Розглянуто питання екзистенціальної проблематики у творах відомих мислителів. Проаналізовано зміст слів "екзистенція" та "екзистенціалізм". Висвітлено основні теми, якими переймаються філософи екзистенції.

Рассмотрены вопросы экзистенциальной проблематики в сочинениях известных мыслителей. Проанализировано содержание слов "экзистенция" и "экзистенциализм". Освещены основные темы, какими проникаются философы экзистенции.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Фра)-4Марсель,Г. + Ю3(4Фра)6-663.3

Рубрики:

Література

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито ідейні витоки екзистенціалізму, питання свободи, відповідальності, поведінки людини в критичних ситуаціях, етичні й антропологічні проблеми. Показано, що технізація суспільства руйнує структуру людського буття. Подано критичний аналіз окремих творів Ж.-П. Сартра, А. Камю, К. Ясперса, наведено фрагменти їх художніх і філософських творів.

Раскрыты идейные истоки экзистенциализма, вопросы свободы, ответственности, поведения человека в критических ситуациях, этические и антропологические проблемы. Показано, что технизация общества разрушает структуру человеческого бытия. Дан критический анализ отдельных произведений Ж.-П. Сартра, А. Камю, К. Ясперса, приведены фрагменты их художественных и философских произведений.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4ФРА)6-663.4

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж29409/А Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено поняття автентичності існування в "негативному" та "позитивному" екзистенціалізмі. На підставі історико-філософського та компаративного аналізу концепцій С. Кіргегора, К. Ясперса, М. Гайдегера, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, Н. Аббаньяно, О.Ф. Больнова висвітлено еволюцію поняття "екзистенція". Досліджено процес імплантації класично-екзистенціалістичних ідей у сучасну філософію та екзистенціально-гуманістичну психологію. Феномен екзистенції у класичному екзистенціалізмі розглянуто як специфічну смислову матрицю структури людського буття й особливий тип духовного самоздійснення людини, взаємопов'язаний з її здатністю діяти за умов зростання різноманіття сучасного швидкоплинного світу, реалізовувати власні творчі потенції, проявляти креативні здібності для знаходження адекватного вирішення проблем сьогодення.

Наведено результати компаративістського аналізу концепцій "існування" Ж.-П. Сартра та Н.Аббаньяно, виявлено основні відмінності та подібність гуманістичних учень філософів. Обгрунтовано твердження, що "позитивний екзистенціалізм" є фундаментальною основою у вирішенні проблеми існування людини та її свободи. Визначено сутність феномену існування на підставі вивчення проблематичної невизначеності у філософії Н.Аббаньяно, розкрито значення "позитивного екзистенціалізму", встановлено його відмінність від "негативного". Проаналізовано екзистенціали буття людини. Визначено зміст і специфіку поняття "екзистенція". Досліджено категорію екзистенції та генезу основних складових поняття у філософському дискурсі. Зроблено висновок, що екзистенція у філософії існування Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно є виразником справжніх характеристик буття, свободи, часу, суспільства, історії, світу. Доведено, що спосіб буття людини характеризується як самопроектування, свобода, тимчасовість, коекзистенція, історичність.

Досліджено змістовні характеристики сартрівської екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості. Охарактеризовано рівні її конституювання. Зроблено висновок про її первинний, позаособистісний, трансцендентний, презентабельний, синхронічний характер. Доведено, що теорія уяви й емоцій Сартра є радикалізацією антипсихологічної, антифізикалістської установки феноменологічного проекту. "Буття в собі", "буття для себе" та "буття для іншого" показано як цілісний феноменологічний комплекс, який розкриває онтологічну структуру свідомості як ніщо в модусах тривоги, відчаю тощо, аксіологічним виміром якої є поняття mauvaise foi. Виявлено значення сартрівської екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості для європейської філософії.

Осмислено проблеми свободи у філософії Альбера Камю і Миколи Бердяєва. Наголошено на тому, що саме у філософії періоду екзистенціалізму з'являється тенденція абсолютизації свободи людини. Показано взаємозв'язок понять "свобода" і "самореалізація", "творчість", "бунт".

Досліджено історію виникнення поняття "закиненість" в історії філософської думки. Визначено зміст, який вкладався у досліджуване поняття у філософських концепціях М. Гайдеіера та Ж.-П. Сартра і різницю між ними. Виявлено та експліковано зв'язок феномену "закиненості" з поняттям вкоріненості та абсурду. При визначенні досліджуваного феномену заторкнуто явище "падіння" (падіння Dasein від себе у світ). Виявлено, що феномен є наслідком падіння самості у світ, яка характеризується її захопленням, огортанням турботами і співбуттям з іншими. Феномен проявляється втратою людини самої себе, падінням від себе, зависанням у публічному світі, у бутті-разом, співбутті яке складають три компоненти: пересуди, цікавість та двозначність. Закиненість постає феноменом, що має безпосередній зв'язок з багатьма видами людської діяльності, проявлений у культурі і присутній в ній фундаментально та виступає необхідним для вирішення антропологічних питань сенсу людського існування, взаємовідносин людини і суспільства та походження культури, а тому потребує подальшого додаткового наукового опрацювання.

