С этого самолета началась эра боевой реактивной авиации. Этот проект произвел настоящую революцию в авиастроении. Некоторые историки даже величают Ме-262 "лучшим истребителем Второй Мировой" и "грозой "Летающих крепостей"", приводя в пример легендарный воздушный бой 7 апреля 1945 года, в котором эскадрилья турбореактивных "мессершмиттов" сбила 25 (! ) бомбардировщиков В-17. Казалось бы, появление подобного самолета, сочетающего рекордную скорость с мощнейшим вооружением и наголову превосходящего противников, должно было вернуть Люфтваффе господство в воздухе. Однако этого не произошло. Почему? Кто виноват в том, что III Рейх так и не смог реализовать свое превосходство в реактивной авиации? Гитлер, настоявший на выпуске Ме-262 в первую очередь в варианте блиц-бомбардировщика, что задержало его освоение как минимум на полгода? Козни конкурентов, преуспевших в "подковерной борьбе"? Или были и другие, более важные причины, почему Ме-262 так и не оказал заметного влияния на ход боевых действий? Новая книга ведущего историка авиации - лучшее на сегодняшний день исследование создания и боевого применения легендарного самолета, по праву считающегося первенцем реактивной эры.

Т. 1 : Зарождение Империи. 1920-1933. - 640 с.

Существует ли связь между обществом, идеологией, политической культурой Германии и личностью человека, который руководил страной с 1933 по 1945 год? Бесчисленных книг о Третьем рейхе и Второй мировой войне недостаточно, чтобы ответить на этот ключевой вопрос. В этой книге автор шаг за шагом, от детства до берлинского бункера, прослеживает путь Гитлера. Кем был Адольф Гитлер - всевластным хозяином Третьего рейха, "слабым диктатором" или своего рода медиумом, говорящим голосом своей социальной среды и выражающим динамику ее развития и ее чаяния? "Забывать о том, что Гитлер был, или приуменьшать его роль значит совершать вторую ошибку - если первой считать то, что мы допустили возможность его существования", - пишет автор.

Т. 1 : Поетичні твори (1837-1847). - 1970. - 416 с.

Документальна розповідь про страждання цивільного населення Німеччини під час Другої світової війни. Автор книжки, католицький священик, був разом з іншими жителями Східної Пруссії депортований в радянські табори примусової праці за Полярним колом. Незважаючи на заборони й приниження, важкохворий Гергард Фітткау спільно зі священнослужителями інших конфесій і за колючим дротом продовжував мужньо нести високу місію пастора. Пережити тяжкі випробування того часу йому допомагала глибока віра. Автор з приязню та співчуттям відгукується про представників інших народів, у тому числі й українського, з якими йому судилось зустрітися на перехрестях невільницьких шляхів. Книжка вперше з'явилася друком 1957 року й відтоді витримала понад десять німецьких видань. її перекладено одинадцятьма мовами, серед них англійською, польською та російською. Спогади Гергарда Фітткау українською мовою, безперечно, посядуть помітне місце серед набутків вітчизняної літератури на таборову тему.

У книзі Александра Ф'юта увага зосереджена на трьох проблемних вузлах: один шлях веде на так звані Креси, сприйняті зі зворотної, непольської перспективи: другий провадить на інші континенти - до Південної Америки, що постає у спостереженнях Ґомборовича й естонського філософа Кейслінга, та до Північної Америки, побаченої очима Мілоша, Ґловацького, Брихта, Косінського, Щепанського: третій мотив становлять рефлексії над досвідом обох тоталітаризмів на теренах Східної Європи. Своїми постколоніальними, антитоталітарними та гуманістичними акцентами ця праця цілком актульна для сучасної України і, очевидно, викличе зацікавлення українського читача. Автор пропонує нову мову опису літератури та способи інтерпретації світу культури.

Третій випуск серії “Університетські діалоги” представляє виклад публічної лекції професора Леоніда Ушкалова, виголошеної 24 квітня 2007 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Лекція присвячена переглядові історії української літератури і зосереджена, зокрема, на постаті й творчості Григорія Сковороди (1722-1794) та тогочасній епосі. Виклад доповнює багатий бібліографічний огляд та ґрунтовне текстологічне дослідження української сковородіани.

