Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*425 + Т52(0)

Рубрики:

Соціальна філософія

Етнографія сучасних народів

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*425 + С5*425

Рубрики:

Соціальна філософія

Соціологія

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено процес формування українського національного суб'єкта. Обгрунтовано положення, що національний суб'єкт конструюється за допомогою мікропрактик влади. Проаналізовано специфіку взаємовідношень між гендерними стратегіями тілесності та національними механізмами конструювання суб'єкта. Визначено основний механізм створення національного суб'єкта - систему національної маскулінності. Відзначено, що основою мікропрактик влади є сконструйована гендером система обов'язкової гетеросексуальності, у процесі створення "віковічних" та тих, що "не підлягають сумніву" національних конструктів маскулінності та фемінінності, гендер легітимує конструювання та реконструювання національного суб'єкта. Зауважено, що механізмом ієрархізації національних суб'єктів є система національної маскулінності, яка визначається відношеннями гегемонії, субординації, співучасті та маргіналізації, дана система знаходиться у стані постійної конкуренції з іншими системами маскулінності. Показано, що конструювання українського національного суб'єкта відбувається у контексті конкуренції системи радянської маскулінності, "нової" національної маскулінності та транснаціональної маскулінності, кожна з яких намагається компенсувати радянську/колоніальну травму українського національного суб'єкта.

Визначено, що свідомість представників етнічних груп Придунав'я характеризується актуалізацією - "осучасненням" передусім тих сенсів минулого, що виправдовують етнічні процеси сучасного буття. Відзначено, що передумовою формування національної визначеності особистості є вироблення нею національної самосвідомості, а на підставі філософського аналізу історичних і сучасних джерел встановлено якісний рівень збереження етнокультури придунайських етносів. Введено до наукового обігу систематизовані дані щодо перебігу сучасних етнокультурних процесів у Придунав'ї та їх вплив на суспільну свідомість, прогнозовано можливі шляхи розвитку міжетичної взаємодії в регіоні та наголошено на важливості зваженої загальнодержавної політики щодо національних меншин, створення для них умов проживання, близьких до тих, що властиві для їх материнського етносу. Поглиблено експлікацію свідомості поліетнічного соціуму через розгляд етнокультурного, що надало можливість конкретизувати найбільш значимі сутнісні ознаки етносвідомості за умов поліетнічного соціуму Придунав'я, з'ясовано поняття етнокультури на основі широкої емпіричної та теоретичної бази. Здійснено тлумачення етнічних процесів та розкриття функціонування етнокультур поліетнічного соціуму через об'єктивну діалектику загального й особливого. Зауважено, що на рівень трансформації народної культури етнічних спільнот даного регіону впливає екстравертна чи інтравертна спрямованість етнокультури кожного етносу, що зумовлюється походженням етносу, мовною близькістю з сусідами, схожістю побуту, рівнем розвитку етнічної свідомості та характером вияву етноцентричних тенденцій у бутті людей.

На підставі функціонального та змістового аналізу етнокультурного стереотипу визначено пріоритетне значення досліджуваного феномену як для збереження унікальної своєрідності етносів за сучасних процесів загальної модернізації та інтеграції, так і для здійснення повноцінної комунікативної практики за умов світової глобалізації. Вперше виявлено ефект елімінації етнокультурного стереотипу, що виступає як ментальний посередник у свідомості індивіда у процесі формування його світогляду. У контексті ексцентричних властивостей людського буття (невизначеності, динамічності, відкритості) наведено послідовний опис механізму перетворення стереотипної дії у комунікативну. На підставі аналізу функціональної особливості етносу людської життєдіяльності встановлено зв'язок між сутністю соціальної поведінки та сферою дії етнічного стереотипу. Обгрунтовано спосіб буття людини як процес трансформації станів "свій - чужий" у "свій - інший", характер обміну яких відповідає смислу дії "розширення" як вихідної спрямованості людського буття в культурі. З'ясовано, що процес залучення до іншого відбувається не стільки як інтерпретація іншого, скільки як визначення його відношення до себе та формування критичного погляду на власні культурно-історичні установки.

