После присоединения Крыма к России русские и зарубежные путешественники искали здесь прежде всего следы античности, романтически воспринимали его как некий уголок древней Эллады. Между тем южнобережье Крымского полуострова было практически незнакомо грекам из-за «негостеприимства» тавров, неизменно дававших отпор всем чужеземцам. Очевидно, не последнюю роль в этом играла система обороны побережья. Скупые свидетельства о существовании подобной системы, очевидно во многом унаследованной от предыдущих столетий, приносит нам раннее средневековье. К этому времени изменения, связанные с «великим переселением народов» и крушением античного мира, достигли и глухого угла южнобережья: его этнический состав сильно изменился, теперь его населяли тавроскифы, аланы, готы, греки и т. д., происходил определенный сплав местных традиций с традициями, привнесенными извне. Систему укреплений Южнобережья, как ее самую оригинальную черту, едва ли не первым заметил Петр Иванович Кеппен (1793-1864) - замечательный русский ученый, географ и этнограф, собравший обширный материал о древностях Крыма. Поселившись в Крыму, неподалеку от Аю-дага, он подготовил труд «О древностях Южного берега Крыма и гор Таврических», изданный в 1837 году в Петербурге и не утративший научного значения до наших дней. Объехав Южный берег и опросив местных жителей, Кеппен убедился в существовании общей, «систематическим образом устроенной обороны», основанной на точном знании местности. Начиная от Кастель-горы к западу, на каждом мысе находились укрепления, на северных склонах Главной гряды при каждом горном проходе высилась крепость или башня. Там, где этого было недостаточно, по обе стороны Чатыр-дага проведена была стена, которая пересекала ущелье, преграждая путь вторжениям. «Укрепления строены народом образованным и искусным в деле военной обороны», - высказывает мнение Кеппен. Осторожный в выводах, он склонен был отождествить Южнобережье со страной Дори, описанной в середине VI в. Прокопием Кесарийским и населенной в то время готами - союзниками Византийской империи. Император, воздвигший укрепления в Алуште и Гурзуфе, в этом краю «не построил нигде ни города, ни крепости», но зато «укрепил все места, где можно врагам вступить, длинными стенами, и таким образом отвратил от готов беспокойство о вторжении в их страну врагов». Опираясь на собственные исследования линии древних укреплений на перевалах Главной гряды, Кеппен отождествил ее с «длинными стенами»: «Слова Прокопия, кажется, доказывают, что в Готфии (на южном берегу Крыма) укрепления Алуштинское и Гурзуфское были построены (в VI в.) прежде других, с коими они впоследствии времени составили единую цепь, и что нагорная стена, которой слабые следы доныне приметны вдоль по яйле, от дороги, ведущей от Ускюта в Карасубазар, до западной стороны Чатыр-дага, современна сказанным двум крепостцам».

Т. 1. - 472 с.

Екатерина Арагонская - дочь Фердинанда Католика; для упрочения союза Англии с Испанией была выдана замуж за старшего сына Генриха VII, Артура, принца Валлийского, а после его смерти — за следующего его брата, Генриха VIII, от которого у нее была дочь Мария (Кровавая), впоследствии английская королева. Ее бракоразводный процесс послужил поводом к введению реформации в Англии.

Книга представляет собой репринтное издание 1803 года. Автор книги - Мальгин Тимофей Семенович — писатель, член Российской академии (1752-1819). Обучался в Псковской семинарии и в Академическом униврситете; по окончании курса семь лет путешествовал с Лепехиным. Главные его труды: "Зерцало российских государей по Р. Х. с 862 г. по 1791 г., изображающее их родословие, союзы, потомство, царствование, кончину, место погребения и вкратце деяния с достопамятными происшествиями" (1789, 1791 и 1799 гг.), "Ратник российский" (1821); "Чиновник росс. государей" (1792) и "Опыт исторического исследования и описания старинных судебных мест Российского государства" (1803). Ему принадлежит перевод и редакция "Записок" Манштейна, напечатан после его смерти, в 1823 г. Перевел еще "Историю о переменах Неаполитанского королевства" (с франц., 1775-1780) и "Лествицу умственного восхождения к Богу по степеням созданных вещей", Беллармина (с латин., 1786).

