Книга французского философа Жана-Мари Шеффера, вышедшая в 2007 году, выдвигает программу нового натурализма в исследовании человека, общества и культуры. Успехи современной биологии заставляют признать ненаучным "тезис о человеческой исключительности" и рассматривать человека как особо сложный по своей организации биологический вид. Это влечет за собой критику интроспективных методов "самообоснования духа", восходящих к философии Декарта и практикуемых в ряде влиятельных философских течений XX века - таких как феноменология или экзистенциализм. Автор книги призывает, не теряя ничего ценного, что было выработано философской антропологией в рамках "тезиса о человеческой исключительности", воссоединить естественные и социально-гуманитарные науки в рамках нового, целостного воззрения на человека и его культуру.

У монографії з’ясовується роль і місце совісних судів в українському суспільстві кінця ХVІІІ—першої половини ХІХ ст. Засновуючи їх у кожному губернському центрі під час реформування місцевого управління, Катерина ІІ намагалася зіпертися на європейські взірці, поклавши в основу діяльності цих інституцій головні ідеї та принципи Просвітництва—гуманізм, священне право приватної власності, повагу до людини з її слабкостями й вадами. На відміну від інших судів совісний виконував не лише каральну функцію, а й намагався примиряти конфліктуючі сторони згідно з умовами, які ті самі пропонували. Караючи, совісні суди виховували в порушників почуття відповідальності за скоєні злочини, залучаючи до осуду громадськість, родину, церкву. Визначено станову виборність як основний критерій формування суддівського корпусу, коли дворянська корпорація та міщанська й селянська громади обирали суддями високоморальних, відповідальних та авторитетних місцевих діячів, яким довірялося здійснювати судові повноваження, описано умови служби цих посадовців. На основі архівних матеріалів висвітлено судові практики совісних судів, які розглядали земельно-майнові суперечки, сімейні сварки, злочини малолітніх, душевно-хворих, а також справи про чаклунство та забобони. Визначено, що саме з компетенції совісних судів було найбільш запитуваним і чому.

Звернення до філософської спадщини І.Шинкарука в контексті реалій сучасного глобалізованого світу та тих суспільних трансформацій, що мали місце у ХХІ столітті, змушує нас значно уважніше ставитися до тих фундаментальних категоріально-філософських антропологічно- екзистенційних новацій, що були запропоновані цим непересічним філософом та видатним вітчизняним мислителем в частині осмислення та переосмислення соціального буття індивіда. У цьому контексті, особливий інтерес становить аналіз специфіки ідеологічного дискурсу, запропонований І.Шинкаруком у ході вивчення та теоретичного виявлення основних закономірностей і властивостей суспільного буття. З цього погляду, філософія І.Шинкарука апелює не лише до «вічних цінностей істини, добра і краси» та вічних філософських проблем, але й до сучасності, до тих актуальних і нагальних питань існування людини у світі (враховуючи те, що світ, який оточує людину є соціальним світом та є носієм антропологічних та екзистенцій них сенсів), які постають у другій половині ХХ століття і зберігають свою актуальність до сьогоднішнього дня. Одним з таких питань, яке визначає складний та багатовимірний пласт існування людини у світі та у соціумі, є проблематика ідеології. Причому, сьогодні вона пов’язана не лише з проясненням базових філософських понять і категорій, а з виявленням її фундаментальних зв’язків з сучасними глобалізаційними викликами.

