Монографія присвячена лексико-семантичному, структурному та етимологічному аналізу особистих імен власне слов'янського походження, що функціонували у побуті українців 14-17 ст. та збереглися ще з тих часів у складі сучасних українських прізвищ.

У монографії викладається історія звукової системи української мови. На основі аналізу давньоруських і староукраїнських писемних пам'яток, а також народних говорів української мови розкриваються процеси розвитку фонем, висвітлюються фонологічні відношення в системі голосних і приголосних, дається фонологічна характеристика сучасної української мови в її історичному аспекті. Розрахована на філологів — дослідників, викладачів, аспірантів, учителів і студентів.

У хрестоматії "Історія українського правопису: XVI—XX століття" представлені наукові та публіцистичні статті, а також граматичні праці, що відображають основні етапи становлення української орфографії та специфічних рис українського алфавіту; особливо детально висвітлено перебіг навколоправописних дискусій XIX—XX ст. Хрестоматія містить також короткі відомості про осіб, які так чи інакше свого часу вплинули на цей процес. Видання є надзвичайно актуальним в умовах сучасної правописної полеміки, що точиться в Україні, оскільки воно відображає традицію формування української правописної системи на наукових засадах із урахуванням неповторних особливостей української літературної мови; подає прецеденти розв'язання багатьох конфліктних правописних питань, пошуку й віднайдення розумних компромісів між різними українськими правописними традиціями з метою створення єдиного для цілої України орфографічного кодексу та багато в чому пояснює засади й причини запропонованих сьогодні змін в українському правописі. Хрестоматія призначена для філологів (науковців, викладачів, студентів), а також для всіх, хто не байдужий до проблем сучасного українського правопису, цікавиться історією його формування й прагне осмислити його сучасний стан.

У посібнику розглядаються такі важливі питання історії простого речення української мови, як розвиток орудного предикативного та напівпредикативного на місці подвійних відмінків, уживання різних засобів вираження присвійності, зміни безприйменникових та прийменникових сполучень з об'єктним значенням у придієслівній позиції тощо. Висновки зроблено на основі дослідження переважної більшості відомих історичних пам'яток української мови XIV — XVIII ст.

Ч. 1 : Матеріали до словника

Монографія "Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX - на початку XX ст." - перша спроба подати цілісну характеристику регіонального функціонування української мови в зазначений період у контексті істориш-культурних чинників, які впливали на соціальний статус української мови, її функціональні сфери та ступінь внутрішнього розвитку. У першій частині монографії представлено словникові матеріали, з яких постає загальний образ західного варіанта тодішньої української літературної мови у зіставних зв'язках із її сучасними лексичними, граматичними, фонетичними нормами тощо. Реєстрову частину словника укладено з таких лексичних одиниць, що у їх формі, значенні й особливостях слововживання виявилася історична специфіка літературномовного процесу на західноукраїнських землях, зокрема й на Буковині, - вплив живої народної мови - діалектів південно-західного наріччя, співтериторіальних мов, які функціонували в місцевому соціумі в силу поліетнічного складу населення, діяльності чужомовної державної адміністрації часів Австро-Угорщини. Матеріали до словника містять близько 3500 словникових статей. Ілюстративні матеріали мають різне функціонально-стилістичне спрямування, у них використано тексти публіцистики, навчальних посібників, листування, художньої літератури, зразки інформаційного мовлення - хроніку громадсько-політичного життя, рекламу, оголошення тощо. У коментарях до кожної словникової статті подано зіставні мовні факти з польської, німецької, російської, румунської та інших мов. Друкується згідно з ухвалою Вченої ради Чернівецького державного університету ім.Ю.Федьковича, протокол №2 від 23 березня 2000 р.

О.Шахматов займався у тому числі й питанням історії української мови, якому і присвячена пропонована книга. Шахматов брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905 — 1906) (див. також Заборона українського слова в Росії. Реферат Петербурзької Академії наук (1916) [PDF]). Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Рос. Імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежності, Шахматов зайняв різко негативну позицію. Початки української мови автор виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови. Шахматов вважав витоки української мови у загальних рисах автохтонними (хоч часом містив їх між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї). Не зважаючи на вразливі місця у теорії Шахматова, його історично-генетичні концепції підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова.

Автор послідовно аналізує походження української мови, її місце серед інших слов'янських мов, досліджує фонетику та морфологію.

Одне з найцікавіших і найглибших досліджень естетики українського скоропису. Автор аналізує і порівнює написання окремих літер впродовж XVII століття, досліджує манір та декоративне забарвлення давнього українського письма.

Про таїну рідного слова, про мовну скарбницю народу. зібрану в словниках, про те, як народжується слово, про історію слів, про наші імена й прізвища, про назви міст, про взаємозв'язки української мови з іншими мовами розповідає ця книжка.

У книжці висвітлено питання історії сучасної української літературної мови, форм побутування української мови та її сучасного стану. Дослідження здійснено в соціолінгвістичному аспекті: мовні проблеми розглядаються у їх зв'язку із суспільними, розкрито соціальну зумовленість мовних явищ, досліджено специфіку мовної політики КПРС на українських теренах і її роль у формуванні сучасного двомовного соціуму України. Основні поняття соціолінгвістики - мовна ситуація, мовний конфлікт, мовна стійкість - висвітлено у контексті українських реалій.

Подана нижче добірка документів має на меті ознайомити читачів із специфікою мовної політики, яку провадив радянський режим на теренах УРСР. Упорядники свідомі того, що збірник не може претендувати на повноту і всеохопність матеріалу. Нашим завданням було поставити проблему і заохотити майбутніх дослідників до пошуку ширшої інформації і наукового її опрацювання. Добираючи матеріали з радянських партійних документів і мовознавчих публікацій ми надавали перевагу тим, які стосувалися внутрішньомовної політики — заборон вживати певні слова, словосполучення, словотвірні й морфологічні форми, синтаксичні конструкції, оскільки саме цей аспект мовної політики КПРС ще не дістав належного опрацювання за джерельними даними. Орієнтація на зазначену проблематику зумовила й обмеження поданих матеріалів переважно хронологічними рамками 1930-х і 1970-х років, оскільки саме в ці десятиліття Москва застосовувала найбрутальніші методи у неоголошеній війні з українською нацією, до яких належала й низка репресивних заходів у сфері мововжитку. Відкриває збірник скорочена версія доповіді Миколи Скрипника на Першій всеукраїнській конференції культурно-освітніх робітників нацменшостей 20 травня 1931 року. Її подано для загального уявлення про засади мовно-освітньої програми М. Скрипника, що становили головний об’єкт нищівної критики в наступних погромницьких акціях 1930-х років. Завершує видання словник репресованої лексики, укладений на базі опублікованих у збірнику документів.

Кн. 1. - 227с.

До видання увійшли грамоти володимирських актових книг XVI ст. — так звані кріпосні документи (духовні, дарчі, продажні, закладні та інші). Це важливі для вивчення історії мови пам'ятки ділової писемності того часу. До тексту додаються передмова, коментарі, словник застарілих слів, укладений на основі лексичного матеріалу грамот. Для науковців — мовознавців, етимологів, істориків, юристів, етнографів, учителів, студентів.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.