Введено науковий термін "етнокультурна цивілізація". З застосуванням філософсько-історичного, культурно-історичного та соціокультурного підходів визначено й обгрунтовано місце етнокультурних цивілізацій у контексті становлення глобального світу. Розкрито зміст термінів "етнічна культура", "загальноцивілізаційний процес". Установлено, що зміст термінів "етнічна культура", "етнокультурна цивілізація" та "загальноцивілізаційний процес" корелюють як одиничне ("етнічна культура"), особливе ("етнокультурна цивілізація") та загальне ("загальноцивілізаційний процес"). Проведено філософсько-історичну реконструкцію становлення етнокультурних цивілізацій. Обгрунтовано, що сучасні вектори загальноцивілізаційного розвитку "Схід - Захід" і "Південь - Північ" складають діалектичну єдність, у межах якої відбуваються міжкультурні та міжцивілізаційні діалоги та полілоги.

Досліджено етнонаціональні процеси в Україні, зокрема, характер їх перебігу та вплив на безпеку за умов трансформаційних явищ, які відбуваються в українському суспільстві. На підставі теоретичного аналізу визначено механізми формування безпеки політичного суспільства та роль у них етнічного фактора. Досліджено роль етнонаціональних процесів у сукупності соціальних змін, що відбуваються у суспільствах за умов перехідного етапу їх стану від минулих соціально-економічних відносин до нових ринкових. Розглянуто етнічний фактор та досліджено його як динамічне явище, яке відіграє подвійну (стабілізувальну - дестабілізувальну) роль у суспільстві перехідного типу. Значну увагу приділено етнічним процесам, які відбуваються в Україні на фоні трансформаційних явищ у всіх сферах суспільного життя.

В роботі досліджується феномен безпеки як складної соціальної системи, в якій важливе місце належить етнонаціональному чиннику. На підставі теоретичного аналізу визначені головні елементи системи національної безпеки: економічні, соціально-політичні, культурні процеси і зв'язки в суспільстві; соціальні групи людей; ідеї як виразники певних потреб та інтересів різноманітних соціальних груп; соціальні інституції, що забезпечують безпеку. Досліджується роль етнонаціонального чинника в системі безпеки. Запропоноване автором визначення етнонаціонального чинника дозволяє дослідити його як динамічне явище, що відіграє як стабілізуючу, так і дестабілізуючу роль у суспільстві. Велика увага приділена також аналізу етнонаціонального процесу в Україні.

Проаналізовано взаємозв'язок громадянського суспільства й етнонаціональних феноменів. Досліджено соціально-філософський аспект поєднання етнічної спільноти та раціонального характеру громадянського суспільства у процесі національної інтеграції. Розглянуто зв'язок між реалізацією механізмів громадянського суспільства (комунікативно-дискурсивної практики, взаємодії на горизонтальному рівні, соціальної солідарності) та гармонізацією міжетнічних відносин. Визначено, що досягнення взаємопорозуміння між різними за етнічними та культурними орієнтаціями індивідів передбачає активну соціальну взаємодію та повагу до свободи і цінностей кожної особистості. Досліджено місце та роль громадянського суспільства у процесі творення європейських і української націй. Обгрунтовано, що усвідомлення цінності свободи, формування громадських інституцій, досвіду всезагального волевиявлення доповнює етнокультурні зв'язки спільноти у ході утвердження нації. Відзначено необхідність залучення громадянського суспільства до вирішення міжнаціональних проблем на глобальному рівні. Доведено, що дотримання правових відносин у національній сфері є важливою засадою оптимізації розвитку громадянського суспільства в Україні.

Уперше у соціально-філософському контексті розглянуто мовний простір за умов міжнаціональних відносин. Створено концепцію стосовно системи "площинних" розподілів мови, обумовлених дією суспільства, висвітлено їх вплив на різні сфери життя та діяльності людини. Висвітлено питання продукування мовним простором подвійної ідентифікації носіїв мови, що призводить до створення нової надетнічної спільноти. Розглянуто мовний простір у контексті його генезису й бази спілкування носіїв різної історичної пам'яті, яка впливає на простір культури та створює просторові системи, що реалізуються в мовно-культурних ситуаціях і визначають умови розвитку національної культури. Зазначено, що мовний простір є інтегральним феноменом, що відображає комунікативні відносини соціуму. Обгрунтовано, що розвиток мови титульної нації відбувається шляхом зв'язку соціальної трансформації суспільства та мовного простору. Запропоновано положення, що його інтеграційні процеси в поліетнічному соціумі продукують міжкультурну та міжмовну комунікації в регіональному просторі та сприяють розвитку загальнодержавного мовно-культурного простору.

