Vol. II. - 588 p.

While more than a hundred thousand deeply moved spectators and athletes who had assembled on August 16th, 1936 under the great dome of light in the Olympic Stadium clasped hands and sang the song of Olympic brotherhood, the white flag with its five symbolic rings was slowly lowered and the Eleventh Olympic Games came to an end. Everyone who participated in the celebration of the Berlin Festival was impressed and inspired by this rousing symphony of life, with its joy of competition and magnificent display of youthful strength. Were the Olympic Games merely a sporting event of gigantic proportions, an array of world championships in the various fields of physical training, they would be nothing more than one festival among many. But they are more than that, and thus they grow from Olympiad to Olympiad, the expression of a mighty all-enveloping educative ideal which rises above the limits of time and the confines of national frontiers, aiming at physical, mental and moral perfection. This fact lends meaning and significance to the Games and justifies the extensive preparation necessary for their presentation. Here, too, may be said to lie the reason for the compilation of this work, presenting as it does all the various phases and aspects of the impressive Festival.

Підручник складається з 12 розділів, у яких розглянуто такі наріжні проблеми, як журналіст і суспільство, журналіст і джерела інформації, журналіст і влада, журналістика в період виборів. Автори переконливо застерігають молодих фахівців від змішування журналістики з політичними змаганнями, рекламою та бізнесом, від лобіювання певних поглядів і інтересів, наголошують на необхідності неупередженого і водночас прискіпливого ставлення до джерел інформації, відокремленні фактів від коментарів та оцінок, важливості точного, збалансованого і достовірного висвітлення подій і явищ, які хвилюють громадськість. Для студентів вищих навчальних закладів.

Презентоване видання цікаве тим, що написане учасником тих далеких подій — Михайло Каркоць-Вовк був членом «Українського легіону самооборони», утвореного на Волині в 1943 році, тож описані в книзі факти є спогадами очевидця й мають історичну цінність.

Т. 2 : Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації Українських націоналістів. 1942-1956. - 2008. - 415 с.

Монографія є першим комплексним дослідженням історії створення та діяльності Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, які стали помітним явищем у політичному і військовому житті Європи впродовж майже 40 років. Дослідження грунтується передусім на маловідомих для наукової громадськості архівних документах, аналізує широкий спектр ідей і стосунків у середовищі міжвоєнної української еміграції під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки. Але головним предметом уваги автора є тогочасний чин українських націоналістів, політичний і збройний, який був постійно спрямований на створення Української Самостійної Соборної Держави.

Т. 2 : Українська Повстанська Армія та збройне підпілля Організації Українських Націоналістів. 1942-1956.. - 2008. - 415 с.

Ч. 2. - 192 с.

