Ч. 1. - 530 с.

Жизнеописание знаменитых ученых и краткая оценка их трудов. Фалес. - Пифагор. - Платон. - Аристотель. - Гиппократ. - Феофраст. - Архимед. - Эвклид. - Аполлоний Пергейский. - Иппарх. - Плиний. - Диоскрид. - Гален. - Клавдий Птолемей и Александрийская школа. Большинство этих имён хорошо известно любому образованному человеку. Тем более интересно узнать что-то новое о гениях науки древнего мира. Этой цели служит представленная книга французского писателя и естествоиспытателя Луи Фигье (Louis Figuier) (1819-1894), которая является одним из первых опытов обобщающего сборника, рассказывающих о жизни и творчестве великих представителей науки. Как справедливо замечает автор: «Жизнеописание светил науки… занимательно для всякой публики». К том уже «светские люди будут довольны возможностью прочесть, и в случае нужды справиться, с биографиями всех этих славных мужей, биографиями, написанными добросовестно и с некоторой заботой о литературной форме». «Сочинение, предлагаемое нами публике, в сущности есть история наук…».

Т. 1 : А-Е. - 352 с.

Вып. 1 : Очерк исторического развития идеи Логоса до Филона и Иоанна. - 1881. - 96 с.

Погодин Михаил Петрович (11.11.1800-8.12.1875), русский историк, писатель, журналист и публицист. Академик (1841). Сын крепостного крестьянина. В 1821 окончил Московский университет. В 1826-44 — профессор Московского университета, сначала всеобщей, с 1835 — русской истории. В 1827-30 издавал журнал “Московский вестник”, в 1841-56 при тесном участии С. П. Шевырева — “Москвитянин”. В 1820-30-х Погодин написал несколько беллетристических и драматических произведений (“Черная немочь”, 1829, “Петр I”, 1831, и др.). В те же годы Погодин выступил и как историк с критикой М. Т. Каченовского и скептической школы. Собственные интересы Погодина находились в области древней русской и славянской истории. Во время заграничной поездки, в Праге (1835), Погодин установил связи с видными славянскими учеными П. Шафариком, Ф. Палацким, способствовал сближению русской и зарубежной славянской науки. Исследования Погодина по отдельным вопросам русской истории были основаны на изучении первоисточников, имели большое научное значение. Сюда относятся: установление источников Начальной летописи, изучение причин возвышения Москвы, выяснение постепенного характера закрепощения крестьян и т. д. Михаил Александрович Максимович родился в обедневшей дворянской семье на хуторе Тимковщина, ныне Золотоношского района Черкасской области. С 1812 по 1819 г. учился в Новгорд-Северской гимназии. В 1819 стал учиться на словесном отделении Московского университета, но в 1821 г. перешел на физико-математическое отделение и окончил его в 1823 г. Некоторое время после этого Максимович слушал лекции по медицине и был служащим университетской библиотеки и ботанического музея. С 1824 по 1825 находился в научной экспедиции с целью сбора ботанических и минералогических образцов. В 1827 защитил магистерскую диссертацию: "О системах растительного царства", получил должность адъюнкта. В 1832 г. был командирован на Кавказ, откуда привез богатые коллекции. Можно сказать, что его деятельность на поприще естественных наук оказала, в конечном итоге, влияние и на развитие русского языка, во всяком случае - в сфере специальной лексики. По сути дела, все основные ботанические термины, которые до сих пор бытуют в науке, были введены в нее ни кем иным, как Максимовичем.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.

"Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины 18 в.". Складений I. Ф. Павловським і виданий Полтавською губернською вченою архівною комісією у 1912 р., де наведено біографії уродженців Полтавської губернії: письменників, учених, художників, композиторів (433 записи і 62 портрети). У 1913 р. було видано "Первое дополнение к Краткому биографическому словарю ученых и писателей Полтавской губернии с половины 18 века", в якому наведено 85 біографій, а також поправки до "Словаря".

Т. 1. - 360 с.

Ініціатором видання двотомної російськомовної енциклопедії (1914–16 рр.) був М. Грушевський, а її авторами – українські та російські вчені. Перша світова війна перешкодила появі двох наступних томів. Головні статті написали: з географії України – С. Рудницький, зі статистики населення – О. Русов, В. Охримович і С. Томашівський, про антропологічні та етнографічні особливості українського народу – Ф. Вовк, з історії української мови – О. Шахматов. Книгу прикрашено численними ілюстраціями.

Книга містить економічне вчення Соціялістів-Революціонерів

Володимир Петрович Левинський (*8 серпня 1880 — 1953) — український вчений, публіцист, філософ.

В раритетному закордонному виданні Союзу Визволення України вчений Кордуба Мирон приводить фактичний матеріал географії північно-західної України. В доступній формі приведено загальний географічний огляд регіону та історичні аспекти розвитку геосуспільної території, котрі викладено на основі тодішніх історичних публікацій. Подано інформацію про внутрішні та зовнішні національні відносини. Визначено статистичні дані, описано соціальні особливості, додано картографічний матеріал. Оформлено у вигляді наукової монографії. Призначено для вчених, географів, краєзнавців. Має в першу чергу історичну цінність, як базовий та фундаментальний матеріал.

Дана публікація є монографією українського фольклориста, етнографа, літературознавця та громадського діяча Миколи Федоровича Сумцова. Видання присвячене Слобожанщині і є своєрідним підсумком його багаторічної плідної роботи з історико-географічного вивчення Слобідської України. Це дослідження — спроба вченого першим зробити історичний огляд життя слобожан, починаючи з їхнього походження і закінчуючи розвитком культури, обрядами і звичаями.

Слово „економія- походить з грецького ойкос, що дослівно значить: домівстзо, огорода, господарство. Отже еконоглія є наукою про господарство. Господарити-ж знова в найширшім значіню значить, застосувати працю і знаьг: так, щоби задоволити людські потреби.

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

У брошурі українського комуніста головну вагу приділено згортанню суверенітету УСРР та плани перетворення її на частину єдиної радянської Росії.

Це видання є перекладом з грецької на українську мову Літургії св. Іоанна Златоуста, яке здійснив І. І. Огієнко (1882–1972) – український вчений, митрополит (від 1944 р.), політичний, громадський та церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. У цій праці, як і в інших аналогічних, Огієнко ставив перед собою завдання якнайточніше передати зміст оригіналу. Текст відтворено уставом. У кінці книги наведено список праць вченого.