Індекс рубрикатора НБУВ: Ю812.282.11 + Ю812.282.5 + Ю225.4

Рубрики:

Окремі методи, стилі, напрями

Раціональне пізнання. Розум

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4РОС)3-328.1 + Ш5(4РОС)4-328.1 + Ш5(4РОС)6-328.8 + Ю812.282.11

Рубрики:

Література

Окремі методи, стилі, напрями

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто особливості погляду і способи візуальної рецензії, притаманні епосі бароко. Це спроба описати культурну складову зорових досвідів і визначити координати топосів, всередині яких відбувається взаємовплив смислів з візуальними образами.

Здійснено філософський аналіз концепту слобожанської ментальності, формування та проявів феномену слобожанської ідентичності. Проведено порівняльний аналіз теоретичних підходів щодо ментальності. Досліджено дану ментальність через соціокультурні та мистецькі репрезентації в церковному будівництві та філософській думці. Установлено два типи таких репрезентацій у слобожанській ментальності, що характеризуються через уведення поняття стилю, а саме: бароко та народний стиль. Зазначено, що стиль інтерпретується як специфічна структурно-семіотична модель. У аспекті локальної ідентичності та стилю проаналізовано репрезентації слобожанської ментальності у візуальному та вербальних аспектах. Доведено, що гетьмансько-державний стиль (бароко) виступає як динамізуючий фактор національного буття, а народний стиль - як гармонізуючий у просторово-часовій локалізації на Слобожанщині XVII - XVIII ст. Показано, що оскільки опозиція бароко - народний стиль, то він виступає аналогом відомих культурологічних дихотомій на позначення динаміки - стабільності, а слобожанська культура завдяки відкритості, діалогізованості та толерантності свого дискурсу належить до таласократичного типу культури.

Розглянуто феномен "барокового універсалізму" в художньому мисленні на основі компаративного аналізу поетики українського бароко доби Гетьманщини у порівнянні з "першим" і "другим" необароко в українському мистецтві початку і кінця ХХ ст. Реконструйовано естетику бароко за допомогою відтворення систем художньої образності з архетиповою структурою провідних мотивів, образів і топосів українського барокового дискурсу. Зазначено, що пошук транскультурних комунікацій у вітчизняному мистецькому просторі дозволяє зрозуміти бароко як метамову українського художнього мислення, завдяки чому забезпечуються його універсалістичні функції у розвитку українського мистецтва. Висвітлено сучасні інтенції українського художньо-естетичного дискурсу, розкрито його "універсалістський" характер за допомогою ключових універсалій та принципів барокової і необарокової естетики.

Здійснено спробу дослідити бароковий характер української філософії, неоднорідності трактування гносеологічних і антропологічних проблем. Проаналізовано витоки духовно-філософських засад доби українського бароко, зокрема, його раціоналістичний та ірраціоналістичний чинники. З'ясовано, що в українській духовній культурі переважала східно-християнська філософська парадигма, а сприйняття та утвердження західноєвропейської культурної традиції відбулося у період культурно-національного відродження XVI - XVII ст. Стверджено, що філософська думка Києво-Могилянської академії є зразком поєднання ірраціоналістичної та раціоналістичної традицій в українській філософії і є органічно позв'язаною з історико-культурними атрибутами бароко.

Розглянуто суть і основні ознаки культури українського бароко, охарактеризовано особливості становлення філософії як складника загальної культури України у цей період. На прикладі ідей професорів Києво-Могилянської академії розкрито зміст барокового мислення, яке визначало своєрідність духовного життя українського народу протягом цієї доби. Особливості цього мислення зумовлювали значну увагу до проблем мови, її зв'язку з мисленням. Мову вважали штучною знаковою системою, яку люди використовують для спілкування. Зроблено висновок, що основними ознаками періоду українського бароко було коригування та доповнення традиційної методології, дедалі більшої значущості набували нові парадигмальні принципи, згідно з якими природа виходила на перший план у дослідженні людини та пізнання. Проблеми теорії пізнання та логіки відповідно до загального спрямування барокового світогляду були підпорядковані проблемам усвідомлення суті людини, її місця в безмежному Всесвіті.