Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.

Європейський вектор України актуалізує для нас ті питання, котрі в книзі «Європа та релігії. Ставки XXI століття» детально аналізує Жан-Поль Віллєм, професор соціології релігій у Сорбоні. Варто полишити в стороні поверхнево-узагальнюючі стереотипи про «Захід» і про «Європу» та уважно придивитися до істотних відмінностей у підході до цих питань між Італією і Німеччиною, між Грецією та Бельгією, між Англією та Францією. Вдумливий аналіз цих відмінностей допомагає відмовитися від спрощених уявлень про специфіку України в цьому широкому контексті і ясніше усвідомити реальні «виклики» і відповіді на них. А головне - усвідомити міру відповідальності за ті чи інші рішення питань свободи совісті як на рівні законодавства країни, так і на рівні школи, де вчаться діти, доля яких читачу не байдужа.

Т. 1. - 2006. - 800 с.

Описание Новофонского монастыря, его святынь и географического местоположения. История поклонения православных христан святыням Новоафонской обители. Рассказ о месте Новоафонского монастыря в распространении православия в пределах Южных рубежей Российской империи. Материалом для этого труда стали летописные известия.

Т. 1. - 672 с.

Книга повествует об истории Византийской империи 1265–1310 гг. В это время в Империи в результате незаконного свержения патриарха Константинопольского Арсения Авториана появился так называемый раскол арсенитов. Последние были склонны не признавать правящую династию Палеологов и поддерживали Ласкарисов. Также они не признавали патриархов, которые были возвдены на престол после незаконного свержения Михаилом VIII Арсения Авториана.

Pапропоновано функціонально-розпланувальні моделі духовних навчальних закладів різних типів, визначено взаємозв'язки між основними групами приміщень, розкрито актуальні питання формування об'ємно-розпланувальної композиції. Використано фотоматеріали з сучасної фахової літератури, особистого архіву автора, а також авторської праці. Розраховано на фахівців у галузі архітектури, науковців, аспірантів, студентів архітектурних факультетів вищих навчальних закладів.

В данной монографии сделана попытка комплексного анализа архитектуры православных духовных учебных заведений, исследовано их поэтапное развитие, обобщен отечественнный и зарубежный опыт проектирования и строительства данного типа объектов. Также предложены функционально-планировочные модели разных типов православных духовных учебных заведений. Расчитано на специалистов в области архитектуры, ученых, аспирантов, студентов архитектурных факультетов Высших учебных заведений.

Владимиру Путину досталось не слишком упорядоченное наследство в части отношений государства и религиозных объединений. Общим местом уже стало утверждение, что государство имело при Борисе Ельцине особые отношения с Русской Православной Церковью (Московского Патриархата – в отличие от иных юрисдикций). Не менее несомненным было несколько ущемленное положение новых религиозных движений (НРД) и части уже далеко не столь новых, но недостаточно широко представленных в России религиозных объединений. Ислам, ортодоксальный иудаизм и буддизм в его традиционном для России (калмыцком, тувинском или бурятском) варианте пользовались «благожелательным нейтралитетом» государства. Надо полагать, государство готово было бы особо отличать ислам, но этому мешала раздробленность мусульманского религиозного руководства, неудобная и малопонятная для чиновников

Т.1 : А-И. - 604 с.

- Батюшка, у меня проблема. - В чем же дело? - Понимаете, я очень люблю одного человека, просто жить без него не могу. - Ну, в чем вопрос? Расписывайтесь, венчайтесь и живите долго и счастливо! - Ну, понимаете, мой возлюбленный - мусульманин. Он не фанатик. Ест свинину, не совершает намазы, но по происхождению он мусульманин и поэтому не хочет отрекаться от веры предков. Он верит в Бога, и мы считаем, что Бог один, а раз так, то не будет греха в нашей свадьбе. А как считает Церковь? Ведь я православная, поэтому мне надо получить благословение на брак. Такой разговор очень часто происходит сейчас в наших храмах. И это не удивительно. После советского времени произошло смешение народов. И ситуация, когда в брак хотят вступить верующие двух религий, стала очень частой. Но как оценивает это дело Бог? Как вести себя, если происходит такое бракосочетание? Как правильно вести себя православному супругу приверженца ислама? На эти вопросы мы и ответим в этой работе.

Окрім політичної еліти, діячів науки й мистецтва, залишалася в українців ще одна цитадель, яка стояла на сторожі самобутності нашої культури й зірко охороняла цілісність української нації. Такою цитаделлю була православна християнська віра. Вона, в цілому не надто відрізняючись від канонів католицької церкви, несла в собі ту іскру, що не давала згаснути багаттю культурної самобутності українців. Підтримувала в них бажання залишитись незалежними і не розчинитися в бурхливому океані тотального сполячення. І саме цей, останній оплот українства опинився під загрозою наприкінці XVI сторіччя, коли Річ Посполита, спрямована рукою Ватикану, оприлюднила проект злуки католицької і православної церков, який був реалізований 1596 року у Бресті й отримав назву Брестської (Берестейської) унії.

Православна теологія за власну концептуальну основу має спадщину святих отців та візантійських богословів. Ця спадщина видається єдиним цілим лише при незнанні текстів та фактичного перебігу подій. Історія православної теології — це драма конкуренції багатьох доктрин, змагання між якими розгорталося навіть в межах ортодоксії. Релігієзнавчий та історико-філософський підходи дозволяють побачити в історії православної теології еволюційні зміни, які відбувалися закономірно. Першим етапом кожного кола розвитку теології ставав бунт проти метафізики, спроби побудувати постметафізичну та антиметафізичну фідеїстичну теологію. Бог уявлявся як абсолютно непізнаваний, всяка метафізична теологія деконструювалася. Епоха деконструкцій швидко змінювалася спробами побудувати ортодоксальну метафізику, згідно із якою Бог — це Буття. Метафізика існування на наступному етапі розвитку теології зазнавала схоластизації та примітивізації. Формувалася схоластична есенціалістична метафізика, яка була здатна панувати довший час, але не могла створити видатних пам’яток, які б піднялися до рівня творів перших двох етапів. У книзі розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології — візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напрямку богословської та філософської думки — християнському неоплатонізмові. Візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII — початок XIII сто- літь). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х років XIV століття панує паламітська схоластика, новий есенціалізм. Дослідження підтверджує тезу про філософізацію теології у візантійський період. Ідеаломта методологічним підґрунтям для візантійських мислителів була ідея «філософської теології» Прокла. Антиметафізична теологія Ареопагітик залежала від філософії Дамаскія, останнього схоларха Афінської школи неоплатонізму. Філософія Максима Сповідника переінтерпретовувала прокліанство. Візантійський есенціалізм ідейно і текс туально залежав від александрійського неоплатонізму. Книга розрахована на науковців,викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться непростою історією православної теології.