В раритетному закордонному виданні Союзу Визволення України вчений Кордуба Мирон приводить фактичний матеріал географії північно-західної України. В доступній формі приведено загальний географічний огляд регіону та історичні аспекти розвитку геосуспільної території, котрі викладено на основі тодішніх історичних публікацій. Подано інформацію про внутрішні та зовнішні національні відносини. Визначено статистичні дані, описано соціальні особливості, додано картографічний матеріал. Оформлено у вигляді наукової монографії. Призначено для вчених, географів, краєзнавців. Має в першу чергу історичну цінність, як базовий та фундаментальний матеріал.

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Василь Олександрович Барвінський (20 лютого 1888, Тернопіль — 9 червня 1963, Львів) — композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик.Син Олександра та Євгенії, брат Богдана Барвінських. Доктор мистец­твознавства (1940), почесний доктор Українського університету в Празі (1938).

У брошурі українського комуніста головну вагу приділено згортанню суверенітету УСРР та плани перетворення її на частину єдиної радянської Росії.

Невелике дослідження української літератури доби Революції 1917-1921 рр.

Естественно-научное, психологическое, гигиеническое и социологическое исследование для образованных. Как ученый, Форель составил себе имя не только работами по психиатрии и нервным болезням, но и поразительно тонкими наблюдениями над общественной жизнью муравьев и пчел. Как врач, Форель известен своим удивительно гуманным отношением к самым "извращенным" больным и своей редкой способностью лечить их путем гипноза и психического внушения. Как общественный деятель, Форель выделяется как фанатический борец с алкоголизмом и в "Половом вопросе" устанавливает связь между алкоголизмом и ненормальностями половой жизни. Форель защищает гражданский или государственный брак, между тем его книга полна фактами, доказывающими, что нет ничего более непримиримого, чем любовь и принуждение. Постоянство любви, неразрывность заключенного союза представляется идеалом человеческого счастья, но прийти к нему можно лишь путем полной свободы без всякого обязательства перед государством или церковью. Исследование касается многих вопросов семьи и брака: ревности, "полового лицемерия", пользования противозачаточными средствами в смысле улучшения человеческого рода. Некоторые страницы книги, несомненно, будут "шокировать" читателей: у Фореля нет ни капли лицемерия, он говорит все до конца.

Автор, один з активних діячів Української революції, аналізує стан Радянської України доби НЕПу та перспективи її розвитку.

У брошурі автор викладає свій погляд на тогочасні актуальні проблеми українського життя, зокрема на повернення інтелігенції до Радянської України та вбивство Симона Петлюри.

С развалом Советского Союза количество печатающихся на украинском языке – на незалежней Украйне, само собой разумеется – бухгалтерских пособий сильно возросло, и книга обретала новое звучание. Тем более что украинская школа бухгалтерского учета всегда соперничала с великорусской школой на равных, а во многом и превосходила ее.

У публікації розглядається такий вид радянської політичної просвіти, як “червоні кутки” у сельбудах (місця у сільських культурно-освітніх установах, відведені під потреби агітації) або хати-читальні (осередки діяльності сільських бібліотек, гуртків самодіяльності тощо). Міститься інформація про зміст такого “червоного кутка”, що він собою являє, які функції має виконувати, пояснюється його необхідність. Розповідається, як правильно організувати подібний “куток”.

Т. 3. - 1929. - 171 с.

Брошура випущена у далекому 1929 році у Дніпропетровську, під егідою Обласного комітету ЛКСМУ (Ленінської комуністичної спілки молоді України [у подальшому- комсомол- "коммунистический союз молодежи"]). У той час українські комуністи як переважно вихідці з народу обстоювали українську культуру і виступали за всестороннє впровадження української мови. У передмові автори пишуть: "Цей порадник має на меті дати короткі відомості, що необхідні починаючим студіювати українську мову. Тут накреслено шляхи, які ведуть до її засвоєння. Необхідно лише кожному вибрати свій найбільш доцільний шлях... Треба твердо засвоїти собі абсолютну потребу українізації, і, виходячи з цього, накреслити план самовивчення української мови". Якби не Голодомор та війна, українізація була б дійсно тотальною, оскільки її обстоювала переважаюча більшість українців.