Феномен спілкування розглянуто як важливу духовну потребу в моральному взаєморозумінні, яка грунтується на шануванні людини як вищої цінності світоутворення, інтересі до її справ і думок. У зв'язку з цим з'ясовано специфіку морального спілкування та розкрито сутність принципів, які забезпечують моральний зміст спілкування.

Розглянуто розвиток духовної особистості під впливом національних ідей, що формують моральні риси, які утримують підвищений рівень раціонального початку у структурі свідомості та спілкування, утворюючи умови для розповсюдження гуманних зв'язків та відносин між людьми у суспільстві.

Рассмотрено развитие духовной личности от воздействия национальных идей, формирующих моральные качества, которые содержат повышенный уровень рационального начала в структуре сознания и общения, создавая условия для распространения гуманных связей и отношений между людьми в обществе.

The article deals with the development of spiritual personality from the influence of national ideas, forming the moral qualities containing a higher level of rational part in the structure of conscience and communication sides, creating the conditions for expanding humane ties and relations among the people in society.

Розглянуто основні соціально-психологічні функції феномену довіри в контексті теоретичного аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень. Простежено вплив кожної з цих функцій на життєдіяльність людини, взаємодію і співвідношення функцій довіри. Окремо визначено проблемні аспекти у проявах негативних впливів на функції довіри.

Розкрито природу ділового спілкування та визначено її провідні духовно-практичні компоненти у ціннісно-екзистенційному вимірі. У філософському аспекті проаналізовано особливості становлення та розвитку феномену "ділове спілкування" та зазначено, що його виокремлення відбувається в епоху розвитку капіталізму, проте формування окремих механізмів і технологій - на ранніх етапах становлення торгово-комерційних відносин. Вперше розкрито духовну природу ділового спілкування в системі понятійної єдності: менталітет, корпоративний дух, творча активність. Обгрунтовано визначення поняття "ділове спілкування" як різновиду соціально значущої діяльності, що конструює аксіологічну систему свого суб'єкта й актуалізує його поведінкові стереотипи, спрямовані на результативність дії. Доведено, що менталітет як соціально-культурний феномен є духовно-практичною базою процесів самоорганізації ділового спілкування з урахуванням історичних і територіальних, релігійних і національних особливостей. Визначено конструктивний характер корпоративного духу як колективної стратегії ділового спілкування та складної системи його духовних утворень (віри, відданості соціальному інтересу, морально-етичного комплексу), обумовлених предметно-практичною діяльністю, що сприяють творчій активності суб'єкта ділового спілкування. На підставі розгляду сучасних форм прояву відчуження показано його вплив на характер ділового спілкування в цілому та на особистість у процесі здійснення соціально значущої діяльності.

Досліджено питання соціально-філософского аналізу ділового спілкування як відносно самостійного явища громадського життя. Значну увагу приділено зівставленню спілкування та ділового спілкування у контексті категорій загального й особливого, що дозволяє виявити якісні характеристики й особливості функціональної спрямованості ділового спілкування. Представлено ділове спілкування у своїй якісній визначеності. Виявлено характерні риси, що дозволяють інтерпретувати його як факт історичних змін соціальної дійсності, культурних і цивілізаційних перетворень, які відбуваються у суспільстві, як модифікацію спілкування й одиницю видового різноманіття у системі соціальної взаємодії. Розглянуто аспект ділового спілкування як феномену соціальної дійсності та його системотвірні детермінанти, серед яких визначено морально-етичну імперативність, знаково-символічне поле та координати динаміки (конфлікт, співробітництво).

