Пропонований читачеві роман мав щастя зажити скандальної репутації задовго до виходу в світ. Його чорнова версія, віддрукована свого часу в Пітсбурзькому Kinko Copies числом 12 примірників, із міркувань суто практичних (щоб не пропала при перелеті через Франкфурт), і роздана авторкою друзям "почитати" (переважно у сподіванні розумних порад), цілком несподівано зробила карколомну кар'єру: вона відродила самвидав.

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.

Це перша праця, в якій філософія національної ідеї розглядається як самостійна інтелектуальна течія, що сягає далеко за межі політології — до питань про сутність і сенс національного буття. На широкому історико-культурному матеріалі автор досліджує місце цієї течії в європейській — і, спеціально, українській — свідомості новітнього часу (XIX — поч. XX ст.). Окремий розділ присвячено національно-екзистенційним пошукам І. Франка, в чиїй особі сконцентровано духовний досвід переломового для долі національної культури покоління української інтеліґенції.

Вона епатажна й нетрадиційна, як у житті, так і в літературі. Вона говорить, що «мистецтво — це гарний засіб для того, щоб розібратися із травмами, що переходять із покоління в покоління». Саме тому Софі Оксанен пише на такі теми, на які інші писати не вирішуються. Роман «Сталінські корови» розповідає про Анну — наполовину фінку, наполовину естонку (як і сама Оксанен), про її життя, пропущене крізь призму гіркого досвіду її матері, бабусі й усієї сім'ї, про сучасність та про ті часи, коли Естонія була частиною Радянського Союзу.

  Текст у форматі PDF 4.64 Мб