Легіони вчительок української мови сумлінно втовкмачують львівським діткам у голови, «як то всьо має називатися і писатися правильно». Комп’ютерні програми з українського правопису скаженіють, на свій розсуд виправляючи слівця львівського балаку. Але дітки, як не вдома, то на перекурі попід школою чи на самогонній дискотеці у Радехові, багатіють іншими вербальними формулами і самі собі творять лінгвістичну норму. Завдяки цьому львівська ґвара, хоч і не досить вписана у формат, живіша від полтавської матриці укрмови, і ніц їй не бракує. Робоча група просить академічних лінгвістів і просто небайдужих активістів мовного фронту вибачити їй за можливі перекручення у нашій захалявній книжечці. Жодна мова, тим більше львівська ґвара, не стоїть на місці, нараз бідніє та багатіє. Деякі колись широковживані слова і значення слів канули в Полтву, деякі навпаки - помалу вилазять із бабциних скринь. Безліч слів й ідіоматичних виразів довелося оминути через брак місця.

Праця присвячена чільній темі давньоруської історіографії — добі удільної або феодальної роздробленості Київської держави, що вже близько двохсот років дискутується у вітчизняній і зарубіжній науці. Автор досліджує причини розділення держави на півтора десятка земель і князівств, що почалося по смерті сина Володимира Мономаха Мстислава (1132 р.), і приходить до висновку, що його головною причиною стали виникнення і розвиток боярського землеволодіння в XII ст. і викликаний ним ріст політичної ролі боярства як в центрі, так і на місцях. М.Ф. Котляр упевнений, що роздробленість не зруйнувала Давньоруську державу, як вважали і досі вважають багато істориків. Вона лише змінила форму, ставши з монархії єдиновладної федеративною. Досліджено' також структуру верховної влади на Русі в XII—XIII ст.

«Щастя Ругонів» має наукову назву «Походження»,—писав Золя в передмові до цього твору. Разом з тим він говорив про нього як про «політичний памфлет». І перше, й друге цілком зрозуміло. Адже саме тут показані фізіологічні й соціальні коріння, з яких виростало «генеалогічне дерево» «піддослідної» сім’ї, члени якої посядуть провідні місця в кожному з двадцяти томів епопеї. У романі розповідається історія шлюбу прародительки сім’ї, нервозної дочки заможного городника Аделаїди Фук, з міцним селянином Ругоном і її пізнішого позашлюбного зв’язку з волоцюгою- контрабандистом Макаром, простежується дія спадковості у дітей і внуків «тітоньки Діди», спадковості, яка інтенсифікується відповідно до соціального середовища, де вони обертаються.

Книга відомого американського історика, професора Єльського університету Тимоті Снайдера присвячена непересічній постаті в історії Центральної та Східної Європи – Вільгельмові фон Габсбурґові. Ерцгерцоґ, родич австрійського цісаря, він обрав собі українську ідентичність і став леґендарним полковником Василем Вишиваним, Червоним Князем, який боровся за незалежність України в часи Першої і Другої світових воєн. Його вабили героїчні сторінки української історії, змагання українців за державність. Аж до своєї смерті за стінами Лук’янівської тюрми Києва влітку 1948 року він не втрачав надії посісти монарший престол у відновленій українській державі. Він шукав союзників у різних державах – Польщі, Австрії, Франції і навіть нацистській Німеччині, але, врешті, розчарувався в них усіх. Пристрасний мрійник і романтик, життєлюб і нетрадиційною сексуальною орієнтацією, Вільгельм потерпав від поразок у політиці. Натомість – як полковник Василь Вишиваний – залишив яскравий слід в українській національній історії, ставши одним із очільників-націєтворців. Після книги про Василя Вишиваного видавництво «Грані-Т» планує оприлюднити переклади інших праць історика Тимоті Снайдера, які стали інтелектуальними подіями в західній історичній та політологічній думці.

Книга являє собою спробу нового жанру — жанру філософії історії за аналогі­єю з тим, як пишеться філософія науки чи філософія мистецтва. Матеріалом, на якому писалась книга, є історія європейської цивілізації XX століття, насамперед того регіону цивілізації, який був охоплений комуністичним тоталітаризмом. Філо­софія історії має справу не з подіями самими по собі у їх часовій послідовності, а з історичним смислом подій. Проблеми історичного смислу безпосередньо пов'язані з оцінкою добра і зла в людському чині. Найбільші таємниці минулого століття не стільки у важливих деталях подій, історичній інтризі та прихованих стратегіях боротьби могутніх політичних сил, скільки у правильному розумінні й тлумаченні сенсу історичних явищ. Саме навколо оцінки історії розгортаються гос­трі суперечки, зокрема в українській історії — навколо оцінки Центральної Ради, гетьманату, Директорії, націонал-демократії та соціал-демократії, «розстріляного Відродження», голодомору і Великого терору, Вітчизняної війни та боротьби УПА, долі української культури в УРСР та в діаспорі, «перебудови» та наслідків її прова­лу (чи перемоги, важко сказати). Всі ці проблеми смислу національної історії роз­глядаються у книзі на широкому тлі.

В издании рассказывается о творческом пути известного общественного деятеля, ученого и литератора Феофана Гавриловича Лебединцева (1828-1888), явившегося родоначальником украинской научной периодической печати, один из многочисленных псевдонимов которого как нельзя лучше отображает внутренний облик этого незаурядного человека – «Кобзарь-народолюбец с Киевщины».

З давніх-давен живуть у близькому сусідстві український та угорський народи. Сторінки історії сповнені фактами, то свідчать про їх тісні зв’язки і спільну боротьбу проти гнобителів. Як ніколи раніше зріс у радянських людей інтерес до героїчного минулого і сучасного життя угорського народу, до його історичних зв’язків з народами нашої країни. Історики України та Угорщини висвітлюють у цій книзі події особливо важливого значення для єднання обох народів, зокрема показують революційну солідарність в минулому і співробітництво на соціалістичній основі трудящих Радянського Союзу та Угорщини в наші дні. Підготовка і видання цього збірника свідчить про реальні наслідки співробітництва українських і угорських істориків. Розрахована книга на широкі кола читачів.