Розглянуто множини та відношення, натуральні числа та елементи комбінаторики, бульові алгебри, графи, автомати й алгоритми; деякі методи кодування та шифрування. Підібрано вправи до кожної теми. Для студентів молодших курсів університетів.

Нині найприйнятнішою є рідинно-мозаїчна модель структури мембрани, висунута С. Сенгером і Дж. Нікольсоном у 1972 р. й удосконалена С. Сенгером у 1981 р. За цією моделлю певна частина ліпідів, що входить до складу плазматичної мембрани (близько 30 %) пов'язана з внутрішніми білками, а інші перебувають у рідкому стані, формуючи "ліпідне озеро", в якому "вільно плавають" внутрішні білки. На поверхні ж ліпідного шару розташовуються водорозчинні (поверхневі) білки. Ця модель передбачає можливість взаємодії поверхневих і внутрішніх або інтегральних мембранних білків з утворенням специфічних агрегатів (усередині або на поверхні мембрани) з гідрофільними порами чи каналами. Дана модель не суперечить і набутим численним доказам як хімічної, так і структурної гетерогенності клітинних мембран. І хоча всі мембрани мають певну хімічну та структурну подібність (організація ліпідів у вигляді бішару, наявність поверхневих і внутрішніх, у тому числі інтегральних, білків і вуглеводів на зовнішніх боках плазматичних мембран), різні види мембран мають різний якісний і кількісний склад ліпідних, білкових і вуглеводних компонентів. Так, мембрани з домінуючою бар'єрною та ізоляційною функцією (наприклад, мієлінові волокна) мають вищий вміст ліпідів (до 80 % складу мембрани), функціонально активні мембрани (мембрани ЕПР, мітохондрій) містять більше білків (до 70 %).