Досліджено 3 модуси концепції репресивного бачення (теорію дисциплінарного нагляду у суспільстві Паноптікона; концепцію клінічного погляду та концепцію догляду за безумцями). Описано дію насильницького погляду, що перетворює людей і речі на відчужені об'єкти. Створена М. Фуко філософська концепція репресивного погляду одержала подальший розвиток у феноменології погляду Ж.-П. Сартра, в якій досліджується стан людини, що опинилася під наглядом, - людини, за якою стежать.

Осмислено становище сучасної людини крізь призму екзистенційної філософії Альбера Камю. Втрату сенсу існування визначено невід'ємною характеристикою особи. Джерелом безсенсовності проголошено гуманітарну кризу ХХ ст., проблеми якої не втратили актуальності й в соціокультурній ситуації ХХI ст. Показано, що в процесі обгрунтування підстав людського буття втрачають силу засоби раціонального розуму. Відтак, наскрізною канвою особового буття є абсурдність людського існування. Абсурд розглянуто не лише як ознаку західноєвропейської культури, а і як характеристику буденної свідомості. Наслідком усвідомлення і прийняття людиною абсурдності існування є зародження проблематики свободи. Сенс екзистенціалу свободи розкрито в процесі здійснення особового буття.

Проаналізовано феноменологічні ідеї французького філософа Ж.-П. Сартра. Висвітлено характерні особливості феноменологічних витоків та головних концептів у філософії мислителя. Феноменологію представлено своєрідним антропологічним виміром, який розкриває сутнісний характер людини, її свідомості та існування. Буття людини виступає "буттям-для-себе", що акцентує свою увагу на внутрішній активності суб'єкта. Свідомість висвітлено як особливий спосіб існування людини, основу "життєвого світу" та творчості екзистенції.

Висвітлено особливості розгортання нової гуманістичної ідеології у Франції на другому та третьому етапах її розвитку, починаючи з 1940-х рр. Показано, що цей етап ознаменувався зародженням екзистенціалізму, у центрі якого не Бог і не природа, а людина, особистість якої - завойоване нею достоїнство, і для виховання треба повернути істоту до первісної реальності та допомогти їй розвиватися. Наступний етап почався у 1980-ті рр. і триває до сучасності під назвою "постмодернізм", який характеризується питанням: чи потрібно обирати між гуманізацією та соціалізацією. Відзначено, що, на думку французьких вчених, сьогодні в суспільстві панує управлінська ідеологія, яка вимагає розвинутих якостей гнучкості, викликаючи в особистості відчуття непотрібності, відчуженості, і подолати ці тенденції може введення до системи "суб'єкта-творця". Наголошено, що для реалізації ідей гуманізації освіти жодна окрема педагогіка не може претендувати на основну роль.

Досліджено поняття "гуманізм" у філософських концеціях К. Ясперса, М. Гайдеггера та Ж.-П. Сартра. Розглянуто генезу та головні риси західноєвропейської гуманістичної проблематики, а також терміна "екзистенція". В результаті аналізу основних рис філософії екзистенції, екзистенціалізму й екзистенціальної філософії доведено, що ці напрями є відмінні одне від одного, однак, всі вони становлять єдину філософську екзистенційну традицію XX ст. Встановлено взаємозв'язок підходів К. Ясперса, М. Гайдеггера та Ж.-П. Сартра до розгляду та вирішення гуманістичної проблематики, який полягає в тому, що в 1940-х рр. ці мислителі одностайно порушили питання про критику класичного гуманізму, спрямовану на подолання його недоліків і кращого пристосування до сучасної та майбутньої людини.

А. Камю позначав суспільну кризу в публіцистиці ("Міф про Сізіфа", "Бунтівна людина") поняттям абсурду, а в художніх творах ("Чума") символізував її в образі епідемії заразної хвороби. Під кризою він розумів беззахисність масової людини перед навалою суспільній подій, неможливість зрозуміти їх і керувати ними. Людство письменник поділяв на дві категорії: кати і жертви. Але порятунок прийде від людей "третьої категорії", які піднімуть бунт на захист знедолених. Бунт, за А. Камю, протистоїть революції. Революція руйнує; бунт створює. Бунт відбувається на засадах солідарності, діалогу, свободи, щастя. Кати і жертви - винятки, бунтар - правило. Коли відімруть винятки, здійснитися правило і бунтарі займуть у суспільстві центральне місце. Бунтарем може стати кожна людина, у якої прокинулася совість, свідомість. Пробудження свідомості відбувається за правилом: "Одного разу я задумався". У суспільстві завжди з'являються особистості, здатні на бунт, які рятують людство в стані кризи.