Спільна монографія Вікторії і Віталія Тельваків, яка присвячена патріархові української історичної науки М.Грушевському. Вона стала ще одним кроком на шляху до пізнання та осмислення інтелектуального надбання Великого Українця. В ній досліджується історіографічна творчість вченого в контексті формування та розвитку української історичної науки кінця ХІХ - першої третини ХХ століття. Монографія складається з п'яти частин. У першій автори проаналізували історіографічну традицію вивчення історико-наукових поглядів М. Грушевського, виділивши в ній три періоди: перший охоплює час від кінця ХІХ до його смерті в 1934 році; другий з 1934 до кінця 1980-х рр.; третій з початку 1990-х рр. і до нашого часу. Наведена періодизація не викликає особливих заперечень. Про те в ній варто було б виділити окремі підперіоди. Доволі ґрунтовно автори проаналізували джерельну базу дослідження, в якій виокремили три основні джерельні комплекси: 1) включає твори М.Грушевського, які характеризують його як дослідника української історіографії; 2) „великий текст", тобто всі твори, що вийшли з-під пера вченого; 3) „історико-культурний контекст" - матеріали, що характеризують епоху та умови його наукової діяльності. Слід зазначити, що виявлена авторами сукупність джерел є достатньо репрезентативною і забезпечує досягнення мети даного дослідження. Другий розділ присвячений процесу становлення М.Грушевського як дослідника української історичної науки. Він починається з часу перебування майбутнього історика в Тифліській гімназії, бо саме там були започатковані його перші спроби написання наукових праць. Автори наголошують, що творчість українських істориків М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова і В.Антоновича, мали великий вплив на формування світогляду М.Грушевського. І з цим важко не погодитись. В Київському університеті він здобув фах професійного історика. Його вчителями були В.Антонович, В.Іконников, Ф.Фортинський, які відкрили перед молодим дослідником розмаїття історіографічних шкіл та напрямів. Солідний багаж знань та умінь отримав він на наукових семінарах. В той же час, автори наводять доволі скептичну оцінку М.Грушевським Київського університету, яку він подавав у своїх мемуарах. Своєрідною альтернативою подолання недоліків університетських курсів була для юнака самоосвіта. На основі щоденникових записів, конспектів, бібліотечних реєстрів дослідники відновили і проаналізували коло читацьких уподобань історика. Отже, на їхню думку, університетські курси та наполеглива самоосвіта сприяли формуванню в М.Грушевського рис професійного історика. Ще будучи студентом він активно включився в наукове життя, виступивши з власними історичними творами та критичними рецензіями на монографії своїх колег по ремеслу. Третій розділ „Теоретичні проблеми історіографії у працях М.Грушевського" включає кілька параграфів. В ньому аналізується широке коло теоретично-методологічних аспектів історіографічного пошуку вченого, визначення ним спеціальної термінології. На думку дослідників розуміння М. Грушевським предмету вивчення української історіографії в цілому корелюється із поглядами на цю проблему сучасних науковців. З іншого боку вони відзначають і деяку архаїчність у висловлюваннях вченого про історіографічні школи та напрямки, а також певні термінологічні розбіжності та недосконалості, які були властиві для того часу. Варто додати, що й сучасні дослідники використовують різні терміни для визначення історичної науки. Взагалі на думку авторів історіографічної ідеї М.Грушевського явно випереджували свій час як у плані тематичному так і плані теоретичному.

Настоящий сборник охватывает основной сегмент советских депортаций - этнический. Первые проявления этнических депортаций датируются концом 1920-х годов, но преобладающими они стали только во второй половине 1930-х, достигнув кульминации в годы Второй мировой войны и пойдя на спад после ее окончания. Этой неравномерной хронологией депортационных операций продиктованы структура и логика сборника, первая часть которого посвящена предвоенным этническим депортациям (1928-1939), вторая и третья - этническим депортациям военного времени (1939-1945), четвертая - послевоенным депортациям (вплоть до смерти Сталина). В приложения включены перечень всех депортационных кампаний и операций в СССР, а также некоторые сомнительные документы о депортациях, предположительно сфальсифицированные в Третьем рейхе. Сборник снабжен вступительной статьей, археографическим предисловием, преамбулами к отдельным разделам и подразделам, именным указателем и библиографией.

Энциклопедия символов, знаков, эмблем - уникальное издание, в котором символы даются на стыке религии, мифа и науки. Помимо традиционного подхода - толкования и описания символов - составителями предпринята попытка представить символ как акт непосредственного переживания, как мост, соединяющий разные планы бытия. Не обойдена вниманием и роль символического мышления в архитектуре, музыке, искусстве. Особый интерес представляют примеры анализа пропагандистского искусства большевистской России и Третьего Рейха, а также новейших массмедиа, активно использующих архетипический символизм в своих разработках. Книга содержит огромное количество ценных иллюстраций - черно-белых и цветных.

Т. 1. - 344 с.

Новая книга Константина Семенова рассказывает о самой грозной и самой малоизученной организации Третьего рейха — Штурмовых отрядах НСДАП. Впервые в отечественной истории предпринята непредвзятая попытка анализа деятельности гитлеровских Штурмовых отрядов — СА. Создание СА, их становление, участие в борьбе за власть и кровавая драма, известная всему миру как «Ночь длинных ножей», — все это стало частью новейшей немецкой истории. Кроме того, в книге детальное расписание частей СА и подробное описание униформы Штурмовых отрядов, а также биографии высших офицеров СА и различные документы эпохи, повествующие о СА.

Эпохальный труд знаменитых британских историков посвящен анализу политической программы, активно внедряемой нацистами на территории Германии в период с 1933 по 1945 год. Весьма подробно описана работа мощного политического механизма, породившего концентрационные лагеря для инакомыслящих, новый демографический курс и тенденции в сферах промышленности и сельского хозяйства, сформировавшие понятие немецкого "экономического чуда" 1930-х годов. Опровергая неизбежность прихода к власти Гитлера, авторы без прикрас и патриотического лоска отражают все ужасы нацистского режима, обернувшегося сокрушительным поражением.

Отважная, решительная, неотразимо красивая, словно королева Нибелунгов из древнегерманского эпоса. Лени Рифеншталь ворвалась в элиту мирового кинематографа как яркая актриса и режиссер-оператор документальных фильмов "Триумф воли" и "Олимпия", снятых с одобрения и под патронатом самого Адольфа Гитлера. В этих лентах ей удалось с талантом и страстью выдающегося художника передать дух эпохи небывалого подъема, могучей сплоченности предвоенной Германии. Эти фильмы мгновенно принесли Лени всемирную славу, но, как и все лучшее, созданное немецкой нацией, слава Рифеншталь была втоптана в грязь, стерта в пыль под железной поступью легионов Третьего рейха. Только потрясающее мужество помогло Лени Рифеншталь не сломаться под напором многолетних обвинений в причастности к преступлениям нацистов.