Здійснено теоретичне осмислення міжособистісних аспектів морального спілкування. З'ясовано ідейні джерела вчення про спілкування як сферу моральності, відзначено їх гуманістичну спрямованість, ключові проблеми, які покладено в основу взаємин "Я - Інший". Проаналізовано окремі моральнісні засади проблеми спілкування, здійснено теоретичну реконструкцію основних категорій та понять: "спілкування", "діалог", "інтерсуб'єктивність". Обгрунтовано безпосереднє спілкування як унікальний фактор збереження життя та реалізації моральнісних цінностей. Сформульовано підставу розглядати міжлюдські взаємини з позиції "добра" та "зла". Проаналізовано взаємини "Я - Ти", "Я - Інший", "Я - Інший - співбуття", через які особистість проявляє себе та реалізує творчі, духовні надбання внутрішнього світу. Визначено вплив сучасних комунікацій на формування моральнісного світу людини. Досліджено стан і перспективи розвитку інноваційних комунікацій. Проведено аналіз, який засвідчує, що моральнісне спілкування є незамінною складовою міжособистісної взаємодії.

Здійснено спробу переосмислення сутнісних характеристик діяльності та спілкування як базових складових людського буття, проаналізовано діалектичний спосіб тлумачення їх взаємозв'язку. Обстоєно тезу про онтологічний пріоритет етичної відкритості людини та вторинність діяльнісної форми її самореалізації.

Розглянуто культуру особистості військовослужбовця та загальнолюдські цінності. Розкрито питання культури спілкування у площині гуманітарного знання. Досліджено розвиток етикету в епоху Середньовіччя та доби Відродження. Розкрито сутність етикету військовослужбовця та його сучасну модель. Викладено специфіку різновидів етикету та форми їх прояву в різних сферах спілкування. Розглянуто образотворче мистецтво та музику як засоби формування культури поведінки військовослужбовців.

Вміщено матеріали дискусії з приводу проблеми статі та новий погляд на стать.

Розглянуто основне коло філософських впливів на формування концепції довіри. Відзначено, що на певному рівні соціально-психологічної зрілості особистості в структурі самосвідомості виникає потреба осмислення питання довіри, як основи, на якій тримається соціальність. Відзначено, що поняття довіри значною мірою повторює долю філософського дослідження такої чесноти як справедливість. Зауважено, що саме спільні цінності лежать в основі взаємної довіри людей. Наведено приклади реалізації довіри у вивчені спільних цінностей: довіру не можна гарантувати, вимагати – її можна тільки заслуговувати. Виявлено особливості взаємозв’язку довіри з інститутами формальними, передусім з інститутом держави. Визначено основне коло філософських впливів на формування концепції довіри.

Определен основной круг философских влияний на формирование концепции доверия. Отмечено, что на определенном уровне социально-психологической зрелости личности в структуре самосознания возникает потребность осмысления вопроса доверия, как основы, на которой держится социальность. Отмечено, что понятие доверия в значительной степени повторяет судьбу философского исследования такого качества, как справедливость. Показано, что именно общие ценности лежат в основе взаимного доверия людей. Даны примеры реализации доверия в изучении общих ценностей: доверие нельзя гарантировать, требовать - его можно только заслужить. Выявлены особенности взаимосвязи доверия с институтами формальными, прежде всего с институтом государства.

Defined the main range of philosophical influences on the formation of the concept of trust. It is noted that at a certain level of social and psychological maturity of the person in the structure of consciousness of the need for understanding the question arises of trust as the foundation upon which rests every sociality. It is noted that the concept of trust is largely repeats the fate of philosophical inquiry such as the quality of justice. It is noted that it is common values are the basis of mutual trust people. The examples of confidence in the study of common values: trust no guarantee claim - it can only be earned. The features of the relationship of trust with the formal institutions, especially with the institution of the state.

Розкрито основні категорії та поняття довіри до державної влади, проаналізовано процес формування образу органу державної влади крізь призму основних наукових підходів, а також визначено провідні фактори, що сприяють зазначеному процесу.

