характерні риси цього процесу в західній і вітчизняній соціокультурних традиціях. На основі принципів, актуальність яких умотивована дидактичними характеристиками навчання та функціями мови побудовано модель процесу формування мовної особистості та її соціокультурної компетенції.

Вперше представлено лінгвоісторіографічне дослідження питань історії морфологічних форм східнослов'янських мов на матеріалі іменника із залученням значної кількості наукових праць українських і російських мовознавців. Висвітлено теоретичні положення лінгвістів досліджуваного періоду щодо причин і законів мовних змін, частин мови та принципів їх класифікації, зростання аналітичних форм у східнослов'янських мовах. Висвітлено погляди мовознавців на граматичну форму, граматичну категорію та значення, ставлення до різних джерел вивчення історії мови. Увагу приділено питанням причин, умов і механізму перебігу в східнослов'янських мовах процесу перегрупування іменникових основ та їх висвітленню в працях українських і російських мовознавців. Розкрито особливості вивчення походження та розвитку морфологічних форм іменників східнослов'янських мов у концепціях науковців 1870-х - 1930-х рр. і проаналізовано їх висновки з урахуванням досягнень історичної науки кінця XX - початку XXI ст.

Концептуально обгрунтовано теоретичні засади та зміст системи формування мовної особистості в історії розвитку європейського соціокультурного освітнього простору (середина XIX - початок XX ст.). Розроблено соціокультурну концепцію формування мовної особистості на інтеграційних засадах вивчення західноєвропейських та вітчизняних джерел філософського, психолого-педагогічного, мовознавчого та культурологічного циклів у трьох аспектах: теоретичному, методологічному та практичному. Виявлено теоретичні закономірності та принципи формування мовної особистості в історії розвитку європейського соціокультурного освітнього простору середини XIX - початку XX ст. Теоретично обгрунтовано та перевірено структурно-функціональну модель формування мовної особистості. Удосконалено змістові характеристики психолого-педагогічної теорії та процесу формування мовної особистості, його організаційно-методичне забезпечення, зокрема через визначення потенціалу навчальних предметів, педпрактики, самостійної та науково-дослідної роботи студентів, інноваційних форм і методів навчання, введення авторського спецкурсу. Удосконалено критерії оцінювання рівнів формування мовної особистості, а також шляхи та засоби використання філософського, психолого-педагогічного, мовознавчого та культурологічного матеріалів у формуванні мовної особистості. Набули подальшого розвитку теоретичні положення щодо визначення системи педагогічних і соціокультурних умов формування мовної особистості загалом і підготовки до забезпечення основ мовної освіти майбутніх учителів з урахуванням перспектив розвитку ступеневого навчання та інтеграції освіти України до європейської освітньої системи.

Проаналізовано вплив екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників на процес адаптації лексичних запозичень у мові-реципієнті. Розкрито погляди європейських мовознавців кінця XX ст. - початку XXI ст. стосовно головних мовних та позамовних причин запозичень однієї мовою іншою із зосередженням уваги на теоретичних проблемах адаптації лексичних запозичень. Визначено і охарактеризовано основні класифікації екстра- та інтралінгвальних чинників адаптації лексичних запозичень у лінгвоісторіографічному аспекті. Обгрунтовано, що для зазначеного періоду характерним стає розгляд лінгвістичних явищ у тісному зв'язку з змінами суспільно-політичних умов.

Представлено лінгвоісторіографічне дослідження питання системності мови в європейському генетичному мовознавстві ХІХ – початку ХХ ст. Розкрито погляди європейських лінгвістів ХІХ – початку ХХ ст. на системний характер мови, встановлено джерела цих поглядів, виявлено роль мовознавців зазначеного періоду в обґрунтуванні системного підходу до мови. Відповідне коло питань досліджено максимально повно, ураховуючи еволюцію поглядів учених на розглядувану проблему. Основну увагу в дисертації приділено вченню про системність мови в студіях мовознавців ХІХ – початку ХХ ст. (Ф. Боппа, Я. Грімма, Р. Раска, О. Х. Востокова, А. Шлейхера, М. І. Греча, Ф. І. Буслаєва, І. І. Срезневського, М. О. Максимовича, Я. Ф. Головацького, О. О. Потебні, П. Г. Житецького, М. О. Колосова, А. Лескіна, Г. Остгофа, К. Бругмана, Г. Пауля, П. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова, М. М. Дурново, Ф. де Соссюра, І. О. Бодуена де Куртене, В. О. Богородицького, А. Ю. Кримського, К. Т. Німчинова, П. О. Бузука та ін.), які теоретично й практично розкривали системні властивості мови в працях з історичної фонетики індоєвропейських мов.