Хто такі дельфіни: риби чи тварини? Чому вчені виявляють до них великий інтерес? Про це розповість книжка.

Книжка iз серії "Історія людства". Лідер у номінації "Дитяче свято" конкурсу "Книжка року 2002" фахової газети "Книжник ревю". Кожна дитина мріє про пригоди. Цікаві та кумедні історії з цієї книги допоможуть малюкам здійснити незвичайну подорож у далеке минуле. Над нею працювали педагоги, вчені-історики, талановиті художники. Діти зможуть довідатися, як велика сила любові і дружби допомогла стародавній людині вижити у суворому світі дикої природи; коли наші предки навчилися складати легенди та придумувати загадки; чому різні народи Землі виявилися такими несхожими один на одного.

Дослідження життя та праці українського мовознавця Івана Зілинського (1879-1952). Окрім біографічних відомостей містить також виклад головних його поглядів на українську фонологію та діалектологію.

Жизнеописание знаменитых ученых и краткая оценка их трудов. Фалес. - Пифагор. - Платон. - Аристотель. - Гиппократ. - Феофраст. - Архимед. - Эвклид. - Аполлоний Пергейский. - Иппарх. - Плиний. - Диоскрид. - Гален. - Клавдий Птолемей и Александрийская школа. Большинство этих имён хорошо известно любому образованному человеку. Тем более интересно узнать что-то новое о гениях науки древнего мира. Этой цели служит представленная книга французского писателя и естествоиспытателя Луи Фигье (Louis Figuier) (1819-1894), которая является одним из первых опытов обобщающего сборника, рассказывающих о жизни и творчестве великих представителей науки. Как справедливо замечает автор: «Жизнеописание светил науки… занимательно для всякой публики». К том уже «светские люди будут довольны возможностью прочесть, и в случае нужды справиться, с биографиями всех этих славных мужей, биографиями, написанными добросовестно и с некоторой заботой о литературной форме». «Сочинение, предлагаемое нами публике, в сущности есть история наук…».

Превращение Страны Советов в ведущую индустриальную державу мира произошло благодаря неустанному героическому труду рабочих и крестьян, творческому гению инженеров — руководителей и организаторов великой стройки, конструкторов, изобретателей, разведчиков путей технического прогресса. Металлург и судостроитель, а вместе с тем видный партийный и государственный деятель, министр, заместитель Председателя Совета Министров СССР Иван Федорович Тевосян, видный гидроэнергостроитель Андрей Ефимович Бочкин, строитель уникальной Останкинской телебашни Николай Васильевич Никитин, изобретатель угольного комбайна Алексей Иванович Бахмутский и многие другие прославленные инженеры — герои очерков, составивших этот сборник

Бібліографічний покажчик містить відомості про захищені у спеціалізованій вченій раді Інституту історії України НАН України за 1991−2011 рр. дисертації на здобуття вчених ступенів кандидата та доктора історичних наук за трьома спеціальностями: 07.00.01 − «Історія України», 07.00.02 − «Всесвітня історія», 07.00.06 − «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». Видання розраховане на науковців, викладачів, аспірантів.

У книзі йдеться про історію та теорію освіти в галузі мистецтва. Авторами є провідні українські вчені Рудницька О.П., Отич О.М., Михайличенко О.В., Орлов В.Ф., Падалка Г.М., Ніколаї Г.Ю., Танько Т.П., Ростовський О.Я., Миропольська Н.Є., які представляють результати своїх досліджень, що охоплюють основний зміст історії та теорії мистецької педагогіки в контексті мистецької освіти як однієї з галузей педагогічної науки. Для науковців, аспірантів, студентів мистецьких спеціальностей.

У книзі на великому архівному матеріалі, маловідомих літературних джерелах подаються портрети видатних жінок України від часів Київської Русі до наших днів. Вміщено розповіді про славетних українок — жінок-патріоток із знатних родів, меценаток, вчених, літераторок, мисткинь, громадських та політичних діячок, учасниць боротьби за незалежність України та збереження національної ідентичності. Багато імен високих достойниць висвітлюються вперше.

Логістика, як економічна наука , з"явилася в україні в кінці ХХ столітя. Провідні вчені Росії, західних стран, Сша пов"язують цю науку з теорією управління матеріальними, інформаційними та фінансовими потоками між різними галузями виробництва і сфери послугю В навчальному посібнику запропонований новий методичний підхід до розробки і вибору раціональних варіантів логістичних процесів за критерієм оцінки приведених народногосподарських витрат по ним, їх ефективність впровадження в практику. Вперше в Україні розроблена наукова класифікація та методика розробки логістичних карт, за допомогою яких визначається трудомісткість логістичних операцій на всьому шляху товароруху від виробника до споживача. Даний посібник апробований курсом лекцій, котрі читаються автором студентам економічних спеціальностей.

