Відкільа почаласъ працьа? Це питанньа дуже цікаве, особливо длъа тих льудеj, котрі працьуіуть і, іак то звичаjно бувajе з робітниками, працьуjуть багато, навіть через силу. Чи була коли така пора на світі, шчо б льуде жили не працьувавши? Чи можуть коли знов такі часи настати? На це мусимо відказати: ні, мабуть таких часів ніколи не було, шчо б льуде обходились конче без праці, і не повинно бути, шчо б коли таке времца настало. Але в різні часи льуде працьували не так, іак тепер, іншиj раз лекше, але часто j тьажче, і ми можемо мати певну надцу, шчо на дальші часи льудского житьтьа, можна буде впорьадковати працьу користнушим робом дльа білыпоіі часті льудеj, ніж тепер. В оціj нашij книжці ми і хочемо трохи побалакати про те, jак в давнішчі часи була впорьадкована працьа, jак вона тепер ведетсьа і jакі наjпотрібнішчі були б зміни в цім порьадку. В нашij розмові ми наjбільш торкатимемосьа до житьтьа і долі працьуjушчих льудеі на Украііні, а між jіми до ремесників і робітників на заводах та хвабриках, бо про хліборобів маjемо думку поговорити осібно в іншому місті.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

М. Драгоманов та І. Франко — у чомусь істотному визначальні історичні особи в українській суспільно-політичній ситуації епохи зламу ХІХ і ХХ століть. Вивченню їх стосунків і діалогу, який вони вели в журналістиці, у тому чи іншому аспектах присвячені праці сучасних дослідників [2; 5; 6]. Тим не менше залишається не до кінця з’ясованим початковий період у їхньої полеміки, коли І. Франко залишив роль слухняного учня і виходив на самостійну світоглядну дорогу. У цій статті ми спробуємо показати народження прихованої полеміки між М. Драгомановим та І. Франком, яка відбувалася на сторінках журналу „Народ” (1890 — 1895).

«Українська граматика» Є. Тимченка (1866-1948) тричі перевидавалася за життя автора. Книга містила ряд вступних зауважень, де йшлося про предмет граматики і її поділ на частини, про звуки й літери, українську азбуку, категорії слів (частини мови), серед яких, між іншим, виділялися речівники (ймення річеве - іменник), прикметники, числівники, займенники, часівники (дієслова), прислівники, злучники (сполучники), прийменники, вигуки, про будову слів, наголос. Далі було викладено фонетику, морфологію з докладним цілісним оглядом словотворення і словозміни, а в кінці розглянуто правопис. На свій час граматика Є. Тимченка була найповнішим систематичним викладом української граматики, особливо словотвору та фонетики. Щоправда, своїх сучасників вона дивувала тим, що була видана західноукраїнським правописом - «желехівкою», хоч у другому виданні автор вніс у правопис деякі зміни, зокрема, перестав вживати літеру ї після м'яких приголосних.

Автор аналізує становище українців під владою різних держав та в еміграції, на основі чого виводить шляхи боротьби за вільний національний розвиток України.

Книга присвячена видатному українському громадському і науковому діячу Михайлові Петровичу Драгоманову (1841-1895 рр.). У виданні змальовується його життя, діяльність та політичні погляди.

Книга о русско-украинских отношениях написана П.М. Бицилли (1879-1953) - российским учёным, историком.

Огляд культурної праці української еміґрацй був задуманий покійним проф. Ол. Лотоцьким ще в 1937 р. Видання такого огляду було в плані Українського Наукового Інституту в Варшаві, одначе не було свого часу здійснене. Перша частина його появляється тепер, як видання Музею Визвольної Боротьби України, реалізоване спільними засобами багатьох учасників. Хронолоґічно огляд культурної діяльности в цій книзі обмежений двадцятиліттям 1919—1938 р. р. Поза ці межі автор виходить лише в небагатьох окремих місцях цієї книги, відкладаючи суцільний огляд 1939-го і дальших років війни на будуче. Автор свідомий багатьох недостач своєї праці, на яку він дивиться лише як на першу більшу спробу, гцо її майбутній історик не в одному змінить і доповнить.

