Кн. 1. - 227с.

Т. 1. - 1896. - 997 с.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Ч. 1 : в літах 1835-49. - 1905. - 614 с.

Kнига включает очерк об истории внешнего быта и искусства Востока, а также перевод и комментарии к арабским текстам Макризи и Ибн-Тагрибирди о традициях мусульманского Египта.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Книга присвячена розробці нафтових родовищ у Східній Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст. До початку Першої світової війни вони давали близько 5 % світового видобутку нафти.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Дана публікація присвячена історії рукописної книги у світі. Матеріал поділений на три розділи: рукописна книга стародавнього світу, рукописна книга середньовіччя та раннього відродження та рукописна книга у південних і східних слов'ян. Розглядаються різні технології виготовлення книг, що існували в різних частинах світу, матеріали, що для цього використовувалися. Видання доповнене ілюстраціями із зображенням давніх книг, процесом їх виробництва.

В основу настоящего учебника «Истории древнего Востока» положен курс лекций, читавшийся на протяжении ряда лет академиком В. В. Струве на историческом факультете Ленинградского государственного университета. Первое издание курса акад. Струве, вышедшее в 1936 г. в качестве 1-го тома серии ГАИМК «История древнего мира», для настоящего издания подверглось существенной переработке и дополнениям. Ряд вопросов истории древнего Востока не является еще разработанным в исторической науке; это, естественно, отражается и на составлении курса для вузов по этому разделу древней истории. При внесении дополнений и переработке настоящего издания автор стремился учесть требования, предъявляемые к курсу истории древнего Востока на исторических факультетах университетов и институтов.

Даний нарис присвячений українському килимарству. Автором праці є Микола Голубець — український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтвознавець, поет, прозаїк та бібліограф. У цій праці українське килимарство порівнюється із еталонним зразком даного ремесла — східними килимами. Розглядається техніка виготовлення килимів, історія розвитку промислу. Показана роль мистецько-промислової спілки у Косові ‘‘Гуцульське мистецтво’’ у відродженні автентичного українського килиму. В книзі міститься велика кількість ілюстрацій (знімків килимів).

Автор аналізує творчість радянських українських письменників під кутом зору національної ідеї

Алессандро Гваньїні (Гваніус, Гванінус) (1538 — †1614) — італієць з Верони, який служив у Великому князівстві Литовському, у Вітебську, і залишив кілька праць, які стосуються історії східних слов'ян. Найвідоміший своєю працєю «Хроніка Сарматії Європейської», що була надрукована в Кракові в 1578 році. В ній описується історія Польщі, Литви, Русі, Московії, Мазовії, Прусії, Померанії та ін. Пропоноване дослідження греко-католицького священника о. Ореста Купранця стосується аналізу назв "Русь", "Україна", "Волинь" у світлі текстів Гваньїні. Праця цінна в першу чергу для збереження видавничої спадщини української еміграції.

У книзі простежено генезу гуцульского й покутського діалектів, розглянуто взаємозв’язок територіальних діалектів з літературною мовою