У книзі Лариси Масенко - одного за найавторитетніших соціолінгвістів України - читач знайде відповіді на багато цікавих і гострих запитань. Чи може існувати і розвиватися в Україні багато мов і чи можуть бути державними дві мови? Що відбувається сьогодні з українською мовою і який досвід у вирішенні мовних проблем мають інші європейські країни? Що загрожує українській мові і що - російській? Яких помилок припустилися і припускаються українські політики та громадські діячі у мовному питанні? Про все це та багато іншого Ви дізнаєтеся на сторінках цієї книги, призначеної не лише для шкільної та студентської аудиторії, а й для журналістів, учителів та всіх допитливих і небайдужих.

For almost half a century, Ukrainian history did not exist in Ukraine as an independent field of scholarly research or as a subject of instruction. After the Second World War, the “history of the Ukrainian SSR” was established as a regional subunit of the “History of the USSR.” Outside Ukraine, its history was a subject of scholarly research and ideological interpretation in diaspora historiography and in a few small universitylevel institutions that generally found themselves on the margins of the academic world. After 1991, public demand for accounts of Ukrainian history arose in Ukraine and abroad: in both cases, the motives were purely pragmatic and instrumental. In Ukraine, the overriding concern was to legitimize the state in ideological and “scholarly” terms and provide for the civic education of the nation, which took the form of “creating Ukrainians.” Beyond the borders of the new state, interest in its history was inspired by efforts to understand and explain the current situation: thus, most Western research on Ukraine concentrates on studies in politics, international affairs, economics, and sociology, while historical works are generally either popular outlines or highly specialized investigations.

В цілому ряді оповідань: «Борислав», «Воа constrictor», «Яць Зелепуга», «Полуйка», «Вівчар» і др. Франко змальовує нам широкі і страшні картини життя робітників, картини, що нагадують часом Дантове пекло. Особливо цікаві його бориславські оповідання. Борислав — це село в Галичині, де добувають нафту (нефть) та земляний віск. Там під землею, в шахтах, в глибоких ямах, серед задухи і смороду, од яких крутиться голова, працюють у темряві тисячі робітників; ллють піт, стогнуть і гинуть. Весь Борислав — одна смердюча яма. Там важка праця, малий заробіток, бруд, п’янство, розпуста, погана їжа і погана горілка, всякі хвороби; там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж, там чад і вічне пекло. А з цього всього пливуть золоті річки і спадають в кишені тим, хто сам не робить, всяким хижакам-експлоататорам. Франко виводить перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними інстинктами, сухих, упертих і безсердечних. Гава, Вовкун, Гершко Гольдмахер, Шміла, Шварц і т. д.— ціла стан хижих птахів, що, як образно каже Франко, «полощуть кров’ю рот». Ніщо не спиняє їх: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби їм була од того користь. Всю свою ненависть до хижацтва Франко сконцентрував в образі орла-беркута:

Colloquial Ukrainian is easy to use and completely up to date! Specially written by experienced teachers for self-study or class use, the course offers you a step-by-step approach to written and spoken Ukrainian. No prior knowledge of the language.

Книжка присвячена дослідженню витоків та еволюції творчої особистості видатного українського письменника Євгена Маланюка (1897 - 1968)

Чи існує в літературознавстві поняття «роман-нарис»? У кожному разі в літературі такий роман уже є. Як то в романах, читач знайде тут любовну історію, кілька розгалужених сюжетних ліній та всілякі подорожні пригоди. Але, як то в нарисах, важливішими за події в цьому тексті є самі герої, а важливішими за героїв — атмосфера і середовище. Зокрема – українська атмосфера дев’яностих-нульових і середовище більш-менш мистецького Львова, пропущені через «очуднену» призму свідомості американського напівукраїнця Елайджи. Наскільки болісними чи, навпаки, комічними виявляться його прозріння від зіткнення уявної України з реальною? Як то з найсмачнішими товарами в duty free, відповідь на це запитання призначена винятково для дорослої аудиторії.

Книга Тараса Прохасько шалено поетична. Вона просочена якоюсь філософською меланхолією, але все таки оптимістична, мрійлива і красива. Вона, безумовно, «Ізі лістенінг», але навіть якщо комусь з книжкових черв'яків може здатися, що вона проста, то вони не зможуть спростувати факт створення Тарасом Прохасько доброго, пронизливого словесного коду, що зачаровує своєю чисто людською енергією. Ось так потрібно любити свою країну. Ось так потрібно писати про людей. Без політики, без ідеології, без обмеженої вузькості погляду. Але соковито, красиво, тонко відчуваючи свій Всесвіт, відчувши деталі своєї дійсності і її краси, деталі всього світу і мільйонів зірок, космосу і запаху яблук в божественному саду за межами видимих сфер. Голос за кадром в книзі Прохасько – це не конкретний персонаж з ярличком «українець» і набором стандартних системних вимог. Це Людина і його орган душевного відчуття, весь його осередок чуття, що увібрав в себе граничну увагу до навколишнього космосу. Сама ця позиція робить можливим сприйняття книги в будь-якій точці земної кулі. Хтось зрозуміє менше, хтось більше, але книга є людяною. Людяною в глобальному розумінні. Національність пропущена через «героя», а не «герой» через національність. Таким чином Прохасько створює універсальну мову достовірності. Поринаючи в «FM Галичина» хочеться жити, бо стільки ще не звідано. Не звідано не десь там в глибинах Африки, США або Європи. Незвідано тут, у тебе під носом. Увага до деталей, мікроколиванням навколишніх просторів – книга сіє в читачах сім'я великого дару відчувати світ глибше. Я сказав, що так потрібно любити свою країну? Все ж, швидше, так: - потрібно бути Людиною... (Анатолій Ульянов)

  Текст у форматі PDF 1.75 Мб

Рецензия  Текст у форматі PDF 0.10 Мб

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.