Цю малу розвідку уважаю за фрагмент ширшої праці, яку повинен скомпонувати якийсь наш Клявзевіц, військовик і політичний мислитель, на тему — чи Росія є непоборна? Своїм змістом праця ця мала б довести, що спроби мілітарного розбиття і політичного поділу московської імперії в минулім: і в 1709 (що пробував я), і в 1812. і в 1914, і в 1941, — не вдалися зовсім не тому, що вони не могли вдатися, а через стратегічні, а ще більше політичні помилки, яких можна б оминути, а також через припадкові перешкоди, яких й могло не бути.

Як віра втілюється в церкві, так національна містика в політиці. "Все починається з містики і все кінчиться політикою", все починається "шумними ідеями" і кінчиться щоденною працею. "Справа полягає на тім, щоб у кожній системі містику не з'їла політика, що зродилася з неї". Щоб кожний крок "щоденної праці" був надхненнй великою містичною метою.

Історична наука покликана не тільки розповідати про минулі часи, не тільки реєструвати факти, а й узагальнювати історичний досвід і дим самим вносити свій вклад у розуміння подій, показувати як сучасне виростало з минулого. На основі марксистсько-ленінського вчення історична наука розкриває об'єктивні закономірності розвитку людського суспільства, допомагає вірно зрозуміти життя наїроду, класів, роль партій.

Командир УНР розповідає про свої політичні ідеї.

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

Наш текст подано за цим виданням. В нашому е-перевиданні пороблено наступні зміни: 1. Підрядкові примітки авторки та редакції [вставлено прямо в текст в квадратних дужках]. 2. Виділено цитати. 3. Переважну частину тексту книги складають листи Лесі Українки. Частину цих листів авторка наводить повністю, частину – у фрагментах, ще деякі листи просто згадує, не цитуючи. Деякі листи Лесі Українки, надруковані в радянських виданнях, були включені в текст книги як додатки під час підготовки її до друку. Оскільки ми подаємо повні тексти усіх листів Лесі Українки у вигляді окремого розділу сайту, ці тексти виключено з книги О.Косач-Кривинюк і замість них проставлено гіперпосилання на відповідні документи з розділу «Листи Лесі Українки». 4. Фотографії, опубліковані в книзі, перенесено в розділ «Галерея».

Визвольні змагання 1917-1920 років зрушили широку українську землю, до глибини душі потрясли українським народом і штовхнули розвиток подій на цій частині земного ґльобу в новому напрямку. А хоч закінчилися вони невдачею, та почали нову епоху в житті нашого народу, ба й усього європейського сходу. Нікому не пройти повз те мовчанкою, ані заперечити це, чи злегковаоїсити. Після того прийшов ніби-мир, неменш важкий для народу, як гаряча війна, і вимагав він не женшог напруги сил та боротьби, хоч може й іншими способами. На жаль мало в нас написано про ті роки, що в них зарисовувалися нові шляхи майбутности української нації і визрівали нові політичні ціннощі, що до кореня міняли давкі світогляди і скидали старих ідеалів. А вони незвичайно цікаві для історика та повчальні для політика. І все ще далеко в нас до повного висвітлення та зрозуміння тодішніх політичних настроїв серед суспгльности і поглядів чільних її виразників та носіїв.

Понад два десятки років "Срібна Сурма" знайомить своїх читачів з діянням українського націоналістичного руху, зокрема з його найбільш активними виявами в підпільній політичній і революційній боротьбі. Спогади учасників тієї боротьби, зібрані матеріяли та тут і там опубліковані документи кидають яскраве світло на змагання двох уже поколінь українського народу за національно-державне визволення. Авже ж, де світло, там мусять бути й тіні, було б шкідливо мовчки повз них проходити і "Срібна Сурма" мусіла знайти відвагу, щоб говорити і про них.

У посібнику розглядаються такі важливі питання історії простого речення української мови, як розвиток орудного предикативного та напівпредикативного на місці подвійних відмінків, уживання різних засобів вираження присвійності, зміни безприйменникових та прийменникових сполучень з об'єктним значенням у придієслівній позиції тощо. Висновки зроблено на основі дослідження переважної більшості відомих історичних пам'яток української мови XIV — XVIII ст.