В книзі висвітлено життя українського поета Тараса Григоровича Шевченко.

У книзі досліджується комплекс документів «Акти Волинського воєводства» із зібрання Пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві, матеріали якого хронологічно охоплюють період із 1492 по 1565 рр. До збірника увійшло 29 документів, 16 з яких публікувалися у різних виданнях XIX ст. Це — документи великих князів литовських Олександра Ягеллончика, Сигізмунда І Старого, Сигізмунда ІІ Августа, якими вони жалували волинський нобілітет землями та маєтностями. На їх основі проаналізовано специфіку економічного розвитку Волині наприкінці XV — у першій половині XVI ст.; вивчено особливості здійснення операцій із нерухомістю; виявлено протекціоністські заходи влади щодо підтримки цивілізаційного освоєння регіону, розбудови галузевого господарства, конституювання соціальних груп і т. ін. Документи збірника проливають світло на формування маєткових комплексів волинських шляхетських та князівських родів. Також проаналізовано господарську політику королеви Бони на Волині за період її правління. У збірнику репрезентована цінна інформація про інститути центрального й місцевого управління у ВКЛ та Волинському воєводствізокрема. Для істориків, мовознавців, викладачів та всіх, хто цікавиться історією України та Центрально-Східної Європи.

Це перша спроба зібрати під однією обкладинкою тексти трьох надзвичайно різних сучасних літераторів, які, колись, чомусь вирішили об’єднатися в групу Бу-Ба-Бу, — Юрія Андруховича, Олександра Ірванця та Віктора Небо­рака. Присвячується так званому 100-річчю Бу-Ба-Бу.

Книга містить репродукції і біографічні відомості про одного з найсильніших артистів-малярів, основоположника й професора Київської Академії Мистецтва, першорядного майстра европейської слави - Олександра Олександровича Мурашка. Описується втрата видатного майстра рисунку і фарби, найбільш необхідного для подальшого мистецького розвитку української творчості.

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року. Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні. Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора: «Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією». Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

"Хроніка європейської Сарматії" італо-польського історика XVI–XVII ст. Олександра Гваньїні (1538–1614) є надзвичайно цінною й популярною пам’яткою європейської історіографії, яка активно поширювалася і використовувалася в Україні в XVI–XVIII ст. Ця книга неодноразово видавалася різними європейськими мовами, а її найновіше видання (у польському перекладі) побачило світ у Кракові 1611 р. «Хроніка» Гваньїні складається з 10 книг-частин, кожна з яких присвячена конкретній державі або регіону, висвітлює їх військово-політичну та релігійно-культурну історію. Найбільшу увагу приділено Центральній та Східній Європі (Україна, Білорусь, Росія, Польща, Литва, Молдова та ін.), дещо меншу – Західній Європі (Австрія та Німеччина, Швейцарія, Скандинавія тощо), а також Близькому Сходу. І не випадково саме за цією «Хронікою» вчився Богдан Хмельницький, не випадково вона справила такий потужний вплив на українське, російське, білоруське літописання. «Хроніка» Гваньїні написана легко, читається і нині з величезним інтересом та містить багато ілюстрацій. Видання окремою книгою у перекладі українською мовою «Хроніки» Гваньїні – цінного історичного джерела, літературної та історіографічної пам’ятки без сумніву стане вагомою подією у науковому та культурному житті сучасної України. Це видання розраховане не тільки на науковців, а й на викладачів вищої та середньої школи, широке коло любителів історії.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1925 до 28 січня 1928. Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий. Приймаючи офіційні вимоги комуністичної партії, в питаннях літературної політики ВАПЛІТЕ займало незалежну позицію і стояло на засадах творення нової української літератури кваліфікованими митцями, що ставили перед собою вимогу вдосконалення, засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури. Лідером організації був Микола Хвильовий, який висунув гасло «Геть від Москви!». Президентами — Михайло Яловий (пізніше Микола Куліш), секретарем — Аркадій Любченко. До складу організації входили: Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичина, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко, Петро Шатун та інші. В 1927 ВАПЛІТЕ видавала журнал «ВАПЛІТЕ», у якому серед інших друкувались: Никифор Щербина та ін. Погляди М. Хвильового зумовили критику ВАПЛІТЕ з боку партійних і державних діячів УРСР. Особливо гострих нападок зазнав твір М. Хвильового «Вальдшнепи». 28 січня 1928 р. було конфісковано вже надруковане 6-те число літературно-художнього двомісячника «ВАПЛІТЕ» «через уміщення другого уривка з «Вальдшнепів» Хвильового, ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися» [1]. Члени ВАПЛІТЕ продовжували літературну діяльність в альманасі «Літературний ярмарок» (1928-29) і організації «Пролітфронт». Члени ВАПЛІТЕ — одні з перших жертв репресій сталінського режиму.

Отражается современное состояние педагогики и психологии, в частности подходы и концепции, наиболее расространенные как в отечественной, так и в зарубежной науке. Структура и содержание учебного пособия соответствуют государственному образовательному стандарту высшего профессионального образования второго поколения по дисциплине «Педагогика и психология». Книгу дополняют практические задания и глоссарий. Высокая культура и одновременно простота изложения материала помогают оптимальному его усвоению. Для студентов высших учебных заведений, педагогов и психологов.

Т. 1 : 1747-1787. - 649 с.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

У першому розділі книги видатного українського мистецтвознавця розглянуто діяльність "придворних" архітекторів – представників бароко: митрополита Рафаїла Заборовського, за часів якого відбулося закладення Андріївської церкви, Іогана Готфріда Шеделя, що уславився як архітектор Лаврської дзвіниці, а також А. В. Квасова, І. Ф. Мічуріна. Другий розділ присвячено архітекторам-киянам Стефану Ковніру та Івану Григоровичу-Барському, який є автором Покровської церкви і багатьох світських будівель.

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї. Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям. Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.

Дана публікація є збіркою статей про фільм видатного українського режисера Олександра Довженка “Звенигора”. Авторами статей у збірці виступили Микола Бажан, Яків Савченко, Фелікс Якубовський, Василь Хмурий, власне сам Олександр Довженко та інші. В якості вступу видання містить лібрето фільму, доповнене кадрами з нього. Кожен з вищезазначених авторів рецензує фільм, аналізує роботу Довженка, використані ним прийоми, гру акторів і загалом фільм як витвір мистецтва.