Вивчено проблему виявлення національного у самосвідомості особистості за умов поліетнічного соціуму, розглянуту в структурно-системному аспекті, що дає можливість прослідкувати взаємозв'язки свідомості, самосвідомості та національної свідомості як структурних компонентів і виявити суть самосвідомості як іманентної властивості особистості. Проаналізовано різні погляди філософів на роль самосвідомості у процесі націогенезу. Аргументовано, що самосвідомість як іманентна властивість особистості відіграє суттєву роль у формуванні нації, є однією з детермінант даного процесу. Розкрито зміст поняття національного, виокремлено найбільш характерні його ознаки. Надано характеристику поліетнічного соціуму як суспільного феномену, визначено тенденції світового розвитку у різні історичні періоди. За результатами проведеного соціологічного дослідження з'ясовано рівні прояву національного у самосвідомості суб'єктів поліетнічного соціуму південного регіону України, охарактеризовано об'єктивно-суб'єктивні чинники даного процесу.

Досліджено ідею про приховані в самій етнонаціональній системі чинники, що забезпечували на попередніх етапах розвитку формування сутнісних ознак української політичної нації, які через несприятливі умови перебували в латентному стані. Проведено аналіз політичної нації як соціальної системи, яку характеризують достатній рівень національної самосвідомості та воля до політичної самоорганізації, що обумовлює формування демократичної держави зі спрямованістю на спільне майбутнє. Запропоновано поділ механізмів самовідтворення української політичної нації на самоорганізаційні й ентропійні. Розроблено принципи самовідтворення, які рекомендовано використовувати з метою оптимізації процесу становлення української політичної нації в сучасний період.

Відображено суть соціально-філософських аспектів співвідношення етичної та національної ідентичностей у структурі соціальної ідентичності. Розроблено методологічні засади, уточнено логіко-семантичний зміст основних категорій і понять, проаналізовано теоретичні підходи до вивчення етнічної та національної ідентичностей. Обгрунтовано підходи щодо гармонізації національної та етнічної ідентичностей. Доведено, що ототожнення соціальних груп за етнічними та національними ознаками відображає методологічні обмеження головних теоретичних підходів, якими є примордіалізм, інструменталізм, конструктивізм. Проаналізовано співвідношення природної та інституційної основи соціального буття, виявлено протилежність моноспільноти, якою є етнос, і поліетнічного, полікультурного утворення - нації. Сучасні державні утворення є політично-правовими спільнотами, об'єднананими спільною культурною самовизначеністю. Об'єктивний зміст національного буття виявляється у дискурсах, що свідчить про сконструйований характер національної ідентичності. Динаміка сучасного соціального контексту зумовлює позитивну роль національної ідентичності як альтернативи космополітичних моделей.

Здійснено комплексний, синтетичний аналіз розвитку та функціонування української національної ідентичності (НІ) на сучасному етапі розвитку філософської думки як складного утворення, що тісно пов'язане з загальними етапами розвитку суспільства. Визначено зміст і теоретико-методологічні засади поняття національної ідентичності, показано її структурно-функціональну роль у націотворчих процесах. Розкрито суть понять романтичного, модерного та постмодерного націоналістичних дискурсів, а також наративну природу ідентичності як "оповіді про життя". На підставі використання змісту поняття нормативної ідентичності запропоновано метод аналізу української НІ для аналізу різних чинників формування НІ. Виділено три національних дискурси, на підставі яких проходить конструювання НІ, зокрема, романтичний, модерний, постмодерний. Проаналізовано наукові, художні та публіцистичні тексти, в яких описується НІ як наративна оповідь, а також особливості конструювання ідентичності як наратива в даних дискурсах.