Показано типологію, структуру, механізми функціонування, основні функції та динаміку формування культури довіри. Узагальнено сучасні підходи до теоретичного осмислення концепту довіри, а також розроблено рекомендації щодо практичних аспектів його застосування. Розглянуто співвідношення категорій "віра" та "довіра", показано особливості їх тлумачення. Виявлено методологічний потенціал концепції полісуб'єктної соціальності у вивченні проблеми довіри. Проаналізовано основні характеристики довіри в економічній, політичній та приватній сферах життя. Виокремлено особливості її прояву, здобуття, підтримки та збереження у цих аспектах суспільного життя. Розгляд феномена довіри в перспективі ціннісної орієнтації людського існування дозволяє зрозуміти саму довіру як одну з найважливіших аксіологічних форм, які організовують спільну людську життєдіяльність.

Розкрито сутність, специфіку й основні шляхи втілення довіри як соціокультурного феномену сучасного суспільства. Здійснено аналіз теоретичних передумов виникнення соціально-філософських концепцій довіри. Обгрунтовано залежність довіри як соціокультурного феномену від соціального контексту його прояву. Виявлено різні соціальні рівні довіри. Зокрема, з'ясовано, що довіра діє не лише на індивідуальному рівні, а передусім на рівні соціальних систем. Зазначено, що особливостями реалізації довіри як соціокультурного феномену за умов глобалізації є дотримання принципів мультикультуралізму, функціональної доцільності та соціального конструктивізму як засадничих у здійсненні процесів перманентної суспільної модернізації. Увага сучасної людини до того, що вона має сьогодні та, що потрібно зберегти для майбутнього повинна зосереджуватися на ціннісних орієнтаціях, серед яких безсумнівне місце належить довірі.

Проаналізовано поняття довіри в різних теоретичних підходах науковців у галузях філософії, психології та соціології. Детально охарактеризовано науковий доробок вітчизняних дослідників, котрі вивчають проблему довіри. На основі аналізу теоретичних праць розглянуто етимологію поняття "довіра" й простежено його генезу, виділено компоненти довіри, виокремлено функції та розкрито значення її суб'єкта й об'єкта. Проаналізовано зрізи структури довіри та розкрито три аксіоми правової свідомості, де довіра є основним конструктом. Наголошено на міждисциплінарності аналізованого поняття. Доведено, що для більш об'єктивної характеристики такий соціально-психологічний феномен, як довіра, потребує ширшого наукового аналізу із залученням теоретичних розробок у різних гуманітарних галузях науки.

Надано специфіку формування та відтворення довіри (недовіри) у суспільстві. Вихідним положенням статті є теза В. Ядова, що свідомість людини регулюється набором настанов, ієрархія яких визначається рівнем свідомості. Довіра (недовіра) розглядається як настанова на дію, основними складовими якої є когнітивна, оціночно-емотивна та конативна. Взаємодія цих складових формує мисленнєву компоненту, в межах якої довіра (недовіра) як настанова на дію відтворюється крізь призму індивідуальної та колективної свідомості. Запропоновано розглядати довіру (недовіру) як цілісне соціокультурне утворення.

Розглянуто основні компоненти та зміст соціального капіталу громади у психологічному вимірі; зазначено аспекти довіри як основної складової психологічної структури соціального капіталу громади; визначено основні концепції значимості соціального капіталу громади.

Проаналізовано категорію "довіра", яка виникає у відповідь на соціальне розшарування, розподіл праці, секуляризацію мислення та рольову складність сучасного суспільства.

Проанализирована категория "доверие", которое возникает в ответ на социальное расслоение, разделение труда, секуляризацию мышления и ролевую сложность современного общества.

The article concens the brief analysis of "confidence" which emerges from social strata, division of labour, secularity of consciousness role complexity of modern cosiety

Здійснено спробу переосмислити погляд на людську любов у світлі східної святоотецької думки (IV - XI ст.). Розглянуто онтологічні, гносеологічні аспекти людської любові. Особливу увагу приділено аналізу міжособистісних виявів любові - до особи протилежної статі, до Бога, до ближнього, до ворога. Проаналізовано кожний із цих виявів, причини їх появи, можливості втілення в життя та сенс кожного з них у людській долі.