Монографія сучасного польського історика, керівника закладу методології історії та історії історіографії Університету імені Адама Міцкевича в Познані професора Войцеха Вжосека є синтезом двох книг, виданих мовою оригіналу впродовж останніх років. Автор обґрунтовує конструктивістський підхід до аналізу історіописання та здійснює одну з найпереконливіших у світовій гуманітаристиці спроб концептуалізації історії як культурної практики. Автор показує обмеженість традиційного підходу з його трактуванням історії як науки, що дає об´єктивне знання про минуле, і пропонує натомість власну концепцію, яка розглядає історію як частину сучасної культури, спрямовану на пізнання культури минулого. Простежуючи під цим кутом зору зміни у французькій історіографії ХХ століття, Вжосек окреслює загальний образ історіографії як культурної практики та вказує на її метафоричну природу та культурну ангажованість.

Протягом усієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм традиційних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд — для англійців, Сорбонна — для французів, Карловий університет — для чехів, Ягеллонський — для поляків.