Оповідання М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1899) в багатьох своїх аспектах традиційне – тут вельми ретельно, з мальовничою етнографічною колоритністю, часом навіть з виразними натуралістичними подробицями відтворено побутові картини кримськотатарського приморського села наприкінці ХІХ століття. Етнографічна достовірність, виразність портретних та пейзажних штрихів не означена безпосередньо оповідачем, голос якого важливий, але вкрай ненав’язливий і ніби відсунутий на другий план, а подається крізь призму внутрішнього сприйняття персонажів, насамперед кримськотатарської дівчини Емене. Емене сягнула того віку, коли треба думати про заміжжя. Відтак згідно зі своїм статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидіти вдома й не виходити за межі двору, а коли раптом має з’явитися гість чоловічої статі, про що звичайно сповіщає спеціальний вхідний дзвоник. зникати у своїй кімнаті чи принаймні, як доводиться потрапляти гостеві на очі (як-от при частуванні), запинатися чадрою. Необхідність дотримуватися суворих традиційних приписів та природні для юного віку поривання (цікавість до навколишнього світу, потреба в спілкуванні, мрійливість) вступають у конфлікт, який становить основу тієї емоційної напруги, яка надає епічному письму М. Коцюбинського і глибокої драматичної тривожності, і зворушливої ліричної схвильованості.

Для творчості Панаса Мирного характерні посилена увага до соціальної проблематики, висвітлення порочної моралі панівних класів, зображення типів "нових людей" епохи - революційне настроєних інтелігентів-різночинців, глибока вмотивованість поведінки та вчинків персонажів, розкриття їхнього духовного світу, високий гуманізм.

Збірка казок Івана Франка під назвою „Коли ще звірі говорили” перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: „Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.” В своїй збірці „Коли ще звірі говорили” Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

Книга вводит читателя в творческую лабораторию Шекспира. В ней разбираются методы композиции пьес, построение драматического действия, способы характеристики персонажей, формы драматической речи, жанровые особенности пьес Шекспира.

Т. 1 : А - К. - 672 с.

Повесть одного из крупнейших итальянских писателей Элио Витторини «Сицилийские беседы» написана во времена фашизма. Главный ее персонаж, житель Милана, совершает путешествие на родину в Сицилию. Встречи героя с матерью и земляками, его впечатления, размышления об увиденном и составляют содержание книги, которая по праву считается вершиной антифашистской литературы Италии.

Пуськи бятые» — «лингвистическая сказка» Людмилы Петрушевской. Написана в 1984 году и опубликована тогда же в «Литературной газете». Состоит целиком из несуществующих слов (кроме служебных), составляющих связный рассказ с понятным сюжетом. Впоследствии цикл «Лингвистические сказочки» был автором продолжен с включением новых персонажей и развитием сюжетов.

Роман “Великі сподівання” належить до пізньої творчості Чарлза Діккенса (1812—1870) і справедливо вважається одним із його шедеврів. В ньому вже не знайти однозначності інтерпретацій, віри в неодмінність перемоги добра над злом, щасливих розв’язок, якими означені Діккенсові твори попередніх періодів. Міняється погляд письменника на життя, з’являється відчуття його складності й загадковості, його непередбачуваності, через що доля головного героя та інших персонажів перетворюється на низку сподівань, які не здійснюються. Маємо в цьому загалом реалістичному романі такі фрагменти, що їх можна зазначити не інакше, як сюрреалістичні.

Т. 1 : А - К. - 1991. - 673 с.

Книга русского философа, профессора Лондонского университета, А. М. Пятигорского представляет собой синтез философского трактата и художественной прозы. Главное действующее лицо повести — Н. И. Ардатовский (реальный человек, как и другие персонажи и события) — философ в душе и бизнесмен по профессии. В повести прослеживаются три хронологических и топографических среза: московский переулок и разговоры, проходившие на фоне тревожной атмосферы 30-х годов, беседы повзрослевших героев в «курилке» Ленинской библиотеки в конце 40-х и наконец первые встречи заочно знакомых с детства автора и Н. И. Ардатовского в Лондоне в конце 70-х годов. Герои повести, полагая, что областью реального философствования является область сознания, а не обыденной жизни (область не-сознания), каждый по-своему решает проблему «философствовать или жить?»

Тисячу років перебували в забутті найстародавніші духовні скарби українського народу - міфи й легенди дохристиянської доби. Пропонована книжка відомого письменника, літературознавця і лінгвіста, краєзнавця і етнографа в певній мірі відроджує величний пантеон міфічних героїв і персонажів, що їх створила поетична уява праукраїнців. Словник як своєрідне одкровення про наших давніх предків, стане в пригоді кожному, хто прагне зазирнути в саму глибінь історії України, пройнятися її красою, мудрістю й дивовижним, хвилюючим злиттям Людини з Природою.