Георгій Васильович Щокін (1954 р.н., Запоріжжя) — українский соціолог і психолог. Кандидат психологічних наук, доктор філософії, доктор соціологічних наук (1996) . Професор (1995) . Засновник і президент Міжнародної Кадрової Академії, а також засновник і голова Наглядової ради Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП) , голова правління Всеукраїнского благодійного фонду "Милосердя", заступник керівників Міжнародного біографічного центру (Англія) й Американского біографічного інституту (США) . Має вчені ступені в галузі психології, соціології та управління, професор богослов’я. Почесний доктор і професор, почесний і дійсний член (академік) університетів та академій України, Азербайджану, Англії, Білорусі, Киргизстану, Куби, Молдови, Польщі, Росії, Румунії, США.

Т. 1. - 564 с.

Видання присвячене 60-річчю від дня народження академіка НАН України, директора Інституту історії України НАН України В.А. Смолія. У розвідках, вміщених на його сторінках, висвітлюється широкий спектр проблем української історії від найдавніших часів до сьогодення, а також порушено питання теорії та методології історичної науки, історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, багато з яких досліджуються вперше, або оцінюються з позицій сучасної історичної науки. Серед його авторів – вчені з академічних установ та вузів України, науковці з Росії, Білорусі, Польщі. Видання розраховане на науковий та викладацький загал, студентів, всіх, хто цікавиться історією.

Т. 1. - 360 с.

Ініціатором видання двотомної російськомовної енциклопедії (1914–16 рр.) був М. Грушевський, а її авторами – українські та російські вчені. Перша світова війна перешкодила появі двох наступних томів. Головні статті написали: з географії України – С. Рудницький, зі статистики населення – О. Русов, В. Охримович і С. Томашівський, про антропологічні та етнографічні особливості українського народу – Ф. Вовк, з історії української мови – О. Шахматов. Книгу прикрашено численними ілюстраціями.

У практичному посібнику «Апоптоз і рак: від теорії до практики» розглядаються останні досягнення у вивченні клітинних та молекулярних механізмів апоптозу. Крім того, описані наявні методи виявлення та дослідження апоптотичних клітин in vitro та in vivo, значення апоптозу в розвитку злоякісних новоутворень та використання модуляторів апоптозу для лікування онкологічних хворих. Смерть живих організмів є предметом зацікавлення не лише природодослідників, але й філософів. Постійно виникає питання, чому смерть є неминучою і в багатьох випадках наперед запрограмованою. В останні три десятиліття наші уявлення про смерть клітин тканин та органів піддалися серйозному переосмисленню. Цьому сприяли відкриття, зроблені незалежно двома групами вчених, які використовували різні об'єкти та підходи у своїх дослідженнях. Очевидно, тут доречно згадати слова відомого фізика Макса Планка про те, що головною рисою кожної нової наукової ідеї є певне поєднання двох різних за суттю явищ. На початку 70-х років минулого століття австралійський вчений Джон Керр вперше описав особливості ультраструктурних змін, що відбуваються в клітинах ссавців під час їх фізіологічної загибелі, що не викликана дією якогось патогенетичного чинника. Пізніше він та його колеги (А. Віллі та А. Кюрі) з Едінбургу в Шотландії систематизували дані, що стосуються цього явища, та запропонували термін «апоптоз» для його позначення. Приблизно у той самий час інші вчені з Великої Британії - Сідней Пренер та його співробітник Джон Салстон, а також американець Роберт Горвіц, займаючись вивченням мікроскопічного грунтового хробачка Caenorhabditis elegans, ідентифікували гени, що контролюють загибель клітин під час розвитку цього примітивного організму. Значний інтерес до апоптозу на початку 90-х років минулого століття привів до виявлення у ссавців генів, подібних до «генів смерті» у нематоди (С. elegans). Після цих праць тема апоптозу стала не лише популярною, але й надзвичайно плідною. У комп'ютерній інформаційній системі PubMed станом на грудень 2004 року знаходилося біля 92000 наукових статей, в яких вживається термін «апоптоз» - слово, яке ще не так давно було малознайомим широкому колу природодослідників. Виявлення явища апоптозу стало справді революційним у біології і його можна порівняти з такими важливими відкриттями, як, наприклад, існування клітинного циклу. Тому першовідкривачі апоптозу стали розглядатися як імовірні претенденти на отримання Нобелівської премії з фізіології та медицини. Перед комітетом, який присуджує такі премії, стояло складне завдання. У результаті ретельного розгляду цього питання 10 грудня 2002 року в річницю смерті Альфреда Нобеля на церемонії вручення премії його імені перед королем Швеції стояли С. Бренер, Сер Дж. Салтсон і Р. Горвіц. Зараз це вже історія, хоч дискусії з приводу правомірності саме такого вибору Нобелівського комітету не припиняються. У книзі «Апоптоз і рак: від теорії до практики» узагальнені найновіші відомості про закономірності та механізми загибелі клітин евкаріютичних організмів. Порівнюються різні форми такої загибелі - апоптоз, який ще називають запрограмованою або фізіологічною смертю клітини, автофагія і некроз - патологічна смерть клітин. Практичний посібник «Апоптоз і рак: від теорії до практики» розрахована на фахівців у різних галузях біології та медицини. Вона буде корисною не лише для лікарів-онкологів, але й для широкого кола читачів, які цікавляться новинками в галузі природничих наук.

