Т. 1. - 1867. - 156 с.

Антоний Михайлович Добрянский(1810-1877) Родился в Бунове Яворовского уезда. Учился в Яворове и Львове. Богословский факультет окончил в Вене. Был воспитанником Барбареум. Усердно знакомился с трудами русских историков, особенно Карамзина и Бантыша-Каменского. После окончания богословских наук, получил приход в Баляве и одновременно место преподавателя в Перемышльской духовной семинарии. Был избран депутатом Галицкого сейма, где произнес несколько дельных речей в защиту Галицкой Руси. Он преимущественно историк, и написал «Крещение Руси» (1846) и большую монографию «История епископов Перемышльской, Сяноцкой и Самборской епархий» (1893). Записки его, очень ценные для Перемышльской Руси, хранятся в Историческом Музее во Львове.

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Т. 1

Драгоманов Михайло Петрович (1841 - 1895) - публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Один з організаторів "Старої громади" у Києві. З 1870 р.– доцент Київського університету. Після звільнення за політичну неблагонадійність у 1876 р. емігрував до Швейцарії, де створив своєрідний осередок української політичної еміграції. У 1889–1895 рр.– професор Софійського університету.

Книга літературознавця, фольклориста, історика і громадського діяча русофільської орієнтації Ю. А. Яворського (1873–1937) вийшла друком в ті роки, коли він досліджував давньоруські літературні пам'ятники та фольклорні твори в Галичині, що входила до складу Австро-Угорщини. Основний зміст збірки складають колядки та щедрівки, зібрані, як зазначено у передмові, літератором Й. Левицьким. Його записи відтворені повністю, зі збереженням орфографії оригіналу.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

Цей критико-біографічний нарис автор присвятив пам'яті двадцятиріччя від дня смерті Марії Башкирцевої (1860–1884 рр.) – української художниці і письменниці, автору понад 150 картин, 200 малюнків, ескізів та акварелей, 109 зошитів "Щоденника" та листів. ЇЇ живописні твори зберігаються в Луврі та в Люксембурзькому музеї, а щоденник та листи видавалися у Франції та Росії. У свої неповні 24 роки вона своєю творчістю проявила себе, як пише автор, "виключно феноменальною особистістю", а її "Щоденник", перекладений кількома мовами, має історико-культурну цінність.

Перший український словник чужомовних слів, що його склав видатний український літературознавець, історик, фольклорист, публіцист, громадсько-політичний діяч Василь Миколайович Доманицький (за тогочасними правописними нормами — Доманіцький). Нині ця книга є цікавою не тільки з погляду тлумачення етранжизмів, але і як багате джерело архаїзмів та віджилих значень чужомовних слів.

На основі історико-архівних джерел автор висвітлює питання статусу українських селян за часів існування Українського гетьманату.

Життєпис Анни Ярославни, дочки Ярослава Мудрого, яка стала дружиною французького короля Генріха I і королевою Франції. Цей текст представляє дослідження французького історика де Сент-Емура (Saint-Aymour Caix de. Anne de Russie reine de France et comtesse de Valois), перекладений на українську мову Іваном Франком і видане в 1909 році у Львові українсько-російським видавничим співтовариством, Репринт 1991 року.

v

У публікації розглядається підлога Софійського собору як найменш вивчений його елемент. Вивчаються різні шари підлоги, виявлені під час заміни чавунного покриття на паркетне. Містяться схеми та знімки, які демонструють знайдені шари підлоги, план собору тощо. Визначені дані мають цінність для істориків, відкривають дослідникам нові етапи функціонування собору у давні часи.

Дана публікація є монографією українського фольклориста, етнографа, літературознавця та громадського діяча Миколи Федоровича Сумцова. Видання присвячене Слобожанщині і є своєрідним підсумком його багаторічної плідної роботи з історико-географічного вивчення Слобідської України. Це дослідження — спроба вченого першим зробити історичний огляд життя слобожан, починаючи з їхнього походження і закінчуючи розвитком культури, обрядами і звичаями.

Степа́н Васи́льович Руда́нський — український поет. «Був це перший, може, по Шевченкові поет на Україні, якому сила поетичного таланту давала надію на велику й корисну діяльність для рідного краю»,— писав про Степана Руданського один з істориків літератури 1. Потужний талант поета виявився, однак, в цілому незатребуваний його часом; діяльність свою в силу різних причин змушений він був згорнути в розповні творчих сил. «В Степані Руданськім... має Україна одного з тих поетів, що за життя писали багато, а за злиднями приватного і публічного життя публікували дуже мало, і яким аж пізно до смерті пощастило у читачів»,— зазначав І. Франко

Мова арабської літератури й освіченого суспільства, що зберігся до цих пір - це значною мірою стародавню мову північних арабів. Певною мірою споріднені йому "сайхадскіе" мови мешканців Аравійського Півдня були майже повністю витіснені арабською мовою і його діалектами до XI століття н. е..; власне літератури на них практично не збереглося. Монументальні написи (починаючи з кінця II тисячоліття до н. Е..) - Це в основному лише короткі повідомлення культового та історичного характеру. Вони говорять про "торговому царстві" Маин, таких "військових" царствах, як Саба або Хімйар, складному соціальному ладі, пишному культі. Деякі поетичні перекази півдня збереглися в обробці на арабською мовою - в Корані, в книгах історика - географа ал-Хамданія (? -945), коментувати "хімйарской касиди" Нашуана ал-Хімйарі (? -1177); мабуть ці перекази розповідали і частиною співали особливі оповідачі. Більш ранні записи (до VII ст.) Практично не збереглися; легенди сильно перероблені ісламом і з історією мають мало спільного.

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

Ч. 1. - 1920. - 210 с.