У цій книзі мова йде про еристику – мистецтво суперечки. Як побудувати переконливу аргументацію? Як ефективно розкритикувати точку зору опонента? Як не допустити помилок в своїх міркуваннях і розпізнати їх в міркуваннях супротивника? Як грамотно застосовувати різноманітні прийоми впливу і розпізнавати типові маніпулятивні тактики, спрямовані проти вас? На ці та інші питання стосовно суперечки автор дає відповіді у книзі. Курс еристики, який репрезентований у навчальному посібнику, апробований автором у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та інших вищих навчальних закладах. Матеріали підручника успішно застосовувалися в бізнес-освіті при проведенні авторських тренінгів та занять, зокрема в рамках програми МВА Київської бізнес-школи. Розраховано на студентів вищих навчальних закладів, а також на широке коло спеціалістів, професійна діяльність яких пов’язана з впливом на людей через різноманітні види комунікацій, зокрема суперечки: юристів, менеджерів, політиків, педагогів, журналістів тощо.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

Данное издание предлагает вниманию читателей главное произведение выдающегося немецкого философа Мартина Хайдеггера (1889—1976) «Бытие и время». Эта работа оказала решающее влияние на развитие европейской философской традиции и западного гуманизма в ХХ веке

В книгу вошли три лекции, прочитанные одним из самых известных западных философов в Институте философии РАН, статья «Гражданство и национальная идентичность», а также интервью, данные Ю. Хабермасом немецкому философу П. Крюгеру и журналу «Вопросы философии». Издание дополнено статьями проф. Н. В. Мотрошиловой и А. Денежкина. Для философов и всех интересующихся современной философской мыслью.

В Хесле (Германия) приобрел известность своими фундаментальными исследованиями философии Платона, Гегеля, современной философии. Московские лекции, прочитанные В. Хесле в Институте философии АН СССР в 1990 г. и вошедшие в эту книгу, посвящены анализу философских систем Декарта, Спинозы, Канта, Фихте, Гегеля, которые рассматриваются сквозь призму проблем интерсубъективности, что позволяет, по мнению Хёсле, с общефилософских позиций объяснить современный экологический кризис и наметить пути его преодоления. Для философов, всех читателей, интересующихся историей философии.

В настоящем томе представлен важнейший памятник даосской философской мысли (II в. до н.э.), созданный в период наивысшего расцвета культуры Древнего Китая. Произведение состоит из глав-трактатов. Половина предлагаемых читателю трактатов публикуется на русском языке впервые. Значение «Хуайнаньцзы» для Китая вполне сопоставимо со значением трудов Платона и Аристотеля для европейцев. Памятник затрагивает самый широкий круг вопросов — от космологии и астрологии до искусства. Он представляет собой редкое органичное сочетание строгой научной мысли с образцами высокохудожественной прозы. Базирующийся на даосской философской школе, этот памятник подводит итоги Древности и перебрасывает мост к Средневековью. Перевод выполнен известным российским синологом, ведущим специалистом по древнекитайской литературе Л.Е.Померанцевой; ею же составлены примечания и указатели. В Приложение вошло исследование переводчика, посвященное философии даосизма.

В книге анализируются аксиологические подходы к жизни, основанные на различных мировоззренческих программах (подход натуральной школы, феноменологической антропологии и др.). Исследуются религиозные взгляды на ценность живого в христианстве, даосизме, в дохристианских культах древних славян, Ветхом Завете. Особое внимание уделяется исследованию ценности жизни в социокультурном аспекте. Книга вводит в атмосферу споров вокруг этой проблемы. Она рассчитана на широкий круг читателей, интересующихся философскими проблемами естествознания и культуры.

У навчальному посібнику з позицій нового осмислення історії українського народу, його духовної культури послідовно викладаються основні етапи історії української філософії, показані закономірності становлення та розвитку, специфічні риси і характерні особливості. Для викладачів, аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться історією вітчизняної філософії.

Джон Фаулз — один з найяскравіших представників англійської інтелектуальної прози, відомий читачеві романами «Колекціонер», «Маг», «Жінка французького лейтенанта», «Вежа з чорного дерева», «Деніел Мартін», «Мантиса», «Примха». Книга «Арістос» — єдина в його доробку суто філософська праця.

Курс “Філософська пропевдетика” є нормативною дисципліною бакалаврської підготовки і вивчається в першому і другому семестрі. Курс включає українську історію філософії та релігієзнавство. Основною метою курсу є розкриття гуманістичного смислу і призначення філософії як квінтесенції духовного розвитку людства. Мета досягається через вивчення історії виникнення і розвитку філософської думки і розгляд основних теоретичних проблем філософії.