Видання відбиває основні етапи життя та науково-організаційної діяльності академіка НАН України, доктора історичних наук, професора Івана Федоровича Кураса.

У збірнику наукових праць вчені з України та Польщі висвітлюють проблеми теорії та практики формування громадянського суспільства. Основну увагу зосереджено на соціальних, соціологічних, політичних, морально-етичних та релігійних підставах трансформації традиційного суспільства і відповідних йому уявлень на суспільство з громадянсько свідомою, вільною й автентичною людиною. Проаналізовано взаємозв’язок історичної пам’яті та національної єдності, розкрито ґендерну проблематику та деякі інші аспекти громадянського поступу в Україні.

Математичне програмування – це розроблення на основі математичних розрахунків програми дій для досягнення мети. Іншими словами, математичне програмування – один з напрямків прикладної математики, предметом якої є задачі на знаходження екстремуму деякої функції за певних умов. Досліджуваними об'єктами є різноманітні галузі людської діяльності, де потрібно здійснювати вибір кращого з можливих варіантів дій. Одним з перших математиків, які застосували математичний аппарат в прикладних дослідженнях, був Л. В. Канторович. У 1939 р. з'явилася монографія «Математичні методи організації і планування виробництва». Дж. Данциг зазначив, що Л. В. Канторович першим дав математичне обгрунтування класу виробничих задач. Дж. Данциг розробив метод розв'язання лінійних задач, що називається симплексним методом 1947 р. Дж. Нейман (1947 р.) оприлюднив праці щодо теорії двоїстості. У 1951 р. І. Кун і А. Такер довели необхідні та достатні умови оптимальності нелінійних задач. Р. Белман займався напрямком математичного програмування, а саме, динамічним програмуванням. Також цими питаннями займалися радянські вчені Н. П. Федоренко, В. М. Глушков, С. С. Шаталін та інші.

До iсторiї люди звертаються для того, щоб взяти iз неї те рацiональне, що можна використати для сьогодняшнього життя. Вченi - iсторики iз минулого будують картини iснування минулих цивiлiзaій; вчені - політики шукають у давніх часах відповідь на питания - чому загинула чи, навпаки, набула могутності та чи iнша держава, письменники, художники, музиканти знаходять в icтopiї сюжети для своїx твоpiв. Вченi - фiлософи, природознавцi, психологи, лiкарi та iншi фахiвцi також звертаються до iстopiї, щоб зрозумiти i дати пояснення щодо психiчних явищ людини, вiдповiсти на питання, що являе собою псиxiка людини, як вона виникла, якi фактори впливають на поведiнку людини.

Математичне програмування – це розроблення на основі математичних розрахунків програми дій для досягнення мети. Іншими словами, математичне програмування – один з напрямків прикладної математики, предметом якої є задачі на знаходження екстремуму деякої функції за певних умов. Досліджуваними об'єктами є різноманітні галузі людської діяльності, де потрібно здійснювати вибір кращого з можливих варіантів дій. Одним з перших математиків, які застосували математичний аппарат в прикладних дослідженнях, був Л. В. Канторович. У 1939 р. з'явилася монографія «Математичні методи організації і планування виробництва». Дж. Данциг зазначив, що Л. В. Канторович першим дав математичне обгрунтування класу виробничих задач. Дж. Данциг розробив метод розв'язання лінійних задач, що називається симплексним методом 1947 р. Дж. Нейман (1947 р.) оприлюднив праці щодо теорії двоїстості. У 1951 р. І. Кун і А. Такер довели необхідні та достатні умови оптимальності нелінійних задач. Р. Белман займався напрямком математичного програмування, а саме, динамічним програмуванням. Також цими питаннями займалися радянські вчені Н. П. Федоренко, В. М. Глушков, С. С. Шаталін та інші.