Досліджено автентичність антропологічної моделі Сартра. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що антропологічна модель Сартра не є дискурсивною, і тому не може розглядатися як автентична, тобто така, що спроможна дати достеменне, істинне знання про людину.

Мета роботи - спираючись на екзистенціальну антропологію Г. Марселя і Є. Минковського, показати необхідність виділення в людині крім індивідуально-екзистенціального - універсально-духовного як людського в людині й розкрити ієрархічне співвідношення біосоціальної, екзистенційної й духовної сфер особистості. Теоретичний базис. Автор розрізняє усередині екзистенціальної філософії дві традиції й виходить із недостатності виділення екзистенційної сфери, запропонованої феноменологічної традиції, і необхідності співвіднесення її з духовною сферою як сферою людського в людині, запропонованої нефеноменологічної традиції Г. Марселя і Є. Мінковського. Наукова новизна. Автором представлена антропологічна концепція Г. Марселя і Є. Мінковського, у якій людина розуміється як єдність індивідуально-екзистенціального й універсально-духовного в людині, та позначена необхідність особливого трансемпіричного смислового поля культури, що містить образи й символи людяності. Також розглянуті останні розробки екзистенціальних мислителів в обгрунтуванні екзистенціального й духовного вимірів, як таких, що не зводяться до фізичного й соціального. Висновки: в обох екзистенціальних традиціях специфічно людське обгрунтовувалося як трансбіологічне й транссоціальне. В обох традиціях людяність постає як не задана, заздалегідь не визначена. Але в першій традиції (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр) людяність розуміється як екзистенція, як неповторна індивідуальність, унікальний "проект", варіант людяності, рівноцінний іншим варіантам, а універсальне розуміється як спільність положення людини у світі. Тоді як у другій традиції (Г. Марсель і Є. Мінковський, також В. Франкл), загальнолюдське розуміється як духовне. Таким чином, горизонтальний рівень нашого часткового існування, як процесу руху від народження до смерті, - доповнюється вертикаллю загальнолюдських, універсальних ідеалів і образів, з якими людина співвідносить своє приватне існування. Тут людяність постає як завдання, на шляху до якої людина трансцендує за рамки свого індивідуального "я" до "понад-індивідуального". Здійснення себе як людини виявляється можливим лише через включення в духовну спільність, у загальнолюдську культуру.

Розглянуто філософські погляди видатної письменниці та ідеологині феміністського руху Сімони де Бовуар як екзистенціалістський фемінізм. Аналізується внесок авторки у розвиток "фемінності" як відкриття феномену "іншої", визначення його як певного психологічного комплексу неповноцінності, та спроби вказати шлях до ймовірної подальшої самореалізації жінки. Розкривається інтерпретація письменницею історії у світлі екзистенціальної філософії, де жінка, через художній образ, вивчається авторкою як екзистант, провідним сенсом буття якої є прагнення до творчої та особистісної самореалізації. Обгрунтовується, що саме у цьому твердженні і розкривається основний сенс поняття екзистенціалістського фемінізму Сімони де Бовуар.

Зазначено, що дисертація є першим у вітчизняній історії філософії дослідженням феноменології й екзистенціальної філософії Е. Мінковського та першим в історії філософії порівнянням екзистенціальної думки Г. Марселя з думкою Е. Мінковського з метою виявлення спільності витоків і спрямування розвитку їхніх концепцій контакту людини зі світом. Зауважено, що результати дослідження дозволили об’єднати екзистенціальну думку Г. Марселя та Е. Мінковського в окрему феноменологічну й екзистенціальну традицію, витоком якої є феноменологія А. Бергсона. Було виявлено оригінальність їхніх феноменологічних методів “вторинної рефлексії” (Г. Марсель), “симпатії” та “споглядання” (Е. Мінковський), які дозволяють осягнути конкретний життєвий досвід людини та феномени її переживання в їхній цілісності та конкретності. Було виявлено специфічність їхніх поглядів на реальність як на “екзистенціальну реальність”. Виявлено особливість концепцій особистості Г. Марселя та Е. Мінковського, яка розуміється ними як єдність індивідуально-екзистенціального й універсально-духовного вимірів в людині. Розкрито своєрідність концепції Г. Марселя й Е. Мінковського щодо екзистенціального відчуження, яке розуміється ними як відчуження гіпертрофованої свідомості від екзистенціального виміру всередині людини, та як відчуження свідомості від світу та інших людей внаслідок зайняття позиції зовнішнього спостерігача, не залученого у буття. Показано шлях подальшого розвитку думки Е. Мінковського його послідовниками Р. Д. Лейнгом і Ж. Габелем для дослідження соціальних форм відчуженого існування другої половини XX ст. Доведено актуальність концепцій “залучення” Г. Марселя та “життєвого контакту з реальністю” Е. Мінковського для подолання сучасних форм екзистенціального відчуження людини, а також для пошуку людиною сенсу свого життя.