Програма кандидатського іспиту з філософії та методичні рекомендації адресуються ад’юнктам та здобувачам вченого ступеня кандидата у відповідній галузі наук. Програма підготовлена з урахуванням стратегічних положень Державної національної програми «Освіта», вимог і рекомендацій Вищої атестаційної комісії України. Автори прагнули впровадити позитивний досвід складання аналогічних програм Центру гуманітарної освіти НАН України, кафедрами філософії філософського та гуманітарних факультетів Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, Інституту вищої освіти АПН України, інших вищих навчальних закладів України.

У колективній монографії розглядаються філософські засади освітнього дискурсу, показуються можливості застосування постнекласичної методології

  Текст у форматі PDF 3.08 Мб

О Крымской войне 1853-1856 rr. написано немало, но она попрежнему остается для нас «неизвестной войной». Боевые действия велись не только в Крыму, они разворачивались на Кавказе, в придунайских княжествах, на Балтийском, Черном, Белом и Баренцевом морях и даже в Петропавловке Камчатском, осажденном англофранцузской эскадрой. По сути это была мировая война, в которой Pocсия в одиночку противостояла коалиции Великобритании, Франинн и Османской империи и поддерживающей их Австро-Венrрии. «Причины Крымской войны, самой странной и ненужной в мировой истории, столь запутаны и переплетены, что не допускают простогo определения», пишет князь Алексис Трубеикой, родившейся в 1934 г. в семье русских эмиrрантов в Париже и ставший профессором в Канаде. Автор широко использует материалы из европейских архивов, недоступные российским историкам. Он не только пытается разобраться в том, что же все таки привело к кровавой бойне, но и дает объективную картину эпохи, которая сделала Крымскую войну возможной.

Людина, її сутнісна визначеність та свобода як найважливіший елемент цієї визначеності – тема, обшир котрої важко перебільшити. Тим паче, що тут є істотні варіації, пов’язані з певними історичними періодами. Є мабуть, також інваріанти. Аналіз співвідношення перших з останніми – одне з наріжних завдань сучасної антропологічної рефлексії. На ньому й зосереджено зусилля авторського колективу нашої книги. Звичайно, здійснюючи такий аналіз, ми зачіпаємо окрім загальнометафізичних вимірів свободи також її політичні, юридичні та інші аспекти. Окрім вимірів вселюдських – етнокультурні. Окрім індивідуально-особистісних – соціально-спільнотні. Проте в кожному з таких вимірів ми виокремлюємо і робимо предметом уваги її, свободи, екзистенційне осереддя. Відповідно до цього, два перших розділи книжки присвячено головним етапам розвитку поняття свободи в класичній європейській філософії (Михайло Булатов), а також у вітчизняній філософсько-антропологічній думці, починаючи з шістдесятих років XX століття (Віталій Табачковський). Наступний розділ – про свободу й розум (Тарас Лютий) у класичних та сучасних зарубіжних версіях. Четвертий розділ – роздуми про те, чи можлива метафізика свободи у XXI столітті (Генадій Шалашенко). У п’ятому розділі – розглядається проблема свободи в контексті раціоналізації людського буття (Євген Андрос). Автор шостого розділу (Андрій Дондюк) досліджує ідею свободи під кутом зору проблеми Іншого у феноменологічній традиції. Сьомий розділ розкриває статус моральної свободи в сучасних антропологічних інтерпретаціях (Галина Ковадло). Автор восьмого розділу (Назіп Хамітов) прагне розкрити майбутні екзистенціалії свободи під кутом зору її гендерних вимірів. Завершальні розділи присвячено взаємозв’язку антропологічних та політологічних вимірів свободи: Олег Ярош висвітлює проблему ідеологічної гегемонії та вплив останньої на межі свободи, Валерій Загороднюк – проблему свободи в контексті контроверзи неоконсерватизм – соціал-демократія.