Махно - один із найяскравіших лідерів українського народу, якого радянська пропаганда називала бандитом, а справу його замовчувала. Зараз Нестора Махна порівнюють з Робін Гудом, Спартаком, товаришем Че. Виходець з найбіднішого селянства, він у 29 років зумів зібрати під прапором анархії 100-тисячну армію і почав створювати на південному сході України анархістське суспільство - трудову федерацію, яка проіснувала 100 днів під постійними ударами білих і червоних. Через 70 років після смерті цей степовий вовк став культовою фігурою серед сучасної молоді Європи, а ідеї анархізму, які сповідував Махно, у наш час перекочували з робітничих бараків до арт-богемних тусовок. Ким же був Махно у реальному житті? На це питання і дає відповідь нова книга Віктора Савченка, що присвячена одному з найвідоміших українців ХХ ст.

Once, and not all that long ago, Manhattan was Indian country, as it had been for thousands of years. Today, most people tracing descent to the first Manhattans live scattered along the many trails leading into their exile on small reservations in Ontario, Wisconsin, and Oklahoma. Four centuries ago, when Europeans like Henry Hudson began sailing to their shores, Manhattans and their kin held sole, sovereign sway over a homeland that took in a broad swath of the Mid-Atlantic seaboard. It stretched from Manhattan to the nearby mainland and adjacent parts of Long Island and the Jersey shore, across meadows and pine barrens along the coastal plain, and inland through forest-covered valleys. Above them rose ascending tiers of ridges extending from the Palisades, Ramapos, Hudson Highlands, Kittatinys, Shawangunks, and Taconics to the high peaks and plateaus of the Berkshire, Catskill, and Pocono uplands. Then as now, winds constantly blew moisture-laden storm clouds over these front ranges of the Appalachians, a mountain chain that runs like a spine across eastern North America from Acadia to Alabama.

The second edition of the Historical Dictionary of New Zealand describes the many changes that have taken place during the past decade while building on the solid foundation of the first edition, which already traced New Zealand's long and lively history. The book's introduction gives an overall view of the country, while the chronology plots the path from the earliest settlers to the present. The dictionary includes hundreds of cross-referenced entries on important persons, places, events, and institutions as well as significant political, economic, social, and cultural aspects. Everything from the examination of the relations between the Pakeha and the Maori to the country's environmental policy is covered in this reference. Further research is enabled by the extensive bibliography.

The publication of this book comes at a propitious time when research in the history of Egyptology in the first half of the twentieth century, long neglected, receives for the first time the attention it deserves. It presents five studies previously published as a thematic issue of the Journal of Egyptian History (5/2012). The idea to produce such a thematic collection of studies was first conceived by the editors who were working on comprehensive treatments of Fredrich Wilhelm Freiherr von Bissing’s political involvement during the First World War and German Egyptology underNational Socialism, respectively. Lindsay Ambridge whose work focused on the scholarship of James Henry Breasted in the context of racial ideologies of the early 20th century, could be persuaded to contribute to the volume. The person competent to place these studies and their significance in context was Edmund Meltzer who wrote the thoughtful introductory chapter. When these studies were ready to be published in late 2011, the death of Manfred Mayrhofer, patron of the study of Indo-Aryans in the Ancient Near East, prompted Peter Raulwing to add a concluding chapter. More than an obituary, it also reflects on the twentieth century ideological context of scholarly interest in the question of Indo-Aryans in the Ancient Near East, making it a suitable final chapter. The editors and authors of this volume express their hope that their studies help to understand the interplay of academe and politics, and the profile of scholarly biographies between 1914 and 1945.

Праця Василя Іваниса присвячена боротьбі українців Кубані за самостійність та союз з Україною у 1917-1920 рр.

Збірка художньо-публіцистичних творів видатного сучасного українського кінематографіста Юрія Іллєнка слово за словом, думка за думкою незворотно доводить, що майбутнє нашої Батьківщини в руках нас самих, українців. Треба лише зрозуміти як скористатися своїми можливостями. У роки Другої світової війни в окопах друкований аркуш був на вагу золота. Тому на листівках читали наказ: "Прочти и передай товарищу". Коли ми впритул наблизимося до виборів у Верховну Раду, то темники Медведчука-Кучми видуться нам безневинними дитячими забавками. Інформаційні канали будуть заблоковані для всіх, крім нової Влади. Тоді ця книжка знадобиться: "Прочитай і передай товаришеві. Прочитай і відішли своїм батькам, дітям друзям і навіть тим, хто традиційно відхрещується від своїє долі словами: "Мене це не стосується". Для широкого загалу.

Видана Іваном Тиктором (український редактор, видавець) публікація є ґрунтовним дослідженням української духовної та матеріальної культури періоду XVI - XIX ст. Вона поділена на три частини: “Княжа доба”, “Доба перемін”, “На світанку нових часів”. В цих частинах розглядається як побут (а саме помешкання, сільське господарство, сімейний устрій) так і освіта (різноманітні освітні заклади), духовне життя українців (свята, обряди, звичаї). Окрема увага приділяється мистецтву (здебільшого літературі).

Книга є збіркою матеріалів (стенограма та розширені тексти окремих виступів) міжнародного круглого столу «Школа толерантності. Історична освіта в полікультурному суспільстві: виклики та перспективи для України», який відбувся 14 липня 2010 р. у Києві з ініціативи та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Інституту історії України НАН України. В роботі круглого столу взяли участь українські та закордонні науковці (історики, соціологи, політологи, культурологи), викладачі вищих навчальних закладів, вчителі історії, учителі-методисти, студенти, аспіранти. У виступах учасників обговорювались проблеми сучасної історичної освіти: шкільна історія та конфлікти довкола неї, образ Іншого на сторінках шкільних підручників, стан справ з викладанням історії в Україні з погляду проблем і перспектив у вихованні культурної, етнічної та ґендерної толерантності, образ українців в шкільному курсі історії, шкільні програми з історії та їх відповідність сучасним вимогам, світовий досвід викладання історії в школі. Для науковців, викладачів, студентів

Книга, написана американським істориком П. Абботом укупі з українським істориком Є.Пінаком, в рамках американської серії «Men-at-Arms» (серія, присвячена уніформі, оснащенню та організації армій і військових формувань різних народів світу) розповідає про збройні формування українців першої половини ХХ століття. Книга містить певні неточності щодо періоду Перших Визвольних змагань (1917-1922 рр.), але разом з тим буде дуже цікавою і корисною для широкого кола читачів.

Ч. 1 : Праці Першої конференції наукових бібліотек УСРР. - 1926. - 176 с.

Кн. 1. - 380 с.

Досліджено життя і творчість видатного українського історика, ключової постаті національно-визвольного руху України 70 – 80-х років ХІХ ст. В. Антоновича з метою з‘ясування його внеску в пізнання української ментальності. У праці філософа про історика сама історія розкриває секрети ментальності українців. Поєднуючи філософсько-теоретичну культуру мислення з прозорістю викладу, автор висвітлює особливості національно-світоглядного перенародження В.Антоновича з поляка на українця, пропонує цілісний нарис ідеології українофілів-народників; обґрунтовує тезу про В.Антоновича як батька українського етнонаціоналізму; пропонує своє бачення дискусійного питання про “вроджену недержавність українців”; виокремлює та висвітлює основні ознаки української ментальності. Історичне постає сучасним, проблеми минулого – проблемами нинішнього часу, “вчорашні” уроки – дороговказами для сьогодення.