Розглядається боротьба російського абсолютизму проти автономних прав Української православної церкви. Широко представлена діяльність державних, політичних, церковних діячів (П.О.Рум'янцева, Д.Апостола, С.Миславського та інших), яка певною мірою торкалася проблем церковного життя в Україні. Висвітлюється участь українського духовенства в роботі законодавчої комісії 1767-1774 рр., а також процес здійснення секуляризаційної реформи в Україні, тобто позбавлення національної церкви матеріальної бази, а також перетворення духовенства в слухняний апарат самодержавства.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(2)5-55 + Э372.240.92(4УКР)-35-021.5

Рубрики:

Історія

Руська православна церква за межами Росії

Шифр НБУВ: Ж72651 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше у сучасній вітчизняній історіографії системно вивчено політику радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму в 1917 - 1941 рр. На підставі дослідження значної кількості історичних джерел, частина з яких уперше введена до наукового обігу, визначено й охарактеризовано основні етапи становлення державно-церковних відносин у даному регіоні. З'ясовано, що в результаті реалізації декрету "Про відокремлення церкви від держави" Російська православна церква в Криму втратила своє значення духовно-культурного осередку регіону, а священослужителі та прихожани зазнали утисків. Доведено неприхований репресивний характер кампанії з вилучення церковних цінностей в Криму, а її наслідки не виправдали очікуваного державою економічного результату, оскільки більшість коштів, одержаних владою за продаж вилученого, витрачалася не за призначенням. Розкрито еволюцію політики радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму, розглянуто адміністративні та репресивно-каральні методи її здійснення. Доведено, що ідейно-агітаційна діяльність радянських органів влади в Криму була спрямована на пропаганду та насадження атеїзму, цінностей комунізму, ліквідацію духовності, виразником якої є Російська православна церква.

Проведено комплексне дослідження історії та розколу українського православ'я на Півдні України у 1921 - 1930 рр. Визначено місце у даному процесі радянських органів влади та більшовицької партії. Виявлено, що на етапі становлення у 1920 - 1921 рр. українські парафії (основа майбутньої Української Автокефальної Православної Церкви - УАПЦ) мали певну популярність. Обгрунтовано тезу про наявність у південному регіоні значної кількості віруючих та священнослужителів, які підтримували ідею українізації церкви, але не відокремлювали її від офіційної Російської православної церкви (РПЦ). Встановлено вплив на популярність і поширення парафій УАПЦ таких факторів, як недостатня підготовка духовенства, наявність у регіоні єпископа РПЦ, дії радянських владних структур. Відтворено загальну картину розвитку "обновленського руху" в регіоні протягом 1922 - 1930 рр. Підтверджено тезу попередніх дослідників щодо провідної ролі у процесі розколу православної церкви органів державної влади, насамперед ВУНК - ДПУ - ОДПУ, рішення та плани дій яких визначали ЦК КП(б)У.

Проведено дослідження діяльності Російської православної церкви за кордоном (РПЦЗ) у США та причини її внутрішніх розділень. Вперше проаналізовано статистичні показники, що характеризують масштаби діяльності РПЦЗ. У науковий обіг введено нові документи з церковних фондів, що зберігаються у державних архівах Росії та України. Виявлено причини заснування РПЦЗ, охарактеризовано її структуру, провідні ідеологічні принципи та умови діяльності. Доведено визначальний вплив революції 1917 р. та її наслідків на виникнення кризи в середовищі офіційного православ'я та подальших розколів у церковній організації. Встановлено причини першого розколу в РПЦЗ у Європі та США, зокрема вплив політичних, організаційних та особистісних чинників на поглиблення кризової ситуації. Досліджено подальші церковні поділи в середовищі російського православного зарубіжжя та вплив на актуалізацію даних процесів Декларації 1927 р. про лояльність до радянської влади, а також подій Другої світової війни, що зумовили зростання авторитету СРСР у світі та падіння впливу церковних організацій, які знаходилися в опозиції до радянської системи. Показано непримиренну позицію ієрархів РПЦЗ щодо Московського патріархату та інших східних православних церков. Наведено оцінку діяльності РПЦЗ на сучасному етапі в США та її взаємодії з Православною церквою в Америці. Визначено перспективи подальшого функціонування РПЦЗ як автономної організації.

Розглянуто історію Російських духовних місій у східноазіатському регіоні у тісному взаємозв'язку з впливом суб'єктивних та об'єктивних факторів (цивілізаційного, державного, церковного й особистісного) на результати діяльності православних місіонерів. На основі розробленої методології вивчення закордонної місіонерської діяльності виділено моделі "православних місіонерських практик" в Китаї, Японії та Кореї та визначено загальне відношення Російської держави та Церкви до закордонної місіонерської діяльності в цей період, особливості православної місіонерської традиції в країнах Східної Азії, ступінь розвитку православно-конфуціанського діалогу. Зроблено висновок, що успіх православної місіонерської діяльності в Східній Азії залежав як від особистості, "місіонерської свідомості" та "місіонерського досвіду" кожного конкретного православного місіонера, так і від чисельних "режимів дії", що виражалися в цивілізаційних, державних і церковних умовах (контекстах) функціонування тієї чи іншої православної місії. Розмаїтість конфігурацій даних контекстів дозволила виокремити загальні та особливі риси в діяльності східноазіатських правосласних місій, а також акцентувати увагу на результативності "місіонерських практик" православних проповідників у східноазіатському регіоні.

Досліджено інституалізаційні процеси у Римо-католицькій церкві на Правобережній Україні після її входження до Російської імперії (кінець XVIII - початок XX ст.). Проаналізовано православно-католицькі відносини та етноконфесійну політику російського самодержавства, а також соціально-економічне становище, громадсько-політичну позицію римо-католицького духовенства, його освітньо-культурну та благодійницьку діяльність. Доведено, що в урядовій політиці Російської імперії Російська православна церква використовувалася як засіб обмеження католицизму, здійснення політики русифікації в регіоні. З'ясовано що римо-католицьке духовенство виступало вирішальним чинником протистояння асиміляційним процесам і збереження польської національної самобутності.