В роках 1939-1941 Організація Українських Націоналістів дійшла до верху своєї могутности. Зовнішньо-політичні умовини її діяльности в тому часі були дуже тяжкі, зате внутрішня українська політична дійсність давала їй небувалі досі можливості, через фактичну відсутність якоїнебудь іншої конкуренційноі української ідеї та організованої політичної сили і через мовчазну готовість української суспільности підчинитися керівництву ОУН, якщо б виявила вона в тому часі потрібний політичний розум. Не дивлячись на те, яким шляхом пішли пізніші події і чи було в можності ОУН відвернути їхній біг, треба сказати, що ОУН не використала вийняткової своєї історичної нагоди. Внутрішня хвороба почала підточувати її силу і величезну енерґію молодости політичного руху звернула на взаємопоборювання і самовинищування. Не варто закривати на те очей, промовчувати чи виправдувати об'єктивними причинами, бо від того ані нічого не завернеться, ані не поправиться. Краще мужньо глянути правді в очі з надією, що наші наступники не повторять помилок своїх попередників. Пам'ятаймо, що легше здобутися на геройство в обличчі ворога, як на відвагу визнати власні помилки. Зиновій Книш В історії українського націоналістичного руху період цей болючий, проте важливий. Бравши участь у подіях того часу, вважав я потрібним утривалити в формі спогадів те, що бачив тоді і переживав, так як воно збереглося в моїй пам'яті. Це спогади самовидця, не праця історика. Читачів прошу мати це на увазі. Тому — може й за багато в деяких місцях — особа автора висувається наперед, замість скромно стояти в тіні. Я свідомий цього недоліку. Хотілося б сказати на оправдання, що через те аж ніяк не мав я наміру поменшувати ролі й вартости інших націоналістів тієї доби. Переповідаючи подїі того часу, хочу вставитися в моє тодішнє положення і передавати тодішній спосіб думання і мій власний і інших тогочасних дієвих осіб. Критичне ставлення до деяких фактів і подій тоді було майже неможливе. Зате можливе і потрібне воно тепер і позмозі старався я в примітках і коментарях давати йому вияв. Для повноти образу користувався я інформаціями й розповідями інших осіб, що приймали активну угасть у націоналістичному русі в тих роках: Андрійків Іван (псевдо), Гайвас Ярослав, поручник Гутович-Норим Євген, Іванович Петро (псевдо), інж. Ґ-ий П., Карманін Юрко, Книш Ірина, д-р Коропей Йосип, Кранський Володимир (псевдо), Кричук Степан, Кришталь Юрко, д-р Лапичак Тома, д-р Мацях Євген, інж. Модрицький Северин, д-р С. С-ий, Терен Михайло, Тупісь Степан, поручник Чигун Володимир. Сердечне спасибі їм за допомогу. Дякую теж усім іншим, що тим чи іншим способом причинилися до написання цієї книжки. Па цьому місці висказую теж мою подяку Вельмишановним: полковникові Андрієві Мельникові, Голові Проводу Українських Націоналістів, генералові Миколі Капустянському, Заступникові Голови Проводу Українських Націоналістів, Ярославові Гайвасові, редакторові Олегові Ждановичєві і докторові Євгенові Мацяхові за їхні критичні завваження. Нехай вибачать мені, коли не з усіх їхніх порад я скористав. Це право автора. І не значить те, що їхні поради й завваження не були для мене цінні. Книжка ця була написана ще в 1954 році. Від тоді перейшла цілу історію, мусіла боротися за те, чи виходити їй у світ, чи лишатися в рукописі і плісніти десь в архівах. Одні вважали, що замало в ній критики противників і що критика ця за легка, другі хотіли б, щоб більше хвалити однодумців. Ці причини, разом з труднощами роздобули гроші на друк, склалися на те, що книжка спізнилася на п'ять років. Та й виходить покищо тільки перша її частина. Від того, як поставляться до неї читачі і чи підтримають вони мої видавничі зусилля, буде залежати, чи і коли будуть надруковані три дальші її частини. А я стояв і стою на становищі, що від лайки противника і власної самохвальби позиції націоналізму не окріпнуть. І хоч через те прийшлося мені пережити багато гіркого за тих п'ять років, від того мойого глибокого переконання не відступлю. І може з досвіду тих сумних років, що його старався я зафіксували в цих моїх спогадах і матеріялах, виловить хтось зерно істини, очистить з попелу вигорілих пристрастей і прийде тоді час, коли Сяйво Небесне зійде на серця всіх націоналістів і знатимуть вони, що чинити, щоб поширити царство Волі і Правди в Україні і щоб у тому їхня ласка й хоробрість кріпшали на вічну славу Батьківщини.

«Ґенеза народження ОУН є й досі в мряковинні», — писав відомий український і міжнародний діяч, емігрант у Швейцарії, Антін Чернецький у своїй книжці «Спомин з мого життя», виданій у Лондоні 1964 p., хоч він вже читав видану 1962 року капітальну працю Володимира Мартинця «Українське підпілля від УВО до ОУН». Соціаліст (хоч і щирий патріот) Чернецький, «крім славословія, приписування ОУН деяких акцій, яких вона фактично не робила», не знайшов у книзі Вол. Мартинця фактичного історичного матеріалу. Не влаштовувала вона — байдуже, з цих самих чи інших причин, — і товаришів Мартинця з націоналістичного табору. Внаслідок цього ми й маємо честь та задоволення передавати до рук читачеві інший чи, радше, — перший — і науковий, і разом з тим доступний кожному виклад історії оформлення стихійно-масового руху українців за своє національне визволення у політично-активне тіло: Організацію Українських Націоналістів — славнозвісну ОУН.

У книзі висвітлюється маловідома, але дуже важлива сторінка героїчної історії боротьби за незалежність України у XX столітті, а саме - діяльність ОУН в Центральній, Східній і Південній Україні в 1941-1950-х роках. На основі широкого кола документів, більшість з яких вперше вводяться в науковий обіг, з'ясовано якою була і як функціонувала організаційна мережа ОУН на цих землях, досліджено методи діяльності ОУН і їхній ефективность, показана реакцію місцевого населення. На численних прикладах участі населення Центральної, Південної та Східної України в ОУН розвінчується радянський міф про націоналістичне підпілля як виключно західноукраїнське явище. Книга буде корисною, для усіх тих хто цікавиться українським рухом Опору у XX ст.