Монографія присвячена системному аналізу громадських організацій та їх впливу на розгортання процесів демократизації. Розкрито зміст етапів історичного розвитку феномену громадських організацій, сформовано діяльнісно- ментальний фундамент їх функціонування, уточнено поле законодавчої регламентації їх діяльності. Висвітлено особливості і приклади діяльності громадських організацій в основних сферах суспільної життєдіяльності. Розроблено узагальнюючу типологію громадських організацій та виявлено особливості функціонування їх основних форм під впливом глобалізації та інформаційної революції. Доведено що процес демократизації суспільства за участю громадських організацій породжує оригінальний продукт – систему державно–громадського управління. Усе це дало можливість глибше проникнути в суть феномену і спроектувати механізм реалізації влади громадських організацій, окресливши можливості політичної участі на різних етапах прийняття державноуправлінських рішень. Запропоновано критерії оцінки ефективності впливу громадських організацій на процеси демократизації суспільства. В результаті пропонується модель системи державно–громадського управління в єдності основних принципів, атрибутів, засобів і моделей дорадчих органів. Робота може бути корисною політикам – представникам органів влади і інститутів громадянського суспільства, науковцям, які вивчають закономірності саморозгортання громадянського суспільства, всім, хто цікавиться сучасними процесами демократизації в Україні і світі.

У монографії подано оригінальну концепцію саморегуляції соціального організму країни. Завдяки генетичному аналізу розкрита елементна база і функціональні характеристики гомеостату соціальної системи, що складається з двох провідних інгредієнтів: громадянського суспільства і держави. Концептуально доведено існування полімеханізму саморегуляції, до складу якого входять механізм створення законів, механізм дії законів, механізм реалізації законів і механізм зворотного зв’язку, або соціального контролю. З позицій системного аналізу відтворені його головні морфологічні параметри і функціональні характеристики, висвітлені тенденції саморозгортання української дійсності і європейської спільноти. Теоретично обґрунтовано загальне, специфічне й одиничне в багатогранному бутті системи саморегуляції цього виду, а також вказано на джерело продукування суперечностей у транснаціональному організмі Об’єднаної Європи, до структури якого прагне інтегруватися Україна. Для науковців, фахівців із соціального менеджменту, політологів, соціологів, соціальних філософів, усіх тих, кого цікавить ноосоціогенез, самоорганізація і саморегуляція ноосферного життя.

Монографія висвітлює взаємозалежність процесу формування громадянського суспільства і соціальної роботи, як соціального явища. Послідовно обґрунтовується походження, сутність, зміст, морфологічна та процесуальні форми соціальної роботи. Подається діяльнісна природа явища, формалізовано основний закон саморозгортання соціальної роботи, подані евристичні моделі системи соціальної роботи та соціального закладу, визначаються фактори ризику процесу розбудови системи соціальної роботи засобами влади держави і громадянського суспільства, наводяться алгоритми прийняття управлінських рішень для вирішення проблем кризової людини та управління соціальним закладом, висвітлюються загальні типи механізмів саморегуляції: архетипічний, нормативний та інформаційно-знаковий. Рекомендується для користування науковцям, докторантам, аспірантам, магістрам, бакалаврам, керівникам соціальних закладів, фахівцям-практикам і волонтерам, що працюють у сфері соціальної роботи, а також всим тим, хто цікавиться питаннями проектування, конструювання, модернізації та оптимізації соціальних систем.