Автор розробив нові концептуальні парадигми осмислення складних та суперечливих етнонаціональних відносин, виходячи з тлумачення феномену етносу як культурної спільноти людей, детермінованої способом їх буття. Парадигмальна субстантивація категорії буття "знімає" односторонність тлумачення етносу як біологічного або соціального явища та логічно пояснює взаємозв'язок цих двох сторін природи людини в історичному поступі цивілізації. Обгрунтовано детермінантну "важливість" буття певного народу в етногенезі, що дало змогу показати історію поступу людства як результат хаотичного накладання асиметричних тенденцій на противагу розумінню історії як лінійного прогресу. Детально проаналізовано як етногенетичну реальність досвід людської життєдіяльності, який разом з національною ідеєю, етнічною ментальністю тощо є детермінантою становлення та буття всіх націй.

Проведено соціально-філософський аналіз сутності, атрибутів, форми прояву, розглянуто особливості детермінації етнічного фактора в системі комунікативних відносин, спрямованості його впливу на суспільні процеси. Досліджено генезис етнічних відносин. Визначено поглиблене розуміння природи етнічного феномена. Виявлено "больові точки" міжетнічних комунікацій у сучасному українському суспільстві. Висвітлено напрями модернізації державної етнополітики в Україні в політико-правовій, соціально-економічній і культурній площинах з метою досягнення діалогу між громадянським суспільством і державою у вирішенні міжетнічних протиріч і встановлення суспільної злагоди.

Показано, що народ як особлива природна, суспільна та духовна етнічна спільність є головним суб'єктом суспільно-історичного процесу, атрибутивною ознакою якого є його інтереси. Здійснено генетичний, морфологічний, функціональний і праксіологічний аналізи явища інтересів народу. Подано авторське бачення проблеми сутності, змісту, форм і механізмів розвитку та захисту, динаміки змін інтересів народу. Обгрунтовано, що інтереси народу мають субстратний та діяльнісний рівні, які розглянуто в динамічному процесі - від інтересів попередніх етнічних спільнот до планетарного людства. Проаналізовано вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на саморозгортання інтересів народів Європи і, зокрема, українського народу. Розкрито історичний досвід вираження і захисту інтересів народу елітою, науковцями, політичними діячами, починаючи з періоду Київської Русі до початку XXI ст. Запропоновано систему заходів щодо узгодження інтересів народу, політичних партій, елітних кіл та особливостей на рівні етнополітики держави та громадського суспільства.

На основі міждисциплінарного підходу досліджено вплив етнонаціональних чинників на процеси українського націєтворення, розроблено критерії поліетнічності суспільства, вказано на актуалізацію іноетнічного чинника як самостійного комплексного явища в суспільному житті країни загалом і в націєтворчих процесах зокрема. У контексті національного характеру українців, персоніфікованого прояву етноментальності розглянуто ментальність української еліти, світоглядні засади самоорганізації національного буття. На основі врахування етнонаціональних чинників з'ясовано перспективні моделі національного самовизначення українського народу: поліцентричну, яка грунтується на різнокомпонентності українського суспільства та культивуванні плюралізму в усіх його сферах, та етноцентричну, яка обумовлена націєтворчою роллю титульного етносу та домінуванням у суспільній організації української традиції.

Розглянуто діалектико-суперечливий характер взаємодії етнічних культур під впливом відмінностей у релігіях і конфесіях. Аргументовано, що в історичному процесі найчастіше релігійний чинник визначав характер відносин між етнічними культурами, оскільки його витоки криються в архетипних структурах кожної етнічної культури. Висвітлено, що на характер міжетнічних стосунків суттєвий вплив здійснює ідеологізація відмінностей у релігіях і конфесіях, за якими ідентифікують себе ті чи інші етнічні спільноти, що полягає у формуванні негативних стереотипів деяких релігій і вірувань, здебільшого з метою використання релігійних переконань у політичних цілях. Виявлено найбільш адекватні шляхи гармонізації міжетнічних відносин на підставі втілення принципів толерантності та мультикультурності.

Розглянуто особливості предметної структури та процесуального поля мультикультурного простору як сукупності об'єктивних і суб'єктивних умов і засобів розвитку полікультурної особистості, здібної поєднувати в собі національну свідомість і прагнення до міжетнічного культурного діалогу й ефективної співпраці у сумісному процесі конструювання соціальної реальності. Обгрунтовано соціальну можливість і необхідність підвищення ефективності полікультурного виховання молоді на підставі поєднання національної самосвідомості та розвитку шанобливого ставлення до всіх етнокультур як духовних генотипів, витоків загальнолюдської культури.