Текст у форматі PDF 5.25 Мб

Поява «Історичної фонології української мови» Юрія Шевельова в українському перекладі --- то велике свято мовознавства на Україні. Англійською мовою ця праця вийшла друком ще 1979 р.; і хоча адресатом її були всі славісти, та зі зрозумілих причин вона призначалася насамперед читачеві українському --- а той упродовж багатьох років не мав до неї доступу. Слід підкреслити, що «Історична фонологія української мови» Ю. Шевельова вирізняється з поміж аналогічних досліджень розмаїтістю розглянутої в ній тематики, широтою погляду на пояснювані мовні явища, багатством використаного історичного та діалектного матеріалу, деталізованим викладом фактів. Усе це доповнюється оглядом попередніх інтерпретацій, завдяки чому для багатьох явищ витворюються своєрідні міні монографії. Утім, «Історична фонологія української мови» не є сукупністю монографій; або, беручи точніше, вона є чимось більшим, ніж просто сукупність монографій. У книзі застосовано монографічний, синтетичний спосіб потрактування досліджуваної проблеми в усій її цілості. Автор послідовно описує доісторичний розвиток української фонологічної системи, її еволюцію від "протоукраїнського" до "давньоукраїнського" періоду, відтак --- системні зміни, що зумовили перехід до наступних етапів: "ранньосередньоукраїнського", "середньоукраїнського", "пізньосередньоукраїнського" та "новітнього". З тонким розумінням подано культурно історичне тло мовних процесів, для кожної виокремленої епохи докладно описано джерельну базу. Дуже корисною є наведена бібліографія найважливіших праць до кожного розділу. У книзі показано розвиток звукових явищ в окремих діалектах і розвиток діалектної фонологічної системи з ареального погляду. Отже, вона також містить у собі --- в повному сенсі слова --- історичну діалектологію української мови в ділянці фонології: це стосується як розгляду окремих явищ, так і підсумкової синтези, запропонованої в прикінцевому розділі.

Монографія «Тарас Шевченко» є докторською дисертацією видатної російської і вірменської письменниці, літературознавця, перекладача, дослідника та популяризатора світової літератури, чл.-кореспондента АН Вірменської PCP, Маріетти Шагінян (1888-1982). Метою праці, за словами автора, «дати читачеві живий образ Шевченка-творця і мислителя», «реаліста». Письменниця з любов’ю висловлювалась про Україну, і її «ласкаву і ніжну емоційно-гостру українську мову...». Але на глибоке і грунтовне дослідження біографії Т. Шевченка наклали свій відбиток стереотипи російської історіографії зверхності та комуно-більшовицької класової ідеології, без яких книга вийти за тих умов не змогла б.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд — для англійців, Сорбонна — для французів, Карловий університет — для чехів, Ягеллонський — для поляків.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд - для англійців, Сорбонна - для французів, Карловий університет - для чехів, Ягеллонський - для поляків.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

В цілому ряді оповідань: «Борислав», «Воа constrictor», «Яць Зелепуга», «Полуйка», «Вівчар» і др. Франко змальовує нам широкі і страшні картини життя робітників, картини, що нагадують часом Дантове пекло. Особливо цікаві його бориславські оповідання. Борислав — це село в Галичині, де добувають нафту (нефть) та земляний віск. Там під землею, в шахтах, в глибоких ямах, серед задухи і смороду, од яких крутиться голова, працюють у темряві тисячі робітників; ллють піт, стогнуть і гинуть. Весь Борислав — одна смердюча яма. Там важка праця, малий заробіток, бруд, п’янство, розпуста, погана їжа і погана горілка, всякі хвороби; там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж, там чад і вічне пекло. А з цього всього пливуть золоті річки і спадають в кишені тим, хто сам не робить, всяким хижакам-експлоататорам. Франко виводить перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними інстинктами, сухих, упертих і безсердечних. Гава, Вовкун, Гершко Гольдмахер, Шміла, Шварц і т. д.— ціла стан хижих птахів, що, як образно каже Франко, «полощуть кров’ю рот». Ніщо не спиняє їх: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби їм була од того користь. Всю свою ненависть до хижацтва Франко сконцентрував в образі орла-беркута:

Питання української державности, самостійного політичного буття зв’язане історично з питанням суспільного положення українського демосу сильніше, безпосередніше і тісніше, ніж у котрій іншій національній спільноті

XVII сторіччя. Кінець Хмельниччини. Україна зазнала чи не найтяжчих часів: тривала боротьба за вплив на неї між Річчю Посполитою і Московським царством, панував розбрат, запеклі суперечки серед козацької верхівки Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини – Правобережну і Лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила Чорна рада, яка відбулася у червні 1663 року в Ніжині і знаменувала початок занепаду Гетьманщини, держави, створеної Богданом Хмельницьким.

Відкільа почаласъ працьа? Це питанньа дуже цікаве, особливо длъа тих льудеj, котрі працьуіуть і, іак то звичаjно бувajе з робітниками, працьуjуть багато, навіть через силу. Чи була коли така пора на світі, шчо б льуде жили не працьувавши? Чи можуть коли знов такі часи настати? На це мусимо відказати: ні, мабуть таких часів ніколи не було, шчо б льуде обходились конче без праці, і не повинно бути, шчо б коли таке времца настало. Але в різні часи льуде працьували не так, іак тепер, іншиj раз лекше, але часто j тьажче, і ми можемо мати певну надцу, шчо на дальші часи льудского житьтьа, можна буде впорьадковати працьу користнушим робом дльа білыпоіі часті льудеj, ніж тепер. В оціj нашij книжці ми і хочемо трохи побалакати про те, jак в давнішчі часи була впорьадкована працьа, jак вона тепер ведетсьа і jакі наjпотрібнішчі були б зміни в цім порьадку. В нашij розмові ми наjбільш торкатимемосьа до житьтьа і долі працьуjушчих льудеі на Украііні, а між jіми до ремесників і робітників на заводах та хвабриках, бо про хліборобів маjемо думку поговорити осібно в іншому місті.

  Текст у форматі PDF 0.63 Мб

  Текст у форматі PDF 0.57 Мб

Збірник містить наукові статті та доповіді, подані на Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Права людини та громадянина в Україні», м. Ніжин, 16 листопада 2012 року.

В книге рассказывается о некоторых видах метательного оружия (ножи, топоры, копья, сюрикены, луки и т.п.) и способах его применения легендарными японскими шпионами ниндзя. Книга будет интересна любителям холодного оружия Востока.

В книге автором дано подробное описание организации и снаряжения спецподразделений. Ключевая роль отведена ножам.

Казка про те, що принців спокушають доброта, терплячість і маленькі ніжки.