«Сравнительные жизнеописания» – это биографии великих деятелей греко-римского мира, объединенные в пары. После каждой из них дается небольшое «Сопоставление» – своеобразный вывод. До наших дней дошло 46 парных биографий и четыре биографии, пары к которым не найдены. Каждая пара включала биографию грека и римлянина, в судьбе и характере которых историк видел определенное сходство. Он интересовался психологией своих героев, исходя из того, что человеку присуще стремление к добру и это качество следует всячески укреплять путем изучения благородных деяний известных людей. Плутарх иногда идеализирует своих героев, отмечает их лучшие черты, считая, что ошибки и недостатки не надо освещать со «всей охотой и подробностью». Многие события античной истории Греции и Рима мы знаем, прежде всего, в изложении Плутарха. Исторические рамки, в которых жили и действовали его персонажи, очень широки, начиная с мифологических времен и кончая последним веком до н. э.

Цикл авторских передач «Беседы о русской культуре» был записан блестящим исследователем русской культуры Юрием Михайловичем Лотманом. Живое слово, обращенное к многомиллионной аудитории погружает зрителя в мир повседневной жизни русского дворянства XVIII — начала XIX в. Мы видим людей далекой эпохи в детской и в бальном зале, на поле сражения и за карточным столом, можем детально рассмотреть прическу, покрой платья, жест, манеру держаться. Вместе с тем повседневная жизнь для автора категория историко-психологическая, знаковая система, то есть своего рода текст. Он учит читать и понимать этот текст, где бытовое и бытийное неразделимы. «Собранье пестрых глав», героями которых стали выдающиеся исторические деятели, царствующие особы, рядовые люди эпохи, поэты, литературные персонажи, связано воедино мыслью о непрерывности культурно-исторического процесса, интеллектуальной и духовной связи поколений.

«Беседы о русской культуре» принадлежат перу блестящего исследователя русской культуры Ю. М. Лотмана. В свое время автор заинтересованно откликнулся на предложение «Искусства — СПБ» подготовить издание на основе цикла лекций, с которыми он выступал на телевидении. Работа велась им с огромной ответственностью — уточнялся состав, главы расширялись, появлялись новые их варианты. Автор подписал книгу в набор, но вышедшей в свет ее не увидел — 28 октября 1993 года Ю. М. Лотман умер. Его живое слово, обращенное к многомиллионной аудитории, сохранила эта книга. Она погружает читателя в мир повседневной жизни русского дворянства XVIII — начала XIX века. Мы видим людей далекой эпохи в детской и в бальном зале, на поле сражения и за карточным столом, можем детально рассмотреть прическу, покрой платья, жест, манеру держаться. Вместе с тем повседневная жизнь для автора — категория историко-психологическая, знаковая система, то есть своего рода текст. Он учит читать и понимать этот текст, где бытовое и бытийное неразделимы. «Собранье пестрых глав», героями которых стали выдающиеся исторические деятели, царствующие особы, рядовые люди эпохи, поэты, литературные персонажи, связано воедино мыслью о непрерывности культурно-исторического процесса, интеллектуальной и духовной связи поколений. В специальном выпуске тартуской «Русской газеты», посвященном кончине Ю. М. Лотмана, среди его высказываний, записанных и сбереженных коллегами и учениками, находим слова, которые содержат квинтэссенцию его последней книги: «История проходит через Дом человека, через его частную жизнь. Не титулы, ордена или царская милость, а «самостоянье человека» превращает его в историческую личность».

В словаре представлены толкования основных терминов и понятий, наиболее часто употребляемых в современной психиатрической литературе, а также в смежных науках и областях знаний (психотерапии, неврологии, психологии, философии, физиологии и др.). Приведено лаконичное, но достаточно полное смысловое значение каждого термина, даны ссылки на авторов основополагающих исследований в соответствующей области. Термины, употребляемые в клинической практике с обозначением через эпонимы, то есть обозначенные по фамилии введшего их в употребление исследователя или по имени исторического или литературного персонажа, с чьей деятельностью проводится аналогия, в тексте словаря приведены как эпонимические.

В книгу вошли краткие пересказы наиболее значительных произведений зарубежной литературы XX века. Издание адресовано самому широкому читательскому кругу: ученикам старших классов, абитуриентам, студентам, учителям и преподавателям, а также тем, кто просто любит литературу, кому свод пересказов поможет в поисках увлекательного чтения и в составлении личных библиотек.